СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
                ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            01.02.2001
 

                             (Витяг)

     Вироком Миколаївського обласного суду від 22  листопада  2000
р. Ф.  засуджено за ч.  3 ст.  168 КК ( 2002-05 ) із застосуванням
ст. 44 КК ( 2001-05 ) на два роки позбавлення волі з  конфіскацією
1/3  майна без позбавлення права займати певні посади чи займатися
певною діяльністю.

     За ч.  1 ст. 165 та ч. 3 ст. 166 КК ( 2002-05 ) Ф. виправдано
за відсутністю в його діях складу злочину.

     Ф. засуджено  за  те,  що,  маючи  владні   повноваження   як
громадський інспектор рибоохорони Цюрупинської дільниці Південного
басейнового управління  відтворення  охорони  рибних  ресурсів  та
регулювання  рибальства  "Південрибвод" і діючи всупереч інтересам
служби,  23 травня 2000 р.  у Снігурівському районі  Миколаївської
області  за  нескладання адміністративних протоколів про порушення
правил рибальства,  що він повинен  був  зробити  з  використанням
наданої йому влади, одержав хабарі:     у с.  Ново-Василівці К. і Д. в особливо великому розмірі - 10
літрів  бензину  А-76,  2  поросят  і  19 кілограмів соняшникового
насіння, загальна вартість яких становила 218 грн. 22 коп.;     у с.  Ново-Кондаківці  повторно  від  Б.  - 3 літри олії й 10
кілограмів соняшникового насіння загальною вартістю 15 грн.

     У касаційній скарзі й доповненнях до неї засуджений Ф. просив
вирок змінити,  посилаючись на те, що органи попереднього слідства
і суд не врахували тієї  обставини,  що  він  одержав  матеріальні
цінності  від К.,  Д.  і Б.  не як посадова,  а як приватна особа,
оскільки діяв поза межами адміністративного району,  на  територію
якого  поширювалися  його  повноваження  по контролю за виконанням
чинного природоохоронного  законодавства  рибалками-любителями,  і
кваліфікувати  його  дії  за законом,  який передбачає менш суворе
покарання.

     Захисник З., навівши в касаційній скарзі ті ж доводи, порушив
питання  про  скасування вироку й закриття провадження у справі за
відсутністю в діях Ф.  складу злочину,  передбаченого ч. 3 ст. 168
КК.

     Перевіривши матеріали  справи й обговоривши доводи касаційних
скарг,  судова колегія  в  кримінальних  справах  Верховного  Суду
України  касаційну  скаргу  частково задовольнила з таких підстав.
Висновки суду про винність Ф.  у злочині,  за який його засуджено,
відповідають   фактичним   обставинам   справи  і  підтверджуються
зібраними в ній доказами,  що досліджені судом всебічно,  повно  й
об'єктивно.

     Одержання Ф.  23  травня 2000 р.  від К.,  Д.  і Б.  бензину,
поросят,  олії та соняшникового насіння  засудженим  у  касаційній
скарзі  не оспорюється і крім його показань підтверджується такими
доказами.

     За показаннями свідка П.,  23 травня 2000  р.  він  і  Ф.  як
громадські   інспектори   рибоохорони   патрулювали  басейн  річки
Інгулець і поблизу сіл Ново-Василівки та  Ново-Кондаківки  виявили
порушників  правил  рибальства  К.,  Д.  і  Б.,  які недозволеними
засобами лову - сітками з використанням човнів - ловили  рибу.  Ф.
домовився  з  цими  особами,  що  він не складатиме протоколів про
адміністративні правопорушення та не вилучатиме сіток і човнів,  а
вони  розплатяться  за  це  матеріальними  цінностями,  що  й було
зроблено.

     Останню обставину підтвердили  й  свідки  Я.,  К.,  Д.  і  Б.
Зокрема,  троє останніх показали, що дали Ф. бензин, поросят, олію
й соняшникове насіння як хабар, щоб він не вилучив сіток і човнів,
використовуваних  ними на порушення правил рибальства,  оскільки в
разі відмови дати хабар Ф.,  якого вони сприймали як  представника
влади, може вилучити снасті та човни.

     Із даних протоколів огляду,  вилучення і зважування видно, що
в човні Ф. було виявлено двоє поросят вагою 29 і 30 кілограмів, 29
кілограмів  соняшникового  насіння,  3  літри  олії  та каністри з
бензином.

     Наведені в касаційних скаргах доводи про те,  що Ф. заволодів
майном   К.,   Д.  і  Б.  без  використання  посадового  становища
громадського   інспектора   рибоохорони,   є   безпідставними    і
спростовуються такими доказами.

     Як видно з матеріалів справи, Ф. в установленому порядку було
призначено   громадським   інспектором   рибоохорони    управління
"Південрибвод". Про це, зокрема, свідчать його заява про прийняття
на дану посаду, запис у журналі реєстрації громадських інспекторів
і  посвідчення  встановленого  зразка на його ім'я від 5 листопада
1999 р. N 141.

     Громадський інспектор  рибоохорони  має  право   контролювати
виконання чинного природоохоронного законодавства,  в тому числі й
рибалками-любителями, і  згідно  зі ст.  255 КпАП ( 80732-10 ) при
виявленні передбачених статтями 85,  85-1,  91-2 КпАП ( 80731-10 )
правопорушень  щодо  рибальства  й охорони рибних запасів складати
про  це  протокол  із  подальшою   передачею   його   відповідному
інспектору   органів   рибоохорони   для   притягнення  винних  до
відповідальності.

     Таким чином,  під  час  виконання   обов'язків   громадського
інспектора  рибоохорони Ф.  був наділений владними повноваженнями,
відповідно до яких мав право вчинювати щодо окремих громадян  дії,
які породжують правові наслідки,  і тому його обгрунтовано визнано
посадовою особою.

     Твердження в касаційних скаргах про те,  що в період з 21  по
23  травня 2001 р.  Ф.  виїхав у басейн річки Інгулець в особистих
справах,  а не у зв'язку з виконанням обов'язків  по  контролю  за
дотриманням  природоохоронного  законодавства,  не  грунтуються на
матеріалах справи і спростовуються показаннями свідків П. П., Я. і
П.  В.,  з  яких  видно,  що  засуджений  у  цей  період  провадив
рибоохоронну роботу.

     Як вбачається із п.  6 Положення про громадських  інспекторів
рибоохорони,  громадський  інспектор  діє  в  територіальних межах
повноважень органу,  який видав і зареєстрував  його  посвідчення.
Відповідно    до   розпорядження   Державного   комітету   рибного
господарства України від  6  квітня  2000  р.  N  10-р  на  період
весняно-літньої  заборони  на ловлю риби були правові підстави для
проведення  рибоохоронної   роботи   управлінням   "Південрибвод",
громадським   інспектором   якого   був   Ф.,  у  зоні  діяльності
Миколаївської обласної державної інспекції рибоохорони.

     Із показань свідка Р.  вбачається, що під час затримання К. і
Д.  на р. Інгулець поблизу с. Ново-Василівки Снігурівського району
Ф.  представився  громадським  інспектором  рибоохорони,  за  яким
звкріплено цю територію.  Сам Ф.  під час розслідування і судового
розгляду справи  стверджував,  що,  затримуючи  порушників  правил
рибальства,  він  вважав,  що діяв у межах своєї компетенції та на
закріпленій  за  ним  території.  За  таких  обставин  суд  дійшов
правильного  висновку,  що  при  виїзді  на рибоохоронну роботу 23
травня 2000 р.  вгору за  течією  р.  Інгулець,  яка  протікає  по
території Херсонської та Миколаївської областей,  Ф.  діяв у межах
своїх повноважень.

     Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в  їх  сукупності,
суд   із  наведенням  переконливих  мотивів  дійшов  висновку  про
винність Ф. в одержанні від К., Д. і Б. хабара в особливо великому
розмірі та  правильно  кваліфікував  його дії за ч.  3 ст.  168 КК
( 2002-05 ) за ознакою повторності.

     При призначенні Ф.  покарання суд обгрунтовано застосував ст.
44 КК  ( 2001-05 ),  оскільки на утриманні засудженого перебувають
двоє малолітніх хворих дітей,  за якими доглядає дружина, котра не
працює.

     Матеріалами справи  встановлено,  і суд зазначив це у вироку,
що однією з обставин,  яка пом'якшує відповідальність засудженого,
є тяжкий стан його сім'ї.

     Врахувавши ці  та інші обставини,  суд обгрунтовано призначив
Ф.  покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3
ст. 168  КК  (  2002-05  ).  Однак,  ураховуючи  конкретний розмір
одержаного хабара,  виключно позитивні дані про особу  Ф.,  судова
колегія  в  кримінальних  справах  Верховного  Суду України дійшла
висновку,  що його перевиховання й виправлення можливе за коротший
строк,  ніж  це визначив суд,  і тому пом'якшила йому покарання із
застосуванням ст.  44 КК ( 2001-05 ) до  одного  року  позбавлення
волі.

 "Рішення Верховного Суду України", 2002 р.