open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 13.12.2000

(Витяг)

У березні - травні 1997 р. Г. та інші (усього вісім осіб)
звернулися в суд із позовом до ТОВ "Мрія" (далі - ТОВ; товариство)
про виділ їхніх часток у натуральній формі. Позивачі зазначали, що
разом з іншими учасниками товариства покупців у 1996 р. викупили
приміщення колишнього державного МП роздрібної торгівлі "Мрія" в
м. Кілії Одеської області та створили ТОВ. Їхня частка у
статутному фонді товариства складає 39,8 %. 14 березня 1997 р. на
загальних зборах було переобрано директора товариства. У зв'язку з
неможливістю подальшої спільної роботи з новим керівництвом вони
вирішили вийти з товариства і просили суд виділити належні їм
частки в натурі, зокрема частину приміщення, в якому розташовано
ТОВ. Рішенням Кілійського районного суду від 10 лютого 1998 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Одеського обласного суду від 9 червня того ж року, позов було
задоволено. Позивачам виділено в користування частину приміщення
магазину, що відповідає 39,8 % статутного фонду, й частину двору,
а туалет і споруду залишено в загальному користуванні. Постановою президії Одеського обласного суду від 3 березня
1999 р. протест заступника прокурора області про скасування
зазначених судових рішень було залишено без задоволення. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень і
направлення її на новий розгляд у зв'язку з порушенням норм
матеріального та процесуального законодавства. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з
таких підстав. Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що майно
товариства є спільною частковою власністю її учасників і згідно з
ч. 2 ст. 115 ЦК ( 1540-06 ) може бути поділено в натурі, оскільки
за висновками технічних експертиз виділ часток можна провести без
шкоди для його господарського призначення, і що можливість виділу
часток у натурі передбачено ст. 54 Закону від 19 вересня 1991 р.
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ). Із такими висновками погодилися судова колегія та президія
обласного суду. Проте вони не відповідають нормам матеріального
права. Згідно із Законом від 7 лютого 1991 р. "Про власність"
( 697-12 ) усе майно ТОВ є його колективною власністю, а ст. 115
ЦК ( 1540-06 ) врегульовані правовідносини між учасниками спільної
часткової власності щодо виділу їхніх часток зі спільного майна, і
отже, на правовідносини, які склалися між позивачами та
відповідачем, її дія не поширюється. Порядок створення, діяльності й ліквідації господарських
товариств, права та обов'язки їх учасників, порядок виходу з
товариства регулюються Законом "Про господарські товариства"
( 1576-12 ). Зокрема, ст. 54 цього Закону передбачено, що в разі
виходу учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна
товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу
учасника та за згодою товариства його вклад може бути повернено
повністю або частково в натуральній формі. Тому питання про
можливість виділу часток у натурі належить до компетенції
товариства. У п. 17 установчого договору ТОВ, зареєстрованого 2 серпня
1996 р., зазначено, що при виході учасника з товариства йому
виплачується вартість частини майна останнього, пропорційна його
частці у статутному фонді. Можливості виділу частки в натурі при
виході з товариства цим договором не передбачено. Із матеріалів справи вбачається, що згоди на виділ часток
позивачів у натуральній формі товариство не давало і питання про
виділ часток у встановленому законом порядку взагалі не
розглядалося. Відповідно до п. 16 установчого договору ТОВ вихід учасників
із нього здійснюється шляхом подання письмової заяви виконавчому
органу товариства. Позивачі ж заяв про вихід із ТОВ не подавали.
Про їхній намір вийти з товариства стало відомо лише з копії
позовної заяви та на загальних зборах 30 квітня 1997 р., якими
було прийнято рішення, згідно з яким бажаючим вийти з товариства
запропоновано подати відповідні заяви на ім'я директора. Суд не
з'ясував, чи подавали такі заяви позивачі та чи приймалось рішення
про їх вихід із товариства. Зі скарг у порядку нагляду видно, що
таких заяв позивачі не подавали, так само, як і заяв про виділ
майна в натурі. Право ж на оплату вартості майна товариства пропорційно
частці учасника виникає при виході цього учасника з товариства.
Тому, не з'ясувавши питання про те, чи вийшли позивачі зі складу
учасників товариства та чи давало останнє згоду на виділ їх часток
у натурі, суд не мав достатніх підстав задовольняти позов
зазначених осіб про виділ їм майна в натурі. Крім того, суд виділив позивачам частину приміщень у
користування, а не у власність, залишивши, зокрема, в загальному
користуванні споруду, туалет і частину земельної ділянки, що
суперечить чинному законодавству. Оскільки рішення районного суду постановлено з порушенням
норм матеріального та процесуального права, у касаційної інстанції
та президії обласного суду не було підстав залишати його без
зміни, а тому всі постановлені у справі рішення підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд. Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, опротестовані судові рішення скасувала і
направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: