СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 13.12.2000
м. Київ
 

                             (Витяг)
 

     У липні  1997  р.  Р.  звернувся  в   суд   із   позовом   до
Сахновщинської  селищної  ради  про поновлення порушеного права та
стягнення моральної шкоди. Позивач зазначав, що в 1956 р. йому для
індивідуального  будівництва було виділено земельну ділянку площею
880 кв. метрів у смт Сахновщина Харківської області. У 1975 р. він
зайняв вільну земельну ділянку площею 290 кв.  метрів, що межувала
з  ділянкою,  виділеною  йому  для   будівництва.   Він   постійно
користувався   зазначеною   земельною  ділянкою,  посадив  дерева,
побудував на  ній  гараж  та  вбиральню,  але  із  заявою  про  її
узаконення не звертався.     В серпні 1996  р.  частину  сусіднього  з  ділянкою  позивача
будинку  придбав  С.,  який  став претендувати на земельну ділянку
площею 290 кв.  метрів.  Тому 26 серпня 1996 р.  Р.  звернувся  до
виконавчого  комітету  із  заявою  про  закріплення  за  ним  цієї
земельної ділянки. Проте рішенням Сахновщинської селищної ради від
24  липня  1997  р.  N  57  за  ним було закріплено тільки 117 кв.
метрів, оскільки решту було раніше передано у власність С.     Посилаючись на  зазначені  обставини  й на те,  що він привів
спірну земельну  ділянку  у  придатний  для  користування  стан  і
користується   нею   тривалий   час,  позивач  просив  зобов'язати
відповідача закріпити спірну земельну  ділянку  за  ним,  а  також
стягнути з нього 2 тис. грн. на відшкодування заподіяної моральної
шкоди.     Справа розглядалася  судами  неодноразово.  Останнім рішенням
Харківського обласного суду від 6 листопада 2000 р.  у задоволенні
позовних вимог було відмовлено.     У касаційній  скарзі  Р.  просив  рішення   суду   скасувати,
мотивуючи  це  тим,  що воно не відповідає вимогам закону.  Судова
колегія в цивільних  справах  Верховного  Суду  України  касаційну
скаргу залишила без задоволення з таких підстав.     Як вбачається  з  матеріалів  справи  і  встановлено   судом,
рішенням  Сахновщинської селищної ради від 14 липня 1956 р.  N 546
Р.  було виділено земельну  ділянку  площею  880  кв.  метрів  для
будівництва  індивідуального  жилого  будинку.  У 1975 р.  позивач
самовільно зайняв вільну земельну ділянку площею 290  кв.  метрів,
що  межувала  з  наданою  йому  ділянкою,  посадив  на ній дерева,
побудував гараж і вбиральню.     Зазначені обставини  підтверджуються  показаннями допитаних у
судовому засіданні свідків П. і К. та не заперечувались у судовому
засіданні самим позивачем.     Відповідно до ст.  9 ЗК ( 561-12 ) передача земельних ділянок
у  власність і надання їх у користування є компетенцією сільських,
селищних та міських районного підпорядкування рад.     Оскільки земельна  ділянка  позивачу  в  установленому чинним
законодавством порядку не надавалася,  висновок суду  про  те,  що
права  на користування нею він не має і його права не порушені,  є
обгрунтованим.     Доводи Р.  про те,  що згідно зі ст.  67 ЗК ( 561-12 ) розмір
земельних ділянок для індивідуального будівництва  становить  0,15
гектара,  у  зв'язку  з  чим  спірну земельну ділянку повинно бути
передано в  його  користування,  безпідставні,  оскільки  земельна
ділянка надавалася йому в 1956 р. відповідно до чинного на той час
законодавства. Крім того, частину спірної земельної ділянки площею
173 кв. метри передано у встановленому законом порядку у власність
С., і підстав для її вилучення немає.     Враховуючи викладене,  а також те, що відповідно до вимог ст.
44 ЗК ( 561-12  )  поновленню  підлягають  тільки  порушені  права
власників  і  землекористувачів,  суд  правильно  залишив  позовні
вимоги Р. без задоволення.     Посилання позивача   у  скарзі  на  те,  що  відвід  ділянки,
виділеної одному з підприємств району,  здійснювався від фактичної
межі його ділянки,  не заслуговують на увагу,  оскільки в судовому
засіданні за показаннями свідків  К.  (архітектора  району)  і  Н.
(старшого   техніка)   та   планом   відводу   земельної   ділянки
встановлено,  що такий  відвід  здійснювався  від  межі  виділеної
позивачу у 1956 р. земельної ділянки.     Тому судова  колегія  визнала,  що  рішення  суду  відповідає
дійсним  обставинам  справи  та  вимогам  закону,  у зв'язку з чим
підстав для задоволення скарги немає.     Виходячи з  наведеного  судова  колегія  в  цивільних справах
Верховного  Суду  України  касаційну  скаргу   Р.   залишила   без
задоволення, а рішення Харківського обласного суду - без зміни.

 "Вісник Верховного Суду України",  N 5,  вересень - жовтень, 2001
р.