СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 20.12.2000
 

                             (Витяг)
 

     У грудні  1999  р.  компанія  "Фулмар  ЛТД" (далі - компанія)
звернулася з клопотанням  до  Миколаївського  обласного  суду  про
визнання  і  виконання  на  території  України рішення Лондонської
морської арбітражної асоціації від 19 січня 1999 р.  про стягнення
з ТОВ "Пасіфік Мерітайм Компані" (далі - ТОВ) 31 тис.  370 доларів
62 центів США.     Ухвалою Миколаївського  обласного суду від 29 вересня 2000 р.
в задоволенні клопотання відмовлено.     У скарзі  на ухвалу заявник просив скасувати її,  посилаючись
на те,  що суд, вирішуючи питання про визнання і виконання рішення
іноземного суду,  неповно з'ясував обставини справи та неправильно
застосував норми права.     Заслухавши доповідача,  пояснення  представників  стягувача й
боржника,  перевіривши доводи,  викладені у скарзі,  та  матеріали
справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.     Згідно з  роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України,  які
містяться в  п.  12  постанови  від  24  грудня  1999  р.   N   12
( v0012700-99  )  "Про  практику  розгляду  судами  клопотань  про
визнання й виконання рішень іноземних судів та  арбітражів  і  про
скасування    рішень,   постановлених   у   порядку   міжнародного
комерційного  арбітражу  на  території  України",  клопотання  про
визнання  й  виконання  рішень  іноземних  судів  (арбітражів) суд
розглядає у визначених ними межах і не може входити в  обговорення
правильності  цих  рішень  по  суті,  вносити до останніх будь-які
зміни.     Відповідно до міжнародних договорів України суд  відмовляє  у
задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного
суду у випадках, коли, зокрема, відсутній документ, що підтверджує
угоду  сторін  у  справі,  про  договірну  підсудність,  до того ж
відповідач не брав  участі  у  процесі,  оскільки  йому  або  його
уповноваженому  не  було своєчасно і належним чином вручено виклик
до суду.     Згідно зі ст. 7 Закону від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний
комерційний арбітраж"  ( 4002-12 ) (далі - Закон) арбітражна угода
- це угода сторін  про  передачу  до  арбітражу  всіх  або  певних
спорів,  які  виникли  чи  можуть  виникнути  між ними у зв'язку з
будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають
вони  договірний  характер  чи  ні.  Арбітражна  угода  може  бути
укладена у  вигляді  арбітражного  застереження  в  контракті  або
окремої  угоди.  Укладається  така угода в письмовій формі.  Угода
вважається укладеною в письмовій  формі,  якщо  вона  міститься  в
документі,  підписаному  сторонами,  або  укладена  шляхом  обміну
листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу чи з використанням
інших  засобів  електрозв'язку,  що  забезпечують  фіксацію  такої
угоди,  або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов,  в
яких одна зі сторін стверджує наявність угоди,  а інша проти цього
не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне
застереження,  є  арбітражною  угодою  за умови,  що її укладено в
письмовій  формі  і  це  посилання  є  таким,  що  робить  згадане
застереження частиною угоди.     У судовому  засіданні  при допуску до виконання і визнання на
території  України  рішення   Лондонської   морської   арбітражної
асоціації  від  19 січня 1999 р.  про стягнення з ТОВ 31 тис.  370
доларів 62  центів  США  встановлено,  що  стягувач  не  пред'явив
оформлений належним чином  документ,  передбачений  ст.  7  Закону
( 4002-12 ), який би свідчив про укладення арбітражної угоди.     За таких  обставин  суд  вірно  дійшов висновку,  що компанія
порушила вимоги,  передбачені  ст.  4  Конвенції  про  визнання  і
виконання іноземних арбітражних рішень ( 995_070 ) (Нью-Йорк, 1958
р.; набула чинності для України 10 січня 1961 р.).     Не можна погодитись і з доводами касаційної скарги про те, що
ТОВ своєчасно і належним чином було вручено  виклик  до  суду.  Як
видно   з   матеріалів   справи,  стягувач  надав  копії  факсових
повідомлень про призначення арбітра в Лондоні, проте з останніх не
вбачається, що вони були вручені боржнику. Крім того, ці обставини
спростовуються факсовими повідомленнями арбітра від 5 і  13  січня
1999  р.,  де  зазначено,  що  він не зміг повідомити боржника про
початок процедури арбітражного розгляду та призначення  арбітра  в
Лондоні.     Таким чином,  підстав для визнання  і  допуску  на  території
України  рішення Лондонської морської арбітражної асоціації від 19
січня 1999 р.  про стягнення з ТОВ 31 тис.  370 доларів 62  центів
США немає.     Постановлена у справі ухвала відповідає матеріалам  справи  і
вимогам  законодавства,  підстав  для її скасування не вбачається.
Тому судова колегія в цивільних справах  Верховного  Суду  України
скаргу компанії залишила без задоволення,  а ухвалу Миколаївського
обласного суду - без зміни.

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.