СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
                ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            08.02.2001
 

                             (Витяг)

     Вироком Київського міського  суду  від  22  вересня  2000  р.
засуджено  до  позбавлення  волі:  Ч.  -  за  сукупністю злочинів,
передбачених ст. 17 ( 2001-05 ), пунктами "е", "ж", "і" ст. 93, ч.
2 ст.  142,  ч. 3 ст. 117 та ст. 17, ч. 3 ст. 108 КК, на 10 років;
Д.  - за сукупністю злочинів,  передбачених ст.  17, пунктами "е",
"ж",  "і"  ст.  93  та  ч.  2 ст.  142 КК,  на 11 років;  Б.  - за
сукупністю злочинів,  передбачених ст.  17, пунктами "е", "ж", "і"
ст.  93  та  ч.  2 ст.  142 КК,  на 11 років;  Г.  - за сукупністю
злочинів, передбачених ст. 17, пунктами "е", "ж", "і" ст. 93, ч. 2
ст.  142,  ч.  3 ст.  117 КК,  на дев'ять років;  А.  - за ст. 17,
пунктами "е",  "ж",  "і" ст.  93 КК на вісім років шість  місяців.
Постановлено стягнути з Ч.  і Д.  на користь П. солідарно 275 грн.
на відшкодування матеріальних збитків.  А.  за ч.  2 ст. 142 КК, а
Ч., Д. і Б. за ст. 208 КК ( 2002-05 ) виправдано.

     Як визнав  суд,  вранці 23 березня 2000 р.  Ч.,  Д.  і особа,
справу щодо  якої  виділено  в  окреме  провадження  у  зв'язку  з
розшуком,  перебуваючи в нетверезому стані, вчинили на залізничній
станції "Караваєві Дачі" в м. Києві розбійний напад на П., під час
якого   заподіяли   потерпілому   легкі   тілесні   ушкодження   з
короткочасним розладом здоров'я та  відібрали  майно  на  загальну
суму 275 грн.

     10 квітня  2000  р.  у  вечірній час Ч.,  Д.,  Г.,  Б.  та А.
зустріли  на  залізничному  вокзалі  м.   Києва   малознайому   їм
неповнолітню  С.  і  запропонували  їй  поїхати  з  ними  в  район
залізничної станції "Караваєві Дачі",  щоб разом відпочити,  з чим
та погодилася.

     Цього ж  дня  о  23-й  годині  на  пустирі поблизу зазначеної
станції після спільного вживання спиртних напоїв Б.  та Г.,  діючи
узгоджено, стали вимагати від С. зняти з себе і віддати їм одяг та
взуття, погрожуючи останній побиттям, а Г., крім того, бризнула їй
у  вічі  газовим  балончиком.  Побоюючись  подальшого  насильства,
потерпіла роздяглася і передала Б. одяг на загальну суму 140 грн.,
яким Б. та Г. згодом розпорядилися на власний розсуд.

     Продовжуючи свої   злочинні   дії   щодо   С.,  засуджена  Б.
повідомила присутнім біля вогнища Д.  та іншим засудженим про  те,
що С.  нібито мала намір заволодіти грошима Д. і раніше намагалася
втягнути її,  Б.,  в заняття проституцією.  Після цих слів Д. і Б.
стали  бити  потерпілу  руками  й ногами,  а Б.  - ще й пляшкою по
голові, і порізали їй ножем руки та спину.

     Тим часом у Г. та Ч. виник умисел на згвалтування потерпілої.
Скориставшись  тим,  що волю С.  до опору було пригнічено фізичним
насильством,  Г.,   погрожуючи   подальшим   його   застосуванням,
примусила   потерпілу   забратися  до  куреня,  в  якому  ночували
засуджені і вже знаходився Ч.,  і,  застосовуючи газовий балончик,
стала  вимагати  від  неї  вчинити  із засудженим статевий акт.  У
курені Г.  і Ч.  примусили неповнолітню С.  лягти на спину,  і  Ч.
вчинив із нею статевий акт.

     Під час   згвалтування  С.  засуджений  Ч.  вчинив  замах  на
зараження потерпілої венеричною хворобою - сифілісом,  оскільки  з
28  березня  по  1  квітня 2000 р.  він перебував на стаціонарному
лікуванні з діагнозом - сифіліс прихований ранній,  проте  повного
курсу лікування не пройшов, самовільно залишив лікувальний заклад,
у зв'язку з  чим  був  носієм  венеричного  захворювання,  про  що
достовірно  знав.  Але  потерпіла  на  сифіліс  не  захворіла з не
залежних від засудженого причин.

     Вночі 11 квітня  2000  р.  Ч.,  Д.,  Г.,  Б.  та  А.,  будучи
нетверезими,  з  метою  приховання  раніше  вчинених злочинів щодо
потерпілої дійшли згоди щодо вбивства останньої.  З цією метою  Д.
за коси витяг С.  із куреня, а Б. зробила їй ножем порізи на руках
і ногах.  Д.  тим самим ножем завдав С.  декілька ударів у  спину;
Ч. - три удари ногою та один - кулаком; Г. та Б. - декілька ударів
пляшками по голові,  А. - декілька ударів ногами по голові. Згодом
Б.  ударила  потерпілу  ножем у живіт та в бік.  Від цих ударів С.
упала,  проте через якийсь час,  усвідомивши загрозу своєму життю,
підвелася  й  почала тікати,  але пробігши декілька метрів,  упала
знову.  До неї підбігли А.,  Г., Д. та Б., й останні двоє повторно
завдали їй декілька ударів ножем у бік та спину.

     Побачивши, що  С.  не  подає ознак життя,  засуджені вирішили
залишити  місце  вчинення  злочину,  але   коли   проходили   повз
потерпілу,  то Ч.  побачив,  що вона ще жива, і завдав їй декілька
ударів ногою в голову.  Д. ударив її ножем, який йому передала Б.,
у поперек,  передпліччя й живіт,  після чого ніж узяв А.  й завдав
ним С.  удари в шию.  Переконавшись у тому,  що потерпіла не подає
ознак  життя,  засуджені  о  4-й годині ранку залишили її на місці
вчинення злочину.

     Смерть С.  не настала  з  не  залежних  від  волі  засуджених
причин,  оскільки  її  було  виявлено  перехожими  й доставлено до
лікарні, де їй було своєчасно надано необхідну медичну допомогу.

     У касаційних скаргах засуджені Б.  і  Г.  просили  пом'якшити
призначене їм покарання,  засуджений Ч. посилався на недоведеність
його  участі  в  замаху  на  вбивство  потерпілої  та  у  вчиненні
злочинів,  передбачених ст.  17 ( 2001-05 ),  ч. 3 ст. 108 та ч. 3
ст.  117 КК.  Засудженими Д.  і А.  вирок  суду  не  оскаржено,  і
касаційне подання прокурором щодо них не винесено.

     Обговоривши наведені  в  касаційних  скаргах  доводи,  судова
колегія в кримінальних справах Верховного  Суду  України  залишила
касаційні скарги засуджених Б.  і Г.  без задоволення, а касаційну
скаргу засудженого Ч. задовольнила частково, пославшись на таке.

     Суд правильно    встановив    фактичні   обставини   вчинення
засудженим Ч.  злочинів.  Висновки суду  грунтуються  на  доказах,
детально викладених у вироку.

     Доводи засудженого   про  те,  що  в  судовому  засіданні  не
доведено його вину в співучасті у замаху на вбивство потерпілої та
що він не знав про неповнолітній вік останньої,  є безпідставними.
Як убачається з  матеріалів  справи  та  вироку,  ці  доводи  були
предметом дослідження в судовому засіданні.

     Винуватість Ч.  у  вчиненні  злочинів  за викладених у вироку
обставин  підтверджується  сукупністю   зібраних   у   справі   та
перевірених судом доказів,  а саме:  показаннями потерпілої С. про
те,  що Ч.  різав їй спину ножем і завдав безліч ударів  ногою  по
голові,   аналогічними  показаннями  засудженого  А.,  показаннями
самого Ч.  про те, що йому було відомо про вік потерпілої, якій на
час вчинення злочинів було 15 років.

     Суд дав належну оцінку всім  зібраним  у  справі  доказам  та
навів   у  вироку  мотиви  спростування  кожного  з  доводів,  які
наводилися засудженим Ч. на свій захист.

     Перевіривши матеріали справи,  судова колегія в  кримінальних
справах  Верховного  Суду  України  визнала,  що  суд обгрунтовано
дійшов висновку про доведеність вини Ч.  у  вчиненні  злочинів  за
викладених  у  вироку  обставин і його дії за ст.  17 ( 2001-05 ),
пунктами "е",  "ж",  "і" ст.  93,  ч.  2 ст.  142, ч. 3 ст. 117 КК
кваліфіковано правильно.

     Суд також   визнав   Ч.   винуватим  у  замаху  на  зараження
неповнолітньої венеричною  хворобою,  кваліфікувавши  ці  дії   за
ст. 17 ( 2001-05 ),  ч. 3 ст. 108 КК. Проте така кваліфікація була
б правильною в тому разі, якби Ч., вчиняючи дії, якими створюється
загроза   зараження  потерпілої  венеричним  захворюванням,  бажав
настання таких наслідків, чого у справі не встановлено.

     Проведеним медичним   обстеженням   зараження  потерпілої  не
виявлено, а  тому  дії  засудженого  перекваліфіковано  зі ст.  17
( 2001-05 ),  ч.  3 ст.  108 на ч.  1 ст.  108 КК,  яка передбачає
відповідальність  за завідоме поставлення потерпілої через статеві
зносини в небезпеку зараження венеричною хворобою.

     Висновки суду щодо винності Б.  і Г.  у вчиненні злочинів, за
які їх  засуджено,  в  касаційних  скаргах  не  оспорюються,  вони
підтверджені   дослідженими   в   судовому  засіданні  і  детально
викладеними у вироку доказами,  яким суд дав всебічну й об'єктивну
оцінку.

     Покарання Ч.,  Б.  і Г. призначено відповідно до вимог ст. 39
КК  (  2001-05  )  з  урахуванням  характеру  і ступеня суспільної
небезпечності вчинених злочинів,  даних про  особу  засуджених,  а
також    усіх    обставин,    які    пом'якшують    та   обтяжують
відповідальність,  і підстав для його пом'якшення, про що порушено
питання   в   касаційних  скаргах  засуджених,  судова  колегія  в
кримінальних справах Верховного Суду України не знайшла.

 "Рішення Верховного Суду України",
 2002 р.