СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 14.12.2000
 

                             (Витяг)
 

     Вироком Кам'янець-Подільського  районного  суду  Хмельницької
області від 7 березня 2000  р.  Ш.  засуджено  за  ч.  3  ст.  140
( 2001-05   )  на  три  роки  позбавлення  волі,  за  ст.  208  КК
( 2002-05 ) -  на  один  рік  позбавлення  волі  і  за  сукупністю
злочинів  -  на три роки позбавлення волі за те,  що він втягнув у
злочинну діяльність неповнолітнього Г. і разом з ним 9 жовтня 1999
р. проник у будинок Р. та викрав майно на суму 1 тис. 33 грн.     Ухвалою судової колегії в кримінальних справах  Хмельницького
обласного суду від 11 квітня 2000 р. вирок залишено без зміни.     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання про скасування вироку суду в частині засудження Ш.  за ст.
208 КК ( 2002-05  ),  оскільки  його  винність  у  вчиненні  цього
злочину   побудована  на  доказах,  одержаних  незаконним  шляхом.
Перевіривши  матеріали  справи,  судова  колегія  в   кримінальних
справах  Верховного  Суду  України  протест  задовольнила  з таких
підстав.     Рішення суду   щодо   винності  Ш.  у  крадіжці,  вчиненій  з
проникненням у житло за  попереднім  зговором  із  Г.,  відповідає
фактичним  обставинам  справи  та  грунтується  на  перевірених  у
судовому  засіданні  доказах,  які  одержали  правильну   юридичну
оцінку.     Що ж до його засудження за ст.  208 КК ( 2002-05 ),  то в цій
частині вирок суду є необгрунтованим.     За змістом ст.  65 КПК ( 1001-05 )  доказами  в  кримінальній
справі   є   будь-які  фактичні  дані,  що  можуть  бути  засобами
встановлення об'єктивної істини,  але за умови, що вони одержані в
установленому законом порядку. Тобто доказами є фактичні дані, які
відповідають   вимогам   належності   до   кримінальної    справи,
допустимості та достовірності.  Ними не можуть бути дані, одержані
незаконним шляхом.     Як вбачається з матеріалів справи, Ш. не визнав себе винним у
втягненні  неповнолітнього  в  злочинну  діяльність  ні  під   час
попереднього  слідства,  ні  в  суді.  Г.  теж не підтвердив цього
факту.     І обвинувачення  Ш.,  і  висновки  суду  щодо його винності у
вчиненні злочину,  передбаченого  ст.  208   КК   (   2002-05   ),
грунтуються виключно на показаннях, даних ним і Г. на попередньому
слідстві як свідками.     Разом з  тим  їх допит та початкові слідчі дії у кримінальній
справі, порушеній щодо Ш.  і Г.  за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ), а
також  відтворення обстановки й обставин події за їх участю й очна
ставка між ними були проведені в один день - 15 жовтня 1999 р.     Враховуючи зазначені обставини та беручи до уваги, що Ш. і Г.
під  час  допиту  як  свідків  були  попереджені  про  кримінальну
відповідальність за  статтями  178,  179  КПК  ( 1002-05 ),  тобто
всупереч вимогам ст. 63 Конституції України ( 254к/96-ВР ) змушені
були  давати  показання  щодо себе,  судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України визнала,  що в даному  конкретному
випадку   на   цій   стадії  слідства  одержання  фактичних  даних
відбувалося з порушенням усіх передбачених законом правил і  права
зазначених  осіб  на  захист.  Тому ці дані не можуть бути визнані
достовірними.     Будь-яких інших доказів,  які б підтверджували винність Ш.  у
втягненні неповнолітнього  Г.  у  злочинну  діяльність,  у  справі
немає. До того ж вирок суду в цій частині залишився немотивованим.     З урахуванням  наведеного,  судова  колегія  в   кримінальних
справах Верховного Суду України вирок суду в частині засудження Ш.
за ст.  208  КК  (  2002-05  )  скасувала  і  закрила  справу   за
недоведеністю  його участі у вчиненні злочину,  передбаченого цією
статтею.

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.