open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 20.12.2000

(Витяг)

У грудні 1999 р. компанія "Фулмар ЛТД" (далі - компанія)
звернулася з клопотанням до Миколаївського обласного суду про
визнання і виконання на території України рішення Лондонської
морської арбітражної асоціації від 19 січня 1999 р. про стягнення
з ТОВ "Пасіфік Мерітайм Компані" (далі - ТОВ) 31 тис. 370 доларів
62 центів США. Ухвалою Миколаївського обласного суду від 29 вересня 2000 р.
в задоволенні клопотання відмовлено. У скарзі на ухвалу заявник просив скасувати її, посилаючись
на те, що суд, вирішуючи питання про визнання і виконання рішення
іноземного суду, неповно з'ясував обставини справи та неправильно
застосував норми права. Заслухавши доповідача, пояснення представників стягувача й
боржника, перевіривши доводи, викладені у скарзі, та матеріали
справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які
містяться в п. 12 постанови від 24 грудня 1999 р. N 12
( v0012700-99 ) "Про практику розгляду судами клопотань про
визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про
скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного
комерційного арбітражу на території України", клопотання про
визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд
розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення
правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які
зміни. Відповідно до міжнародних договорів України суд відмовляє у
задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного
суду у випадках, коли, зокрема, відсутній документ, що підтверджує
угоду сторін у справі, про договірну підсудність, до того ж
відповідач не брав участі у процесі, оскільки йому або його
уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик
до суду. Згідно зі ст. 7 Закону від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний
комерційний арбітраж" ( 4002-12 ) (далі - Закон) арбітражна угода
- це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних
спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв'язку з
будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають
вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути
укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або
окремої угоди. Укладається така угода в письмовій формі. Угода
вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в
документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну
листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу чи з використанням
інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої
угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в
яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього
не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне
застереження, є арбітражною угодою за умови, що її укладено в
письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане
застереження частиною угоди. У судовому засіданні при допуску до виконання і визнання на
території України рішення Лондонської морської арбітражної
асоціації від 19 січня 1999 р. про стягнення з ТОВ 31 тис. 370
доларів 62 центів США встановлено, що стягувач не пред'явив
оформлений належним чином документ, передбачений ст. 7 Закону
( 4002-12 ), який би свідчив про укладення арбітражної угоди. За таких обставин суд вірно дійшов висновку, що компанія
порушила вимоги, передбачені ст. 4 Конвенції про визнання і
виконання іноземних арбітражних рішень ( 995_070 ) (Нью-Йорк, 1958
р.; набула чинності для України 10 січня 1961 р.). Не можна погодитись і з доводами касаційної скарги про те, що
ТОВ своєчасно і належним чином було вручено виклик до суду. Як
видно з матеріалів справи, стягувач надав копії факсових
повідомлень про призначення арбітра в Лондоні, проте з останніх не
вбачається, що вони були вручені боржнику. Крім того, ці обставини
спростовуються факсовими повідомленнями арбітра від 5 і 13 січня
1999 р., де зазначено, що він не зміг повідомити боржника про
початок процедури арбітражного розгляду та призначення арбітра в
Лондоні. Таким чином, підстав для визнання і допуску на території
України рішення Лондонської морської арбітражної асоціації від 19
січня 1999 р. про стягнення з ТОВ 31 тис. 370 доларів 62 центів
США немає. Постановлена у справі ухвала відповідає матеріалам справи і
вимогам законодавства, підстав для її скасування не вбачається.
Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
скаргу компанії залишила без задоволення, а ухвалу Миколаївського
обласного суду - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: