open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 29.11.2000

(Витяг)

У серпні 1999 р. Д. звернувся в суд із позовом до З. про
визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та визнання
права власності на цей автомобіль. Позивач зазначав, що в липні
1996 р. він уклав із З. угоду, згідно з якою відповідач передав
йому за генеральною довіреністю автомобіль "Фольксваген-Гольф", а
він З. у присутності свідків - гроші в сумі, еквівалентній 5 тис.
доларів США. Договір купівлі-продажу вони нотаріально не посвідчували,
вважаючи, що достатньо генеральної довіреності, проте коли влітку
1999 р. виник конфлікт, відповідач анулював довіреність і у нього,
Д., вилучили спірний автомобіль. Посилаючись на зазначені
обставини, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги. Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 29
лютого 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Луганського обласного суду від 24 квітня того ж
року, позов було задоволено. Постановою президії Луганського обласного суду від 23 серпня
2000 р. протест заступника голови обласного суду було залишено без
задоволення. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі рішень. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест
задовольнила з таких підстав. Постановлюючи рішення про задоволення позову, районний суд на
обгрунтування висновку про те, що між сторонами фактично був
укладений договір купівлі-продажу автомобіля послався на
генеральну довіреність і показання свідків Г., С. та М., у
присутності яких передавалися гроші. Із цим висновком погодились
касаційна інстанція та президія обласного суду, залишаючи рішення
районного суду без зміни. Проте такий висновок не можна визнати обгрунтованим, оскільки
суд дійшов його без усебічного з'ясування дійсних обставин справи
і належної оцінки доказів, чим порушив вимоги статей 15, 30, 62,
203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ). Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив визнати
договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ним і
відповідачем, дійсним із підстав, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК
( 1540-06 ). Однак судом не враховано, що згідно із зазначеною нормою ЦК
суд може визнати дійсною лише угоду, яка за законом підлягала
нотаріальному посвідченню, але сторони уклали її без додержання
цієї форми, і одна зі сторін виконала її повністю або частково, а
друга ухиляється від нотаріального оформлення укладеної нею угоди.
Для угод про купівлю-продаж автомобілів таке оформлення не є
обов'язковим. Задовольняючи вимоги позивача, суд вважав доведеним факт
укладення договору купівлі-продажу автомобіля лише на підставі
показань свідків і не звернув уваги на те, що згідно з
роз'ясненнями, даними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28 квітня 1978 р. N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними", судам належить
мати на увазі, що за загальним правилом, установленим ст. 46 ЦК
( 1540-06 ), недодержання передбаченої законом простої письмової
форми угоди не тягне за собою визнання її із цих підстав
недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами
наявності угоди показаннями свідків. Оскільки згадана угода не оформлялася ні в нотаріальній, ні у
простій письмовій формі, у суду не було підстав покладати
показання свідків в основу свого рішення, а судова колегія і
президія обласного суду не повинні були залишати рішення без
зміни. Крім того, на порушення вимог статей 63-66 ЦПК ( 1501-06 ) у
матеріалах справи немає даних про те, що позивач сплатив державне
мито виходячи з ціни позову або був звільнений від його сплати. На підставі наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, рішення Артемівського районного суду м.
Луганська, ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову
президії Луганського обласного суду скасувала і направила справу
на новий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 6 (28), 2001 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: