СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            17.01.2001
 

                             (Витяг)

     У лютому 2000  р.  перший  заступник  Генерального  прокурора
України  звернувся  до  суду  із  заявою  про  визнання незаконним
рішення Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) про державну
реєстрацію  постанови  I  конференції споживчої кооперації України
від 25 червня 1997  р.  і  Положення  про  дисципліну  працівників
споживчої кооперації  України ( z0519-97 ) (далі - Положення).  На
обгрунтування заяви він зазначав,  що відповідно до ст.  142  КЗпП
( 322-08  ) статути і положення про дисципліну затверджуються лише
в деяких галузях  народного  господарства  і  тільки  для  окремих
категорій працівників.

     Рішення Мін'юсту  від  30  жовтня  1997  р.  про   реєстрацію
постанови I конференції споживчої кооперації України від 25 червня
1997 р.  "Про підвищення вимогливості до керівників  кооперативних
організацій    та    посилення   їх   відповідальності   за   стан
соціально-економічного розвитку і збереження цілісності  споживчої
кооперації України" ( z0519-97 ) (далі - постанова конференції) та
Положення  суперечить чинному трудовому законодавству і Закону від
10 квітня 1992 р.  "Про споживчу кооперацію" ( 2265-12 )  (далі  -
Закон).

     Рішенням Старокиївського районного суду від 26  березня  2000
р.,  залишеним  без  зміни  ухвалою  судової  колегії  в цивільних
справах  Київського  міського  суду  від  10  травня  2000  р.,  в
задоволенні заяви відмовлено.

     Постановою президії  Київського  міського суду від 25 вересня
2000 р.  рішення суду першої інстанції та ухвалу  суду  касаційної
інстанції залишено без зміни.

     Перший заступник  Генерального  прокурора  України  порушив у
протесті питання про скасування  постановлених  судових  рішень  і
направлення  справи  на  новий  розгляд  у  зв'язку з неправильним
застосуванням  судом  норм  матеріального  права,   нез'ясованістю
обставин,  які  мають  істотне  значення для правильного вирішення
заяви.

     Судова колегія в цивільних справах  Верховного  Суду  України
скасувала всі постановлені у справі рішення з таких підстав.

     Відповідно до ст.  1 Закону ( 2265-12 ) споживча кооперація в
Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення
господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного  та
соціального   стану.   Правові,  економічні  та  соціальні  основи
діяльності споживчої кооперації в Україні визначаються Законом.

     Згідно з п.  1 ст.  5 Закону (  2265-12  )  первинною  ланкою
споживчої   кооперації   є   споживче   товариство  -  самостійна,
демократична організація громадян,  які на  основі  добровільності
членства   і   взаємодопомоги  за  місцем  проживання  або  роботи
об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого
економічного та соціального стану.

     Пунктом 1 ст.  8 Закону ( 2265-12 ) передбачено,  що споживчі
товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в  місцеві
спілки,  Центральну  спілку  споживчих  товариств  України і мають
право  вільного  виходу  з  них.  Взаємовідносини  між  споживчими
товариствами  та  їх  спілками  будуються  на  договірних засадах.
Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх  повноважень  і
виконання окремих функцій.

     Пунктом 4  цієї  ж статті ( 2265-12 ) встановлено,  що спілка
визнається  юридичною  особою,  не  відповідає  за  зобов'язаннями
споживчих товариств і не має щодо них розпорядчих функцій.

     За п.  3  ст.  14  Закону ( 2265-12 ) дисциплінарні стягнення
(включаючи звільнення з роботи)  на  осіб,  які  займають  виборні
платні   посади  в  споживчому  товаристві  або  спілці  споживчих
товариств,  та  їх  відсторонення  від  роботи  застосовуються   в
порядку, передбаченому їх статутами та чинним законодавством.

     Статтею 3  КЗпП ( 322-08 ) передбачено,  що трудові відносини
працівників усіх підприємств,  установ,  організацій незалежно від
форм власності,  виду діяльності та галузевої належності,  а також
осіб,  які працюють за трудовим  договором  з  фізичними  особами,
регулюються законодавством про працю.

     Особливості праці  членів  кооперативів  та   їх   об'єднань,
колективних    сільськогосподарських    підприємств,    селянських
(фермерських) господарств,  працівників підприємств  з  іноземними
інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами.

     Згідно зі ст.  4 названого Кодексу ( 322-08  )  законодавство
про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших
актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

     Статтею 22  цього  Кодексу  (  322-08   )   встановлено,   що
відповідно до  Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) будь-яке пряме
або непряме обмеження прав чи  встановлення  прямих  або  непрямих
переваг  при  укладенні,  зміні  та  припиненні трудового договору
залежно від членства у професійній  спілці  чи  іншому  об'єднанні
громадян,   роду   і   характеру   занять,   місця  проживання  не
допускається.

     За ст.   142   КЗпП   (   322-08  )  трудовий  розпорядок  на
підприємствах,  в установах,  організаціях визначається  правилами
внутрішнього  трудового  розпорядку,  які затверджуються трудовими
колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу  та
профспілкового комітету на основі типових правил. У деяких галузях
народного господарства для  окремих  категорій  працівників  діють
статути і положення про дисципліну.

     Зазначені у ст.  142 КЗпП ( 322-08 ) статути та положення про
дисципліну є актами законодавства України, ухваленими відповідними
органами  державної влади,  і поширюються лише на окремі категорії
працівників.

     Названі норми  матеріального права судами першої,  касаційної
та наглядної інстанцій при вирішенні заяви прокурора  фактично  не
були взяті до уваги.  В постановлених у справі судових рішеннях не
висловлено міркувань щодо правомірності прийняття  I  конференцією
споживчої кооперації України  зазначеної  постанови  та  Положення
( z0519-97 ),  належним чином не вивчений їх зміст,  не висловлено
міркувань щодо відповідності останнього вимогам чинного  трудового
законодавства, положенням статутів споживчих товариств і спілок.

     Висновок суду   про   правомірність    ухвалення    постанови
конференції та Положення ( z0519-97 ),  а також  рішення  Мін'юсту
про  їх реєстрацію з посиланням на делегування відповідних функцій
споживчими товариствами  не  можна  вважати  правильним,  оскільки
згідно  з  чинним  законодавством  споживчі товариства не наділені
правом встановлювати положення про дисципліну,  а отже,  не можуть
делегувати таку функцію споживчим спілкам.

     Суди першої,  касаційної та наглядної інстанцій не  висловили
також  міркувань  щодо  відповідності  змісту і положень постанови
конференції вимогам Закону ( 2265-12 ),  які наведено вище, а тому
дійшли необгрунтованого висновку про правомірність  їх  реєстрації
за  рішенням  Мін'юсту,  щодо якого (рішення) порушувалося питання
про визнання незаконним.

     Наведене свідчить  про  те,  що судові рішення в даній справі
постановлено без належного аналізу змісту постанови конференції та
Положення ( z0519-97 ) і без перевірки  їх  відповідності  чинному
законодавству  про  працю  та  споживчу  кооперацію,  а тому через
порушення судом вимог статей  15,  30,  62  ЦПК  (  1501-06  )  та
неправильне   застосування  норм  матеріального  права  підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 2002 р.