Угодаміж Україною і Російською Федерацією
про регулювання процесу переселення
і захист прав переселенців
Україна і Російська Федерація, що надалі іменуються
Сторонами, беручи до уваги механізми захисту прав людини, що закладені в
документах, прийнятих у рамках Організації Об'єднаних Націй,
зокрема у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948
року ( 995_015 ), Міжнародному пакті про громадянські і політичні
права ( 995_043 ) та Міжнародному пакті про економічні, соціальні
та культурні права від 16 грудня 1966 року ( 995_042 ), дотримуючись зобов'язань, що містяться у Заключному акті
Гельсінської Наради з безпеки та співробітництва у Європі від 1
серпня 1975 року ( 994_055 ) та в інших документах Організації
безпеки та співробітництва у Європі, прагнучи визначити порядок та умови переселення осіб з
території однієї Сторони на територію другої Сторони, а також
взаємні зобов'язання Сторін про сприяння їм у переселенні, погодилися про таке:
Стаття 1
Ця Угода регулює питання добровільного переселення осіб, які
є громадянами однієї Сторони, постійно проживають на території
другої Сторони і добровільно переселяються на територію Сторони,
громадянами якої вони є. Ця Угода поширюється також: а) на осіб, які мають підстави для набуття громадянства
України шляхом визначення своєї належності до громадянства України
або поновлення у громадянстві України; б) на осіб, які мають право одержання громадянства Росії в
спрощеному порядку. Застосування цієї Угоди до кожної конкретної особи є
одноразовим. Сторони визнають неприпустимим будь-який примус осіб до
переселення, а також створення перешкод для переселення.
Стаття 2
У цій Угоді терміни вживаються у такому значенні: "переселенець" - дієздатна особа, на яку поширюється стаття 1
цієї Угоди, яка отримала в установленому порядку документ, що
підтверджує статус переселенця; "член сім'ї переселенця" - чоловік (дружина), непрацездатні
батьки, неповнолітні діти, а також інші особи, які проживають
разом з переселенцем, перебувають на його утриманні та ведуть з
ним спільне господарство; "трудящі-мігранти" - особи, які не є громадянами держави, де
вони будуть займатися, займаються або займалися оплачуваною
діяльністю; "держава виїзду" - держава колишнього постійного проживання
переселенця і членів його сім'ї; "держава в'їзду" - держава, на територію якої переселяється
переселенець і члени його сім'ї; "компетентні органи" - органи Сторін, уповноважені на
координацію роботи по контролю і реалізації цієї Угоди.
Стаття 3
Дія цієї Угоди не поширюється на: а) біженців; б) трудящих мігрантів та моряків; в) осіб, відносно яких порушена кримінальна справа або
засуджених за скоєння злочину і які відбувають покарання на
території однієї зі Сторін; г) осіб, виїзд яких зачіпає інтереси безпеки держави виїзду; д) осіб, які не виконали майнових зобов'язань перед
юридичними та фізичними особами держави виїзду; е) осіб, які тимчасово знаходяться на території держави, в
зв'язку з навчанням, приватними і діловими поїздками. На осіб, зазначених у цій статті, дія Угоди поширюється після
припинення обставин, що перешкоджають виїзду.
Стаття 4
Особи, які переселяються з території однієї Сторони на
територію другої Сторони на підставі цієї Угоди, отримують у
порядку, встановленому законодавством держави в'їзду і положеннями
цієї Угоди, документ, що підтверджує статус переселенця. Форма такого документа визначається уповноваженими органами
Сторін. Положення цієї Угоди не поширюються на осіб, які
переселяються самостійно, без одержання відповідного документа, що
підтверджує статус переселенця.
Стаття 5
Переселенці і члени їхніх сімей мають право на вільне і
безкоштовне одержання від компетентних органів Сторін інформації
про умови працевлаштування і соціального забезпечення, одержання
освіти, професійної підготовки, перепідготовки, а також інших умов
проживання (природно-кліматичних, житлово-побутових,
соціально-культурних) в державі в'їзду.
Стаття 6
Переселенці і члени їхніх сімей мають право: а) вивезти з держави виїзду все заявлене на виїзд рухоме
майно, що належить їм на правах власності, за винятком предметів,
що заборонені до вивезення законодавством держави виїзду; б) у встановленому порядку продати або в інший спосіб
розпорядитися майном, що належить їм на правах власності; в) переказувати грошові вклади, розміщені в банківських
установах держави виїзду, до банківських установ держави в'їзду
без обмеження суми згідно з порядком, установленим Національним
банком України і Центральним банком Російської Федерації; г) залишати на території держави виїзду рухоме і нерухоме
майно, що належить їм на правах власності, грошові вклади та
здійснювати щодо них право володіння, користування і
розпорядження. Рухоме і нерухоме майно не може бути відчужене державою
виїзду на підставі того, що його власником є особа, яка постійно
проживає за межами держави або не є громадянином держави виїзду.
Стаття 7
Сторони визнають за переселенцями і членами їхніх сімей -
членами житлового, житлово-будівельного, дачного,
гаражно-будівельного кооперативів, садівничо-городницького
товариства або іншого кооперативу, які повністю внесли свій
пайовий внесок за квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інше
приміщення чи будівлю, право власності на це майно. Переселенцям і членам їхніх сімей дається право достроково
сплатити пайовий внесок за майно, надане у користування, та
оформити право власності на це майно.
Стаття 8
Володіння, користування та розпорядження майном, що є
власністю переселенців і членів їхніх сімей, здійснюється ними в
повному обсязі. Цивільно-правові спори стосовно власності, що перебуває на
території держави виїзду, між переселенцями і членами їхніх сімей,
з одного боку, та зацікавленими особами, з другого боку,
вирішуються на території держави виїзду відповідно до її
законодавства. Сторони визнають рішення судів держави виїзду із зазначених
спорів, що набули чинності, в тому числі з метою їхнього виконання
на території держави в'їзду відповідно до Конвенції про правову
допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах від 22 січня 1993 року ( 997_009 ),
учасниками якої є обидві Сторони.
Стаття 9
Сторони забезпечують на своїй території захист переселенців і
членів їхніх сімей від будь-яких дій у формі насильства, погроз і
залякування, а також інших неправомірних дій за ознакою статі,
раси, мови, релігії та переконань, політичних або інших поглядів,
національного, етнічного і соціального походження, економічного,
майнового і сімейного станів як з боку державних посадових осіб,
так і з боку приватних осіб, груп, об'єднань громадян та інших
організацій.
Стаття 10
Сторони забезпечують на взаємних засадах звільнення
переселенців і членів їхніх сімей від обмежень на ввіз і вивіз
свого особистого майна, мита, податків і пов'язаних з цим зборів. Кошти, що вивозяться, та грошові вклади, що переказуються,
звільняються від зборів і мита, за винятком тих, що представляють
плату за послуги по переказу та конвертації.
Стаття 11
Держава виїзду сприяє переселенцям і членам їхніх сімей у
придбанні авіаційних та залізничних квитків, а також виділенні
контейнерів для транспортування особистого майна в державу в'їзду. Сторони не перешкоджають обміну житлом між переселенцями в
порядку, встановленому законодавством Сторін.
Стаття 12
Компетентними органами Сторін є: з боку України - Міністерство юстиції України; з боку Російської Федерації - Міністерство у справах
федерації, національної та міграційної політики Російської
Федерації. Міністерство юстиції України та Міністерство у справах
федерації, національної та міграційної політики Російської
Федерації окремою угодою визначають порядок реалізації цієї Угоди. У випадку передачі повноважень координації робіт з
переселення осіб та виконання цієї Угоди іншому компетентному
органу або зміні найменування компетентного органу, одна Сторона у
двотижневий термін інформує про це дипломатичними каналами другу
сторону.
Стаття 13
З метою реалізації положень цієї Угоди кожна зі Сторін при
наявності згоди другої Сторони може відкрити представництво своїх
компетентних органів на території другої Сторони. Статус і функції представництв визначатимуться дипломатичними
каналами шляхом обміну нотами.
Стаття 14
Порядок реалізації прав на соціальне забезпечення
переселенців і членів їхніх сімей регулюється окремими угодами.
Стаття 15
У випадку виникнення спорів з приводу реалізації положень
цієї Угоди Сторони будуть їх вирішувати шляхом консультацій або
переговорів.
Стаття 16
Сторони можуть вносити доповнення або зміни до тексту цієї
Угоди шляхом підписання відповідних документів, що будуть
невід'ємною частиною цієї Угоди і набиратимуть чинності у порядку,
передбаченому для набрання чинності цією Угодою. У випадку, якщо законодавством України та Російської
Федерації передбачено інше, діють норми цієї Угоди.
Стаття 17
Ця Угода укладена строком на п'ять років, після чого
автоматично продовжується на наступні п'ятирічні періоди, якщо
жодна зі Сторін, не менш як за шість місяців до закінчення
чергового п'ятирічного періоду, не повідомить у письмовій формі
другу Сторону про свій намір припинити її дію. Угода підлягає
ратифікації та набирає чинності з дати обміну ратифікаційними
грамотами.
Вчинено у м.Харкові 16 лютого 2001 року у двох примірниках,
кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти
мають однакову силу.
За Україну За Російську Федерацію
-
скопійовано
-
-
