СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
                ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            01.02.2001
 

                             (Витяг)

     Вироком судової колегії  в  кримінальних  справах  Донецького
обласного суду від 25 вересня 2000 р.  засуджено Я. і Л. - кожного
за сукупністю злочинів,  передбачених ч.  3 ст. 142, пунктами "а",
"і" ст.  93  КК  (  2001-05  ),  на  13  років  позбавлення волі з
конфіскацією  всього  майна.  Постановлено  стягнути  з  Я.  і  Л.
солідарно   5  тис.  505  грн.  на  користь  Н.  на  відшкодування
матеріальної та моральної шкоди.

     Згідно з  вироком  Я.  і Л.  засуджено за вчинення розбійного
нападу та умисного  вбивства  з  користі  за  попереднім  зговором
групою осіб за таких обставин.

     13 січня 2000 р. приблизно о 24-й годині Я. і Л., перебуваючи
у стані алкогольного  сп'яніння,  діючи  за  попереднім  зговором,
напали  на  Н.  з метою заволодіння індивідуальним майном.  Однак,
потерпілий учинив їм опір, і тоді засуджені стали бити його руками
й ногами в різні частини тіла.

     Коли Н. знепритомнів, Я. і Л. затягли його за ріг будинку, де
продовжували бити,  і при цьому в них  виник  умисел  на  вбивство
потерпілого з користі.

     Вони відтягли потерпілого на поле і там, реалізуючи злочинний
умисел,  продовжували бити потерпілого ногами і каменем у  голову,
тулуб та інші частини тіла,  від чого Н. унаслідок перелому кісток
черепа з крововиливами під м'яку оболонку мозку помер на місці.

     Після вчинення вбивства Я.  і  Л.  заволоділи  індивідуальним
майном   потерпілого  -  шкіряною  курткою,  чоботами,  шарфом  та
обручкою на загальну суму 505 грн.  - і з місця події  зникли.  На
вирок подано касаційні скарги.

     Захисник Д.  просив вирок щодо Я. змінити - перекваліфікувати
його дії з пунктів "а",  "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142 на ч. 3 ст. 101,
ч. 2 ст.  140 КК ( 2001-05 ) і пом'якшити покарання  у  зв'язку  з
тим,  що,  на  думку захисника,  суд дав невірну оцінку зібраним у
справі доказам,  які свідчать,  що  бійка  між  Я.  та  потерпілим
розпочалася  на  грунті неприязних стосунків,  а речами останнього
він заволодів, коли той був у непритомному стані.

     Захисник Т.   просив   вирок  щодо  Я.  скасувати,  а  справу
направити на новий судовий розгляд,  також вважаючи,  що  суд  дав
невірну оцінку зібраним у справі доказам,  із яких вбачається,  що
засуджений захищався від потерпілого  і  не  мав  умислу  на  його
вбивство.

     Як видно  зі  змісту касаційної скарги Я.,  засуджений просив
пом'якшити  йому  покарання,  оскільки  вирок   постановлений   на
підставі показань,  які він давав під фізичним та психічним тиском
працівників  міліції,  обмовляючи  себе,  і,  крім  того,  суд  не
врахував обставин, що пом'якшують його відповідальність.

     Захисник Б.  просив вирок щодо Л. змінити - перекваліфікувати
його дії з пунктів "а",  "і" ст.  93, ч. 3 ст. 142 на ч. 2 ст. 140
КК ( 2001-05 ),  вказуючи  на  те,  що  в  судовому  засіданні  не
доведено  умислу засудженого на розбійний напад та умисне вбивство
з користі за попереднім зговором групою осіб.

     У своїй  касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений Л.
просив перекваліфікувати його дії на  менш  небезпечний  злочин  і
пом'якшити  покарання,  посилаючись  на те,  що в суді не доведено
його умислу на розбійний напад та умисне вбивство з  користі.  При
цьому  засуджений  не заперечував,  що вдарив потерпілого декілька
разів, а майном заволодів, коли той був у непритомному стані.

     Заслухавши доповідача,  думку  прокурора,  який   вважав   за
необхідне перекваліфікувати дії засуджених із ч. 3 ст. 142 на ч. 2
ст. 140  ( 2001-05 ) і виключити з вироку посилання на п.  "а" ст.
93 КК ( 2001-05 ),  перевіривши матеріали  справи  та  обговоривши
доводи,   наведені   в   касаційних   скаргах,  судова  колегія  в
кримінальних справах Верховного Суду України  визнала,  що  скарги
підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

     Суд установив,  що  між Я.  та потерпілим Н.  у 1998-1999 рр.
була бійка,  - це підтверджено в судовому засіданні, крім показань
засудженого, ще й показаннями свідків Я. О. та Б.

     На попередньому  слідстві   і   в   судовому   засіданні   Я.
стверджував,   що   бійка   з  потерпілим  розпочалася  на  грунті
неприязних стосунків.

     Всупереч установленому суд зазначив у  вироку,  що  Я.  і  Л.
вчинили  розбійний напад на Н.  з метою заволодіння індивідуальним
майном, проте переконливих доказів цього не навів.

     Із показань Л.  на попередньому слідстві,  а також свідка Ф.,
яка була очевидцем бійки,  вбачається, що Я. зупинив потерпілого і
щось із ним з'ясовував,  при цьому жодних претензій  матеріального
характеру до потерпілого не пред'являв.  Під час бійки від Н.  теж
нічого не вимагали. Майно потерпілого, за словами засуджених, вони
забрали тоді, коли останній був непритомним.

     Враховуючи наведене і те,  що можливість добути у справі інші
докази вичерпано,  судова колегія виключила з вироку  кваліфікацію
дій засуджених за п.  "а" ст.  93  КК  (  2001-05  ),  оскільки  в
матеріалах справи немає доказів того,  що Я.  і Л. мали корисливий
мотив при нападі на потерпілого,  а є достовірні докази  того,  що
конфлікт розпочався на грунті неприязних стосунків Я. з потерпілим
Н.  і переріс у бійку,  під  час  якої  засуджені  вчинили  умисне
вбивство останнього з помсти.

     Доводи Я.  і Л., а також їхніх захисників Т., Д. і Б. про те,
що   засуджені   не   мали   умислу  на  вбивство  потерпілого,  є
безпідставними.  Вони спростовані показаннями самих засуджених  та
свідка  Ф.,  із  яких  убачається,  що  після  побиття  Н.  був  у
безпорадному стані, стояв на колінах і його примусово тягли за ріг
будинку. Із протоколу огляду місця події та даних судово-медичного
дослідження трупа видно, що смерть Н. настала від черепно-мозкової
травми  і що його було знайдено роздягненим у холодну пору року на
снігу.

     Тому доводи Я.  про те,  що Н. буцімто напав на нього і почав
душити, суд правильно визнав такими, що не відповідають матеріалам
справи і є способом його захисту.

     Не грунтуються на матеріалах справи й доводи  засудженого  Л.
та  його  захисника про те,  що він потерпілого не вбивав і не мав
умислу на це. Судом установлено, що Л. бив потерпілого разом із Я.
і  привів до безпорадного стану,  що дало можливість Я.  завдавати
потерпілому ударів каменем у голову.

     Названим доказом у сукупності з  іншими  зібраними  у  справі
доказами суд дав належну оцінку й обгрунтовано дійшов висновку про
винність засуджених в умисному вбивстві потерпілого за  попереднім
зговором  групою осіб.  Ці їхні дії вірно кваліфіковані за п.  "і"
ст. 93 КК ( 2001-05 ).

     Корисливого мотиву нападу на потерпілого судом не доведено, а
майном  останнього  засуджені  заволоділи після його вбивства,  що
зазначено у вироку.  Тому судова колегія  в  кримінальних  справах
Верховного Суду України дії обох засуджених перекваліфікувала з ч.
3 ст.  142  на  ч.  2 ст.  140 КК ( 2001-05 ) як таємне викрадення
індивідуального  майна  Н.  У  зв'язку  з  перекваліфікацією   дій
засуджених  та  виключенням кваліфікуючої ознаки,  передбаченої п.
"а" ст.  93 КК,  суд із урахуванням ролі Л.  у  вчиненні  злочину,
перебуванням  у  нього  на утриманні неповнолітньої дитини і даних
про його особу визнав за можливе пом'якшити йому покарання  до  12
років позбавлення волі, а Я. - залишити без зміни.

 "Рішення Верховного Суду України", 2002 р.