open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Справа "Дактарас проти Литви"

(Dactaras v.Lithuania)

У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 24 листопада 2000 р. у
справі "Дактарас проти Литви", Європейський суд з прав людини
(далі - Суд) постановив, що мало місце порушення ч. 1 ст. 6
Конвенції про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 )
(далі - Конвенція) щодо права на справедливий судовий розгляд, і
не було порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції щодо права на презумпцію
невинуватості. Суд постановив рішення про відшкодування заявнику
судових витрат у розмірі 10354,22 литовських літ.
Обставини справи
Заявник, пан Генрікас Дактарас, народився у 1957 р. в Литві.
Литовські мас-медіа змальовували заявника як лідера мафії. Його
було визнано винним у вчиненні двох злочинів: вимагательстві майна
шляхом погроз застосування насильства і схилянні інших до протидії
правосуддю. Пана Дактараса засуджено до позбавлення волі строком
на сім років і шість місяців з конфіскацією майна. Зараз заявник
відбуває покарання у в'язниці.
Зміст рішення Суду
Заявник стверджував, що провадження у Верховному суді Литви,
який розглядав його справу в касаційному порядку, не відповідало
вимозі безсторонності, закріпленій у ч. 1 ст. 6 Конвенції
( 995_004 ), оскільки відповідно до ст. 417
Кримінально-процесуального кодексу Литви склад суду, котрий
розглядав справу пана Дактараса, призначив голова колегії у
кримінальних справах Верховного суду, тобто саме та посадова
особа, касаційне подання якої і стало підставою для розгляду цієї
справи у касаційному порядку. Заявник також вважав, що заява обвинувача про те, що вина
пана Дактараса була доведена до початку судового розгляду,
становить порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) (право на
презумпцію невинуватості). Суд вкотре наголосив, що відповідно до його прецедентної
практики "безсторонність суду" за змістом ч, 1 ст. 6 Конвенції
( 995_004 ) означає відсутність у суддів, які вирішують справу,
упередженості, а також будь-якого зовнішнього впливу на них. Суд
також нагадав про важливість зовнішніх проявів таких впливів чи
упередженості при вирішенні питання про безсторонність суду. Суд дійшов висновку, що звернувшись до Верховного суду Литви
із касаційним поданням у справі пана Дактараса, голова колегії у
кримінальних справах Верховного суду Литви тим самим взяв на себе
роль обвинувача. Крім того, що голова цієї колегії виконував ряд
організаційних та управлінських функцій, він ще й призначив склад
суду, який розглядав справу заявника, а також визначив
суддю-доповідача. Виходячи з цього, Суд вважав обгрунтованим
існування підозри стосовно тиску на Верховний суд під час розгляду
даної справи. Тому, з точки зору Суду, побоювання заявника щодо
"небезсторонності" суду, який розглядав його справу, були
підставними, а, отже, має місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції
( 995_004 ). Суд також зауважив, що презумпція невинуватості вимагає від
державних службовців особливої обережності при здійсненні у
кримінальному процесі оцінок дій обвинуваченого, вина якого не
встановлена компетентним судом. Однак при вирішенні питання про
порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не
лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони
були зроблені. Суд зазначив, що заяви обвинувача з приводу вини пана
Дактараса були зроблені в контексті прийняття мотивованого рішення
на попередній стадії кримінального процесу, а не, наприклад, на
прес-конференції. Суд дійшов висновку, що, стверджуючи доведеність
вини заявника за допомогою зібраних доказів, обвинувач використав
ту ж термінологію, що і сам пан Дактарас у проханні про припинення
провадження у справі. Погоджуючись з тим, що сам по собі термін
"доведеність" не є вдалим, Суд все ж таки вважав, що використання
цього терміна як обвинувачем, так і самим заявником мало на меті
не стільки встановити вину пана Дактараса на підставі зібраних
доказів, скільки підтвердити достатність матеріалів справи для її
передачі до суду. Отже, порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції ( 995_004 )
було відсутнє. Заявник вимагав сплатити йому 10000 літ як компенсацію
моральної шкоди, яка виникла внаслідок порушення конвенційних
норм. Однак Суд відхилив цю вимогу, зазначивши, що сам по собі
факт визнання порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) становить
достатню компенсацію моральних страждань заявника. Суд призначив
пану Дактарасу 10354,22 літ на відшкодування судових витрат.
Переклад та опрацювання рішень
здійснено у Львівській лабораторії
прав людини і громадянина НДІ
державного будівництва та місцевого
самоврядування АПрН України
П.М.Рабіновичем, М.Б. Рісним,
Н.І. Савчук.
Надруковано: ISSN 0132-1331,
"Право України", 2001, N 5

  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: