СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 05.12.2000
 

                             (Витяг)
 

     Вироком Вижницького  міжрайонного  суду  Чернівецької області
від 9 жовтня 1997 р.  К.  засуджено за ч. 2 ст. 167 КК ( 2002-05 )
із застосуванням  ст.  44 КК ( 2001-05 ) на один рік шість місяців
позбавлення  волі  з   позбавленням   права   займати   посади   у
правоохоронних органах строком на три роки.     На підставі ст.  3 Закону від 26 червня 1997 р. "Про амністію
з нагоди першої річниці Конституції України" ( 401/97-ВР ) К.  від
покарання звільнено.  За ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 КК ( 2002-05 )
він виправданий за відсутністю в його діях складу злочину.     Ухвалою судової колегії в кримінальних справах  Чернівецького
обласного суду від 18 листопада 1997 р. вирок залишено без зміни.     За вироком суду К. визнано винним у вчиненні такого злочину.     Працюючи слідчим Вижницького районного відділу управління МВС
України в Чернівецькій області, К. під час розслідування в січні -
квітні 1996 р.  кримінальних справ щодо Ж.,  І.,  Б.,  К.  Г. і Д.
одержав від зазначених осіб та від працівників служби  боротьби  з
економічною  злочинністю  на  відшкодування  заподіяної  злочинами
шкоди 132 млн.  крб.,  проте не  здав  їх  на  депозитний  рахунок
районного відділу внутрішніх справ,  а зберігав у сейфі службового
кабінету,  звідки їх було викрадено невідомою особою,  що  завдало
істотної шкоди державним інтересам.     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування  судових  рішень з направленням справи на
нове розслідування  у  зв'язку  з  істотними  порушеннями  закону,
допущеними  органами  попереднього  слідства і судом.  Розглянувши
матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України протест задовольнила з таких підстав.     Посилання у протесті на те,  що зміна  обвинувачення  в  суді
може  мати місце в разі,  коли вона не пов'язана з істотною зміною
фактичних обставин  справи,  відповідає  вимогам   ст.   277   КПК
( 1003-05 ) і є обгрунтованим.     Як видно з матеріалів справи,  органами попереднього слідства
К.   було   пред'явлено   обвинувачення  в  тому,  що  він  шляхом
зловживання посадовим становищем привласнив  гроші,  одержані  від
осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності.     Перекваліфіковуючи дії засудженого зі ст. 86-1 ( 2001-05 ) на
ч. 2 ст.  167 КК ( 2002-05 ),  суд істотно змінив пред'явлене йому
обвинувачення і без повернення справи на  додаткове  розслідування
визнав  установленим,  що  гроші було викрадено не ним,  а із його
сейфу іншою особою.     Разом з тим за показаннями свідків М.,  Г.  і Р.  - осіб, які
працювали з К.  в одному кабінеті,  грошей у його  сейфі  вони  не
бачили і не чули, що їх із нього викрадено.     Посилаючись на показання Р.  і М.,  слідчий ухвалив постанову
про  закриття кримінальної справи за епізодом викрадення грошей із
сейфу К. іншими особами, де вказав, що такого факту не було.     Усупереч наявній у справі нескасованій постанові слідчого суд
зазначив у вироку,  що гроші із сейфу було  викрадено  саме  через
неналежне виконання К. своїх посадових обов'язків.     За змістом ст. 277 КПК ( 1003-05 ) перекваліфікація судом дій
особи   зі   статті   кримінального   закону,   за  якою  їх  було
кваліфіковано органами слідства,  на іншу статтю цього закону може
мати  місце  лише  в  разі,  коли особа визнається винною в такому
діянні,  у вчиненні якого їй було пред'явлено  обвинувачення,  але
при цьому органи слідства допустили помилку у кваліфікації.     У справі  К.  встановлено  суперечливі  фактичні   обставини:
органами  слідства  -  що  гроші  викрав  він,  а судом - що гроші
викрадено у нього.     За наявності    таких    суперечностей   судова   колегія   в
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України  вирок  і  ухвалу
скасувала,  а  справу  направила на нове розслідування.  При цьому
судова  колегія  зазначила,  що  в  ході  розслідування   належить
дослідити  докази,  зібрані  на  підтвердження  винності  К.  як у
розкраданні державного майна,  так і в халатності, дати їм належну
оцінку та вирішити питання про його винність чи невинуватість.

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.