СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 18.01.2001
 

                             (Витяг)
 

     Вироком судової колегії  в  кримінальних  справах  Верховного
суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2000 р. М. засуджено
за сукупністю злочинів,  передбачених ст. 190-1, п. "е" ст. 93, ч.
2 ст.  17,  пунктами "г",  "е" ст.  93,  частинами 1, 3 ст. 222 КК
( 2001-05,  2002-05 ),  до позбавлення волі строком на 15 років  з
відбуванням   перших   п'яти   років   у   тюрмі,   а  решти  -  у
виправно-трудовій колонії суворого режиму.     М. засуджено  за  посягання  на  життя  працівників міліції у
зв'язку з виконанням ними службових обов'язків,  умисне  вбивство,
вчинене  способом,  небезпечним для життя багатьох осіб,  замах на
умисне вбивство двох і більше осіб способом, небезпечним для життя
багатьох осіб,  незаконне придбання, зберігання та носіння бойових
припасів і холодної зброї.     Як визнав  суд,  М.  13  травня 2000 р.  на грунті ревнощів і
помсти, з  метою  умисного  вбивства  своєї  дружини  -  М.С.   та
працівників  міліції  С.  і  П.,  котрі,  виконуючи свій службовий
обов'язок,  припиняли протиправні його дії, вдарив С. штик-ножем у
груди,  а  потім  підірвав бойову гранату "РГ-42",  внаслідок чого
сталася смерть останнього.  М.С.  і П.  залишилися  живими  тільки
тому, що С. своїм тілом накрив гранату.     Крім того, М. незаконно придбав бойові припаси: ручну гранату
"РГ-42",  12 патронів калібру 9 мм і 4 гвинтівочних - 7,62 мм, які
носив і зберігав за місцем свого проживання,  та холодну  зброю  -
штик-ніж від карабіна системи Токарєва - без відповідного дозволу.     Розглянувши доводи  скарги  засудженого  М.  про   скасування
вироку  і  направлення справи на додаткове розслідування та скарги
потерпілих М.С.,  П. і С.Л. на м'якість призначеного М. покарання,
судова  колегія  в  кримінальних  справах  Верховного Суду України
скаргу  М.  задовольнила  частково,  касаційні  скарги  потерпілих
залишила без задоволення.     Висновок суду про доведеність вини М. у вчиненні зазначених у
вироку   злочинів   відповідає   фактичним   обставинам  справи  і
підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.     М. показав,  що  коли  він  кинувся  наздоганяти дружину,  С.
намагався його зупинити,  а він ударив його  штик-ножем  у  груди,
коли ж той повалив його на землю, то стався вибух гранати, яку він
перед цим привів у бойову готовність і тримав у руці.     Із показань потерпілої М.С. убачається, що 13 травня 2000 р.,
коли М.  був удома, вона разом з дітьми та працівниками міліції С.
і П.  прийшла додому,  щоб забрати свої речі.  Взявши їх, вийшла з
дочкою, сином та С. і П. на вулицю. За ними вийшов і М., який став
ображати її нецензурними словами.  Побачивши в руках у нього ніж і
гранату, вона кинулась тікати, після чого почула вибух.     Свідок М.Т.  підтвердила ці обставини і пояснила,  що коли С.
став вимагати від М.  припинити ображати її матір, останній ударив
його штик-ножем, а після цього пролунав вибух.     Потерпілий П.  пояснив,  що 13 травня 2000 р. він на прохання
С. і М.С. разом з ними зайшов у квартиру останньої. Її чоловік був
удома, і він, П., відрекомендувався йому працівником міліції. Коли
М.С.,  забравши речі, вийшла на вулицю, М. з ножем у руці побіг за
нею. С. наздогнав його і звалив на землю, а коли він, П., підійшов
до них,  - пролунав вибух, внаслідок якого С. загинув, а йому було
заподіяно тілесні ушкодження.     Показання засудженого,  потерпілих  і  свідків узгоджуються з
даними протоколу огляду місця події,  з якого вбачається,  що біля
будинку   виявлено   труп  С.  з  ознаками  насильницької  смерті,
армійський штик-ніж,  металева скоба і кільце гранати та сліди від
вибуху.     За висновком  судово-медичних  експертиз,  С.   загинув   від
розриву тулубу і внутрішніх органів, що стався від вибуху гранати,
а П. вибухом заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.     Вибухо-технічною експертизою встановлено, що вилучені з місця
події  металеві  уламки  є  фрагментами  корпусу  бойової  гранати
"РГ-42",  а скоба та кільце з чекою - деталями підривника від цієї
гранати.     Згідно з  висновком криміналістичної експертизи,  вилучений з
місця  події  штик-ніж  є  складовою  частиною  карабіна   системи
Токарєва і належить до холодної зброї колюче-ріжучої дії.     Із протоколу огляду квартири засудженого  вбачається,  що  за
місцем проживання М.  виявлено і вилучено 12 патронів калібру 9 мм
і 4 гвинтівочних - 7,62 мм.     Враховуючи наведене,  суд обгрунтовано дійшов висновку, що М.
вчинив  посягання  на  життя  працівників  міліції  у  зв'язку   з
виконанням  ними  службових  обов'язків і замах на умисне вбивство
двох і більше осіб способом,  небезпечним для життя багатьох осіб,
та  незаконно  придбав,  носив і зберігав бойові припаси і холодну
зброю.     Дії М.  за ст.  190-1, ч. 2 ст. 17, пунктами "г", "е" ст. 93,
частинами 1,  3 ст.  222 КК (  2001-05,  2002-05  )  кваліфіковано
правильно.     Про умисел М.  щодо посягання на життя працівників міліції та
умисне вбивство М.С.  способом,  небезпечним  для  життя  багатьох
осіб,   свідчить   те,   що   він  штик-ножем  завдав  удар  С.  у
життєвоважливий орган - груди  та  підірвав  бойову  гранату,  від
розриву  якої  загинув останній,  а смерть інших осіб не сталася з
причин,  що не залежали від його волі,  оскільки  С.  своїм  тілом
накрив гранату.     Посилання засудженого у скарзі на те, що він не мав умислу на
вбивство С.,  М.  С. і П., не грунтуються на матеріалах справи і є
безпідставними,  як і посилання,  що він під час вчинення  злочину
перебував у стані сильного душевного хвилювання.     Згідно з висновком  психіатричної  експертизи,  М.  хронічним
захворюванням   не   страждав,  під  час  вчинення  злочину  ознак
тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв.  Його дії, як
убачається    з    матеріалів    справи,   були   послідовними   й
цілеспрямованими.     Не встановлено   у  справі  і  даних  про  те,  що  потерпілі
застосовували до М. насильницькі дії чи ображали його гідність, що
могло спричинити сильне душевне хвилювання.     Проте судова колегія вважає,  що кваліфікувавши дії М. за ст.
190-1 КК ( 2002-05 ), суд безпідставно кваліфікував вчинене ним ще
й за  п.  "е"  ст.  93 КК ( 2001-05 ) як умисне вбивство,  вчинене
способом,  небезпечним для життя багатьох осіб. Установлено, що М.
учинив   посягання  на  життя  працівників  міліції  у  зв'язку  з
виконанням ними службових обов'язків,  при цьому умисно вбив С. та
заподіяв   П.  середньої  тяжкості  тілесні  ушкодження  способом,
небезпечним для життя багатьох осіб. Відповідно до п. 14 постанови
Пленуму Верховного  Суду  України  від  26  червня  1992  р.  N  8
( v0008700-92  )  "Про  застосування  судами   законодавства,   що
передбачає  відповідальність  за  посягання  на  життя,  здоров'я,
гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів"
дії  особи,  яка  вчинила  умисне  вбивство  або  замах  на умисне
вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 190-1 КК осіб у зв'язку
з виконанням ними службових обов'язків, кваліфікуються лише за ст.
190-1 КК.  Отже, дії М. у частині вбивства працівника міліції С. і
в посяганні на життя працівника міліції П.  охоплюються ст.  190-1
КК і додаткової кваліфікації за п.  "е" ст. 93 КК не потребують. У
решті - дії М. кваліфіковано правильно.     Покарання М.  призначено  відповідно  до  вимог  ст.  39   КК
( 2001-05   )   з   урахуванням  характеру  і  ступеня  суспільної
небезпечності  вчинених  ним  злочинів,  даних  про  його   особу,
обставин,  які  пом'якшують і обтяжують відповідальність.  Підстав
для скасування вироку щодо М.  через  м'якість  призначеного  йому
покарання  чи  для  направлення  справи на додаткове розслідування
судова колегія не вбачає.     Враховуючи наведене,  судова  колегія  в кримінальних справах
Верховного Суду України касаційні скарги потерпілих М.С.,  П.,  С.
Л.   залишила  без  задоволення,  засудженого  М.  -  задовольнила
частково,  вирок судової колегії в кримінальних справах Верховного
суду  Автономної  Республіки  Крим від 20 жовтня 2000 р.  змінила,
виключила з нього  кваліфікацію  дій  М.  за  п.  "е"  ст.  93  КК
( 2001-05 ) як зайву, в решті - залишила без зміни.

 "Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.