Наказ № 611/275 від 11.09.1997 Про внесення змін та доповнень до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 14.06.93 N 160/140
Нормативні акти Наказ Наказ № 611/275 від 11.09.1997 Про внесення змін та доповнень до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 14.06.93 N 160/140

Наказ № 611/275 від 11.09.1997 Про внесення змін та доповнень до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 14.06.93 N 160/140

Тип: Наказ
Номер: 611/275
Дата: 11.09.1997
Видавник: Міністерство внутрішніх справ України
Редакція: 11.09.1997
Нечинна
Пов'язані рішення 
                             
                             
              МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
         МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

                            Н А К А З

 N 611/275 від 11.09.97               Зареєстровано в Міністерстві
м.Київ                           юстиції України
                                 30 жовтня 1997 р.
 vd970911 vn611/275                   за N 520/2324
 

           Про внесення змін та доповнень до Настанови
      по  медико-санітарному  забезпеченню  осіб,
      які  утримуються  в  слідчих  ізоляторах та
      установах  виконання  покарань МВС України,
      затвердженої  наказом  МВС  України  та МОЗ
             України від 14.06.93 N 160/140
 

     З метою приведення медико-санітарного забезпечення осіб,  які
утримуються в слідчих ізоляторах та установах  виконання  покарань
МВС  України,  у  відповідність  до  Порядку  медичного  огляду  і
обстеження  на  ВІЛ-інфекцію  осіб,  які  перебувають   в   місцях
попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах Міністерства
внутрішніх справ України, та умов тримання ВІЛ-інфікованих з числа
цих  осіб,  затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх
справ  України,   Міністерства   охорони   здоров'я   України   та
Національного  комітету  з профілактики наркоманії та захворювання
на СНІД від 18.05.97 N 312/165/46 ( z0239-97 ), який зареєстровано
в   Міністерстві   юстиції    України  27.06.97 р.  за N 239/2043,
Н А К А З У Є М О:

     1. Затвердити   зміни   та   доповнення   до   Настанови   по
медико-санітарному  забезпеченню  осіб,  які утримуються в слідчих
ізоляторах  та   установах   виконання   покарань   МВС   України,
затвердженої  спільним  наказом  МВС  України  та  МОЗ України від
14.06.93 N 160/140,  який  зареєстровано  в  Міністерстві  юстиції
України 07.10.93 р. за N 147 (додаються).     2. Контроль   за   виконанням   наказу    покласти   на  ГУВП
(Штанька І.В.) та УОЗ (Петраша О.В.) МВС України.

 Міністр внутрішніх справ
 України                                               Ю.Кравченко

 Міністр охорони
 здоров'я України                                         А.Сердюк

                                             Затверджено
                              наказом Міністерства внутрішніх
                              справ   України,   Міністерства
                              охорони  здоров'я  України  від
                              11 вересня 1997 р. N 611/275

     Зміни  та доповнення до Настанови по медико-санітарному     забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах
      та установах виконання покарань МВС України

     1. Пункт 1.3 розділу 1 викласти в такій редакції:     "1.3. Начальники медичних частин подають інформацію     1.3.1. До Центральної СЕС (ЦСЕС) МВС України:     а) Про  кожний  випадок  захворювання  особливо   небезпечною
інфекцією  (холерою,  чумою,  геморагічними лихоманками),  сказом,
висипним тифом, а також дифтерією.     б) Про  виникнення  в  установі (у межах одного інкубаційного
періоду) п'яти і більше випадків харчових чи професійних  отруєнь,
захворювань черевним тифом,  паратифами,  сальмонельозом, гострими
кишковими інфекціями (у т.ч.  дизентерією),  вірусним гепатитом А,
лептоспірозом, менінгококовою інфекцією.     в) Щомісячно (до 10 числа поточного місяця)  оперативні  дані
про  вперше  офіційно  зареєстрованих ВІЛ-інфікованих та хворих на
СНІД в установі.     г) Щоквартально   (до  10  числа  першого  місяця  наступного
кварталу) - про загальну кількість ВІЛ-інфікованих  та  хворих  на
СНІД в установі.     1.3.2. До СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях:     а) Про кожний випадок інфекційного захворювання, харчового чи
професійного отруєння.     б) Щоквартально   (до  10  числа  першого  місяця  наступного
кварталу) про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
в установі".     2. Підпункт 4.2.32 пункту 4.2  розділу  4  викласти  в  такій
редакції:     "4.2.32. Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції     а) Основні терміни та поняття, що вживаються в Настанові     СНІД (синдром  набутого  імунодефіциту)  -   кінцева   стадія
ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними
проявами,  зумовленими глибоким ураженням імунної системи  вірусом
імунодефіциту людини.     ВІЛ-інфекція - особливо  небезпечна  інфекція,  що  викликана
вірусом імунодефіциту людини.     ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до
вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать
як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на
СНІД.     Джерелом зараження  є  людина,  яку   уразив   вірус.   Шляхи
передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.     б) Встановлення ВІЛ-інфікованості - заходи,  що спрямовані на
виявлення   інфікування   ВІЛ   (клінічний  огляд  щодо  виявлення
патологічних ознак,  які можуть свідчити про наявність  ВІЛ/СНІДу,
та  лабораторне  дослідження  сироватки  крові,  інших біологічних
рідин).     в) Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на
добровільних засадах із обов'язковим забезпеченням  передтестового
та  післятестового   консультування  (додаток  14).  Адміністрація
слідчих  ізоляторів  та  виправно-трудових  установ  МВС   України
зобов'язана  забезпечити  заарештованим  та засудженим доступність
обстеження на ВІЛ.     г) У   кожному   слідчому  ізоляторі  та  установі  виконання
покарань  наказом  начальника  установи   призначається   медичний
працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та
післятестового консультування,  медичного огляду та обстеження  на
ВІЛ.     д) Медичний  огляд  на  ВІЛ/СНІД  проводиться  шляхом  взяття
крові,   зразки   сироватки   якої  направляються  до  лабораторії
діагностики ВІЛ/СНІД.  При отриманні двічі позитивного  результату
імуноферментного   аналізу   останній   зразок  направляється  для
проведення підтвердних досліджень до лабораторії,  якій делеговані
ці функції.     е) Заарештовані чи  засуджені,  у  яких  виявлений  ВІЛ/СНІД,
тримаються  в  слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах на
загальних підставах.     є) Адміністрація   слідчих   ізоляторів  і  виправно-трудових
установ  МВС  України  зобов'язана  забезпечити   конфіденційність
відомостей щодо осіб,  які є ВІЛ-інфікованими.  Реалізація заходів
щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з  Порядком
щодо  забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих
(додаток 15).     ж) Подання  медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на
загальних засадах.     з) Адміністрація   слідчих  ізоляторів  та  виправно-трудових
установ,  незалежно  від  наявності  в  установі  ВІЛ-інфікованих,
зобов'язана   забезпечити   умови,  що  сприяють  зниженню  ризику
інфікування ВІЛ:     - недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом;     - доступність   дезінфікуючих   засобів   для    користування
заарештованими та засудженими;     - безпечність при голінні;     - доступність   кондомів   (презервативів)  для  користування
заарештованими та засудженими.     и) Адміністрація   установ  зобов'язана  створити  відповідні
умови для  забезпечення  санітарно-протиепідемічного   режиму   та
забезпечити  в  достатній  кількості  медичні  підрозділи  установ
хірургічним, гінекологічним,  стоматологічним  інструментарієм  та
допоміжними заходами   захисту  (гумовими  рукавичками,  захисними
екранами) медичного  персоналу  при  поданні   медичної   допомоги
заарештованим і   засудженим   незалежно   від   наявності  в  них
ВІЛ-інфекції чи СНІДу.     і) Персонал місць позбавлення волі повинен здійснювати заходи
щодо захисту від ураження на ВІЛ та інші інфекційні  хвороби,  які
передаються статевим шляхом (додаток 16, 17)".     3. Підпункт 6.1.2 пункту  6.1  розділу  6  доповнити  абзацом
такого змісту:     "Під час первинного медичного  огляду  медичний  працівник  з
прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з
питань профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток 18), про що особа засвідчує
підписом у    медичній    картці.   Медичний   працівник   повинен
проінформувати прибулого про можливість проведення в  установі  за
його згодою консультування та тестування на ВІЛ".     4. Пункт 6.2 розділу 6  доповнити  підпунктом  6.2.20  такого
змісту:     "6.2.20. Якщо особа бажає здійснити  тестування  на  ВІЛ,  то
вона має  звернутися  до  лікаря,  який  відповідає  в установі за
проведення передтестового   та   післятестового    консультування,
медичний огляд  та  обстеження.  Медичний  працівник  зобов'язаний
забезпечити конфіденційність інформації,  яку отримав під час цієї
бесіди, а також результату тестування на ВІЛ".     5. Пункт 7.3 розділу 7  доповнити  підпунктами  7.3.16-7.3.17
такого змісту:     "7.3.16. Подання     стаціонарної      медичної      допомоги
ВІЛ-інфікованим особам   у   лікарнях  здійснюється  на  загальних
засадах.     7.3.17. Медичному огляду на ВІЛ підлягають:     а) Особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені
симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІДу.     б) Біологічний матеріал від осіб,  які померли  від  сепсису,
інфекційних та  паразитарних хвороб,  онкологічних захворювань,  а
також інших захворювань,  патологічні ознаки яких можуть  свідчити
про наявність ВІЛ/СНІДу".     6. Пункт 7.4 розділу  7  доповнити  підпунктом  7.4.6  такого
змісту:     "7.4.6. Інформація  про  результати  обстеження  на  ВІЛ   до
медичної картки  не  додається,  а  направляється  окремо згідно з
Порядком щодо   забезпечення   конфіденційності   інформації   про
ВІЛ-інфікованих. Якщо  під час перебування в лікарні у засудженого
закінчується строк покарання,  то при  звільненні  йому  видається
медична довідка  про результати медичного огляду або обстеження на
ВІЛ".     7. Підпункт  8.2.4  пункту  8.2  розділу  8  викласти в такій
редакції:     "8.2.4. Усі  хворі  на  хронічний  алкоголізм  та  наркоманію
проходять лабораторні обстеження:  загальний аналіз крові і  сечі,
серологічне обстеження   крові  (реакція  Васермана).  Обов'язкова
рентгеноскопія(графія) або флюорографія, електрокардіографія".     8. Абзац  5  підпункту  9.2.4 пункту 9.2 розділу 9 викласти в
такій редакції:     "- проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові,
сечі,  реакцію Васермана у першій та другій  половині  вагітності,
визначення групи і резуса крові, дослідження вагінальних виділень,
обстеження  на  ВІЛ  -  за  бажанням),-  оглядають  терапевт    та
стоматолог".     9. У абзаці 4 підпункту  9.2.6.2  розділу  9 вилучити  слова:
"ВІЛ-інфікованість".     10. Пункт 9.3 розділу 9 доповнити підпунктом 9.3.20:     "9.3.20. ВІЛ-інфікована  дитина за бажанням засудженої матері
тримається до досягнення  3-річного  віку  в  будинку  дитини  при
виправно-трудовій установі на загальних підставах".     11. Розділ 12 "Організація донорства" - вилучити.     12. Абзац  4 пункту 15.2 розділу 15 після слів "...проведення
антиалкогольної   та   антинаркоманійної   пропаганди"   доповнити
словами такого змісту:     "підвищення рівня  обізнаності  з  ВІЛ/СНІДом   та   навчання
заходів перестороги з метою зниження ризику інфікування ВІЛ".     13. Пункт 20.8 розділу 20 викласти в такій редакції:     "20.8. Відділи    (служби)   охорони   здоров'я  ГУМВС,  УМВС
здійснюють планування підвищення професійної  підготовки  медичних
працівників  системи  виконання  покарань  ГУМВС,  УМВС  України в
Криму,  областях.  Начальники відділів  (служб)  охорони  здоров'я
ГУМВС,   УМВС   забезпечують   підготовку   медичних  працівників,
відповідальних за  проведення  передтестового  та   післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ".     14. В Інструкції по  проведенню  обов'язкових  попередніх  та
періодичних  медичних  обстежень  при  направленні  на  роботу  та
працюючих на об'єктах харчування,  водопостачання,  в медчастинах,
лікарнях,  будинках дитини (додаток 1 до Настанови) вилучити слова
"ВІЛ-інфікованість" та "ВІЛ-інфекція".

     15. В  Інструкції  по проведенню диспансеризації хворих,  які
перебувають в УВП (додаток 8 до Настанови):     15.1. Пункт 1 доповнити підпунктом 1.18:     "1.18. ВІЛ-інфіковані        підлягають         обов'язковому
профілактичному   нагляду  у  лікаря установи,  який відповідає за
передтестове та післятестове  консультування,  медичний  огляд  та
обстеження.     Профілактичний нагляд  за  ВІЛ-інфікованими  здійснюється   з
метою  контролю  за  їх  фізичним  і  психічним  станом  здоров'я,
своєчасного  виявлення  та  лікування  опортуністичних   інфекцій,
проведення   специфічної   антивірусної   терапії,   психологічної
підтримки та консультування".     15.2. У додатках 3-5 вилучити слова "ВІЛ" та "ВІЛ-інфекція".

                                            Додаток 14
                           до Настанови по медико-санітарному
                           забезпеченню осіб, які утримуються
                           в  слідчих ізоляторах та установах
                           виконання   покарань  МВС  України
                           (в редакції  наказу  від  11.09.97
                           N 611/275)

                           Рекомендації
   щодо організації передтестового та післятестового
                 консультування на ВІЛ

           1. Загальні положення консультативної роботи

     1.1. Консультативна робота по ВІЛ/СНІД має забезпечити:     1.1.1. Профілактичне   консультування,   що   спрямоване   на
зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції.     1.1.2. Підтримуюче  консультування  для   надання   підтримки
ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також їх сім'ям та близьким у
разі їх особистого звернення.

     1.2. Консультативна допомога розрахована на всіх, кого турбує
ВІЛ-інфекція або захворювання на СНІД:     1.2.1. Осіб,     які    стурбовані    можливістю    зараження
ВІЛ-інфекцією та мають бажання перевіритись на інфікованість ВІЛ.     1.2.2. Осіб, які пройшли тестування на ВІЛ.     1.2.3. Осіб,  які вирішили не перевірятись, незважаючи на те,
що їх поведінка в минулому або тепер може призвести до інфікування
на ВІЛ.     1.2.4. Хворих  на  СНІД  або  інші  хвороби,  що  пов'язані з
ВІЛ-інфікованістю.     1.2.5. Осіб,  які мають труднощі з працевлаштуванням, житлом,
грошима,   родиною і т.п.  внаслідок ВІЛ-інфекції; сім'ї та друзів
тих осіб, які інфіковані на ВІЛ, у разі їх особистого звернення.     1.2.6. Медичних та інших працівників.

     1.3. Консультування   з   ВІЛ/СНІД   може   здійснюватися  за
будь-якої ситуації,  де має або може мати  місце  бесіда  відносно
ВІЛ/СНІДу.  Проводити  профілактичну  консультативну роботу можуть
медичні та соціальні  працівники,  вчителі,  санпросвітпрацівники,
члени   релігійних  громад,  уповноважені  по роботі з молодіжними
групами,  члени груп самодопомоги, інші громадяни, навчені заходам
подання  цієї  допомоги.  Основні умови - бажання допомогти людям,
гуманне ставлення до людини, знання цієї проблеми.     1.4. Інформація про наявність у людини ВІЛ-інфекції є значним
стресовим чинником.  Установлений діагноз "СНІД", повідомлення про
можливість  зараження  або  підозра  людини  на  наявність  у  неї
ВІЛ-інфекції  призводить  до   серйозних   наслідків   емоційного,
соціального,  поведінкового  і  медичного  характеру.  Наявність у
людини ВІЛ-інфекції суттєво позначається на  її  сімейному  житті,
статевих,  соціальних  зв'язках,  на роботі та навчанні,  духовних
потребах.     1.5. Адаптувати   людину   до   ВІЛ-інфекції  можливо  шляхом
постійної цілеспрямованої роботи,  що спрямована  на  боротьбу  зі
стресами.  Консультативна  допомога  повинна  забезпечувати  такий
спосіб  подачі  інформації,  який  би  відповідав  на  повсякденні
питання,  що ставить перед людиною життя. До уваги повинні братись
статеві  потреби  і  анамнез  пацієнта,  рівень  інтелекту,   його
професія,  освіта,  прагнення, надії тощо. Слід враховувати спосіб
життя ВІЛ-інфікованого,  намагаючись використовувати ті можливості
і   перепони,   які  можуть  знизити  ефективність  конструктивної
адаптації   людини   до   ВІЛ-інфекції.   Під    час    проведення
консультативної  роботи  з  членами  сімей,  статевими партнерами,
іншими особами з оточення пацієнта,  які інфіковані на ВІЛ,- за їх
бажанням - необхідно надавати об'єктивну,  доступну для сприйняття
інформацію щодо ВІЛ-інфекції і шляхів її передавання, зосереджуючи
особливу увагу на гуманному ставленні до інфікованої людини.     1.6. Консультування має бути доступним.  Консультації повинні
проводитись  в  усіх  випадках,  коли  у людини,  незалежно від її
статусу (підслідний,  засуджений,  обслуговуючий персонал чи члени
їх сімей), є бажання таку консультацію отримати.     1.7. Консультування  повинно  проводитись   на   добровільних
засадах.   Медичний  працівник,  який  в  установі  відповідає  за
проведення передтестового та післятестового консультування (далі -
консультант),     повинен     користуватись     авторитетом      у
співрозмовників,  мати добру професійну підготовку, поважати людей
і  сурово  дотримуватись принципів конфіденційності щодо отриманої
інформації.  Перевага такого консультування в тому,  що  надається
достовірна інформація про ВІЛ/СНІД, людину знайомлять зі способами
і  засобами  зниження  ризику  зараження,  вона  отримує  емоційну
підтримку  та психологічні стимули до зміни небезпечної поведінки.
ВІЛ-інфікована особа отримує відомості про  додаткові  медичні  та
соціальні  служби  підтримки.  Користь  від співбесід-консультацій
може бути значно  збільшена  за  рахунок  використання  конкретних
заходів,   наприклад,   забезпечення   кондомами,   дезінфікуючими
речовинами, літературою з питань профілактики СНІДу тощо.

     1.8. Одним з основних завдань передтестового консультування є
відбір для проведення добровільного тестування  осіб,  які  можуть
бути враженими на ВІЛ. Проведене тестування дозволяє:     1.8.1. Розпізнати  інфікованість  на ВІЛ,  тобто виявити дані
про наявність або відсутність антитіл до ВІЛ у сироватці крові.     1.8.2. Зменшити   психологічну   напруженість  у  зв'язку   з
невизначеністю, що передувала тестуванню.     1.8.3. Разом  з ВІЛ-інфікованою особою визначити наступні дії
щодо   стосунків   з    сексуальним    (сексуальними)    партнером
(партнерами), прийняття рішень відносно планування сім'ї, пологів,
годування грудьми тощо.     1.8.4. Мотивувати   осіб,   які   були  тестовані,  до  зміни
поведінки та вибору засобів особистої профілактики.     Тестування дає    змогу    простежити   географію   поширення
ВІЛ-інфекції в установах та відкоректувати  профілактичні  заходи,
що здійснюються в тій чи іншій установі.

         2. Головні складові добровільного консультування
                     та тестування

     2.1. Консультування має досягати таких цілей:     2.1.1. Викликати  почуття  занепокоєння  щодо  ризику власної
поведінки людини, якщо вона є такою.     2.1.2. Пояснити технічні аспекти тестування.     2.1.3. Пояснити практичне значення результатів тестування  та
оцінити можливість людини справитися з інформацією про наявність у
неї ВІЛ-інфекції.     2.1.4. Забезпечити   підтримку,   дати   пораду   і   у  разі
необхідності подати консультативну допомогу.     2.1.5. Прийняти  рішення відносно конкретної людини щодо часу
проведення обстеження з  урахуванням  особливостей  тестування  на
ВІЛ.

     2.2. Тиск або примушення до тестування  на  ВІЛ  недопустимі.
Примусове      тестування     без     проведення    передтестового
консультування -  марна  справа,  як  для  конкретної  людини,  що
обстежується, так і для суспільства в цілому.     2.3. Будь-яке  обстеження  повинно  проводитись  анонімно  із
забезпеченням   конфіденційності  отриманої інформації.  Порушення
медичної  таємниці  про  ВІЛ-інфіковану  особу  зводить   нанівець
зусилля медичного працівника щодо залучення осіб,  які перебувають
у місцях позбавлення волі, до добровільного тестування.     2.4. Під   час   тестування  має  бути  забезпечена  технічна
досконалість  як  при  проведенні  забору  крові,  так  й   самого
лабораторного дослідження.

               3. Загальні принципи консультування

     3.1. Конфіденційність. Довіра до консультанта є найважливішою
та необхідною умовою  ефективності  консультативної  роботи.  Вона
гарантує,  що  пацієнт  скористається рекомендаціями лікаря і буде
діяти відповідно до них.  Конфіденційність  виключає  розголошення
будь-яких відомостей щодо пацієнта, за винятком тих випадків, коли
це робиться за його згодою або в  установленому  законом  порядку.
Консультант,  який  не  може  гарантувати  таємницю змісту бесіди,
повинен повідомити про це пацієнта та  обговорити  з  ним  можливі
наслідки.  Враховуючи реальність дискримінації, а також зустрічних
звинувачень з  боку  ВІЛ-інфікованої  особи,  важливість  гарантії
конфіденційності є цілком зрозумілою.     3.2. Доступність.  Консультативна   допомога   повинна   бути
доступна  для  кожного,  хто  її потребує і хто її бажає отримати.
Консультант завжди повинен інформувати пацієнта про те,  куди  він
може звернутися в разі потреби.     3.3. Доброзичливість.  Консультант   повинен   ставитись   до
пацієнтів   доброзичливо,   незалежно   від   його  індивідуальних
особливостей,  способу життя та  соціального  стану.  Він  повинен
брати їх до уваги, при цьому не висловлюючи своєї оцінки поведінки
пацієнтів ні в минулому,  ані тепер.  Таке ставлення можливе, якщо
консультант  розуміє  та переборює свої упередження та стереотипи.
Інакше консультування буде формальним або навіть неможливим.     3.4. Терпимість.  Консультант  повинен  бути  толерантним  до
різноманітних емоційних проявів пацієнтів.  Одержавши повідомлення
про  позитивний  результат,  людина  може відчути роздратованість,
озлобленість, оскільки почуває себе приреченою, звинувачує у тому,
що сталося,  суспільство,  долю,  інших людей. Ці негативні емоції
можуть бути спрямовані безпосередньо на консультанта,  що  вимагає
від нього відповідної психологічної готовності та вміння зберігати
врівноваженість та терпимість.     3.5. Співпереживання.  Передбачає проникнення до внутрішнього
світу  пацієнта,  розуміння  його  переживань,  а   також   уміння
поставити себе на його місце.  Співпереживання здійснюється шляхом
невербальної комунікації,  яка  інтерпретується  як  "Я  слухаю  і
реагую   на   Ваші   слова".  Корисно  використовувати  в  процесі
співбесіди  вирази,  що  вживає   сам   пацієнт.   Завдяки   цьому
консультант  переконає  пацієнта  в  уважному  ставленні  до  його
проблем.     3.6. Повага  до  людини.  Консультант  повинен  з  розумінням
ставитися до індивідуальних особливостей пацієнтів,  їх  цінностей
та  переконань.  Своєрідність  їх  самостійних  рішень  не повинна
викликати занепокоєння  консультанта,  за  винятком  випадків,  що
суперечать    медичним    рекомендаціям.    Консультант    повинен
підтримувати самостійну поведінку, що сприяє підвищенню самоповаги
та відповідальності пацієнта.     3.7. Мобілізація ресурсів.  Консультант не може та не повинен
брати   на   себе   вирішення  всіх  проблем  пацієнта,-  він  має
кваліфіковано  допомогти  йому  використати  всі  канали  допомоги
(служби  соціальної та юридичної допомоги,  родини,  друзів,  груп
підтримки тощо).     3.8. Ефективність   консультування  залежить  не  тільки  від
професіоналізму  консультанта,  знання   ним   принципів   надання
психологічної   підтримки,  але  й  від  його  особистих  якостей.
Консультативна робота стане продуктивною,  якщо консультант відчує
внутрішню потребу в цій роботі.     3.9. Нерідко консультанти працюють з пацієнтами,  чиї духовні
цінності,  переконання  та  принципи  значно  відрізняються від їх
власних.  Консультант ніколи не повинен допускати,  щоб  на  нього
впливали  його  особисті  переконання,  особливо при спілкуванні з
пацієнтами,  які суттєво відрізняються від інших людей за способом
життя.   Консультант   ніколи   не   повинен  виявляти  неприязнь,
підозрілість до особи, яку позбавлено волі.

     3.10. Важливою  умовою  успішного консультування є опанування
навичками спілкування,  котрі забезпечують  максимальне  розуміння
консультантом думок та почуттів пацієнта. До них належать:     3.10.1. Активне  слухання.  Передбачає  увагу консультанта до
того, що каже пацієнт, уточнення незрозумілих висловів, постановку
додаткових питань.     3.10.2. Перефразування.  Повторення іншими словами  того,  що
казав   пацієнт.  Перефразування  сприяє  з'ясуванню  адекватності
розуміння смислу.     3.10.3. Уточнення.  Передбачає з'ясування деталей та усунення
непорозумінь у розмові.     3.10.4. Повтори.  У моменти емоційного напруження пацієнти не
завжди розуміють все,  що їм кажуть.  У цих випадках  консультанту
слід звертатись до повторів.     3.10.5. Підведення підсумків. Під час спілкування створюються
певні  змістові орієнтири,  які допомагають пацієнту розібратися з
емоціями, практичними питаннями, що постають перед ним, та скласти
плани наступних дій.     3.10.6. Акцентування.  Якщо пацієнт уникає прямо  казати  про
проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант
допомагає виділити те,  що становить інтерес, підкреслюючи важливі
моменти.     3.10.7. Упорядкування.    Консультант    допомагає     своєму
пацієнтові   встановити   зв'язок   між   фактами   та  почуттями.
Упорядкування допомагає визначити,  що потребує негайної уваги,  а
що можна відкласти.     3.10.8. Реагування.  Консультант  визнає  та   приймає   такі
почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо.     3.10.9. Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та
переконання   своїх   пацієнтів   та  спиратись  на  них  під  час
консультування.

                    4. Вимоги до консультантів

     4.1. Консультант   повинен   володіти   необхідним    запасом
відомостей  про  ВІЛ  і  про  клінічні  прояви  інфекції  та  бути
обізнаним з новітніми розробками діагностики та лікування СНІДу.     4.2. Мати уяву  про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та
вміти тактовно обговорювати  з  ними  їх  побутові  та  сексуальні
проблеми.     4.3. Знати про служби підтримки,  що призначені для роботи  з
ВІЛ-інфікованими  особами,  бути  здатним тактовно та доброзичливо
контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя.     4.4. Вміти  розпізнавати найбільш поширені психо-соціальні та
клінічні ускладнення,  що пов'язані з  зараженням  ВІЛ:  підвищену
тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства,
потребу та можливість помсти тощо.     4.5. У  разі,  якщо  консультант не в змозі справитися з цими
проблемами,  він повинен знати,  до кого направити свого пацієнта.
Для  консультанта  важливі  не  стільки  формальна кваліфікація чи
приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні
навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.

     5. Консультування до проведення тестування та скринінгу
          на ВІЛ (передтестове консультування)

     5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину
інформацією  такого  роду і в такому обсязі,  щоб це дало їй змогу
прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація
повинна  бути  зрозумілою  за  змістом та містити сучасні дані про
можливі персональні,  медичні, соціальні, психологічні та юридичні
наслідки тестування.  Консультування має розглядатись як позитивна
дія,  яка може призвести до зміни  ризикованої  поведінки  людини.
Рішення   про   проходження   тестування   повинно  бути  всебічно
обміркованим.     5.2. Тестування  на  ВІЛ-інфекцію  слід  організовувати таким
чином,   аби   виключити   можливість   розголошення   інформації.
Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини,  що виключало б
будь-яку  дискримінацію.  Консультативна  робота  повинна  активно
підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню.     5.3. Консультації,  що проводяться перед тестуванням, повинні
передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією
щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті,  що
можуть у зв'язку з цим виникнути.

     5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати,
що пацієнт:     5.4.1. Може бути таким схвильованим,  що не в змозі сприйняти
все сказане консультантом.     5.4.2. Може  покладати на тестування невиправдані та надмірні
надії.     5.4.3. Може  не  розуміти,  чому  цікавляться  його особистою
поведінкою.     5.4.4. Може  не  виявити  прагнення  змінити  свою  поведінку
навіть при отриманні позитивного результату.

     5.5. Існуючі методики діагностики ВІЛ базуються на  виявленні
антитіл,  які  виробляються  людиною,  на  вірус.  Лише через 3-18
місяців ("вікно" в обстеженні)  у  крові  людини  накопичується та
кількість  антитіл,  яку  можна ідентифікувати.  У разі проведення
консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про
те,  що  сучасні  методи первинного тестування не є бездоганними -
можливі хибно-позитивні і  хибно-негативні  результати.   Вторинні
тести  значно  збільшують достовірність тестування і дають надійне
підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним.
Ці факти слід чітко роз'яснити пацієнтам.     5.6. Мета консультування перед тестуванням  полягає  в  тому,
щоб  оцінити  необхідність  тестування  для  цієї  людини,  надати
інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність
тестування. Необхідно отримати уявлення про те, чи зможе ця людина
правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для  неї
факт  ВІЛ-інфікованості  тим  фактором,  який змусить його змінити
поведінку.

     5.7. Консультування,  що  проводиться  до  тестування на ВІЛ,
повинно:     5.7.1. Визначити,  наскільки людина розбирається  в  питаннях
ВІЛ-інфекції та СНІДу.     5.7.2. Надати пацієнтові потрібну інформацію.     5.7.3. Дати  можливість обговорення наслідків позитивного або
негативного результату тестування.

       6. Методика проведення передтестового консультування

     6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВіЛ/СНІДу:     6.1.1. Пояснити,   що   являє   собою   ВІЛ-інфекція,   СНІД,
особливості перебігу цієї інфекції.     6.1.2. Пояснити,  що  являє  собою  тест  на  ВІЛ,  хто  його
проводить, який час треба чекати результатів тощо.     6.1.3. Пояснити  деталі  виконання  тестування,  в тому числі
значення та різницю між  позитивним,  негативним  та  невизначеним
результатом.     6.1.4. Обговорити   можливості    та    значення    отримання
хибно-позитивного та хибно-негативного результату.

     6.2. Вивчити ситуацію:     6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести
тестування.     6.2.2. Визначитись наскільки правдива поведінка  пацієнта  та
щирі його відповіді.

     6.3. Визначити  адаптаційні  здатності  та  напрями  можливої
підтримки:     6.3.1. З'ясувати,   як   особа  реагувала  на  інші  стресові
ситуації в житті та як передбачає реагувати  на  повідомлення  про
можливий позитивний результат тесту.     6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів, та чи зможуть ці люди
підтримати пацієнта в разі позитивних результатів тестування.     6.3.3. Обговорити   та   розглянути    можливості    розвитку
необхідних адаптаційних здатностей.     6.3.4. Запропонувати час на обдумування  тому,  хто  здається
непевним, щодо необхідності пройти тестування.

     6.4. Забезпечити  добровільне  прийняття  рішення та згоду на
тестування.     6.4.1. Надати  пацієнтові  право  самостійно прийняти рішення
щодо тестування на ВІЛ.     6.4.2. Допомогти  особі зважити всі можливі варіанти перш ніж
приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.

     6.5. Пояснити конфіденційність тестування.     6.5.1. Роз'яснити   заходи,   що   будуть   вжиті   медичними
працівниками установи,  на кожному з етапів проведення  тестування
щодо    забезпечення   конфіденційності   звернень   пацієнта   та
результатів дослідження.     6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання
робітниками установи інформації про  результати  тестування  і  що
ім'я  особи,  яка  є  ВІЛ-інфікованою,  не буде розкрито,  як і не
будуть розголошені попередні статеві партнери.

            7. Консультування після тестування на ВІЛ
             (післятестове консультування)

     При проведенні  консультацій після тестування слід розглядати
два можливих результати: негативний та позитивний.     7.1. Консультування  у  разі негативного результату.  Важливо
обговорити значення негативного результату незалежно від того,  чи
очікували його чи ні.  Звістка про те,  що людина не інфікована на
ВІЛ,  може викликати відчуття полегшення або  ейфорію.  При  цьому
необхідно в бесіді підкреслити такі моменти:     7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен  минути  строк  "вікна",
щоб   результати   тестування  могли  бути  визнані  надійними.  У
переважній більшості випадків повинно пройти мінімум три місяці  з
моменту  можливого  зараження для того,  щоб результати тестування
могли вважатись надійними.     7.1.2. Подальшій   небезпеці   отримання  ВІЛ-інфекції  можна
запобігти лише шляхом зміни поведінки,  що створює  високий  ризик
інфікування.   Необхідно   пояснити  все,  що  стосується  заходів
перестороги при статевих зносинах,  а також небезпеки користування
спільними   шприцями,   голками,   ін'єкційним  матеріалом.  Треба
пояснити  необхідність   набуття   позитивних   навичок   здорової
поведінки.     7.2. Консультування  при  отриманні  позитивного  результату.
Особам,  у  яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання
на СНІД,  слід повідомити про це  якомога  раніше.  Перша  розмова
повинна  проходити конфіденційно,  після чого пацієнтові слід дати
час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації
необхідно доступно і на  фактичному матеріалі пояснити, що означає
таке повідомлення, при цьому не треба розмірковувати про прогнози.
У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно
моральну.  Це також момент для подання надії - надії на здійснення
рішень  тих  власних  і практичних проблем,  що можуть виникнути в
зв'язку з інформацією про ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може
бути  розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції
та про ефективність нових антивірусних препаратів.

              8. Консультування ВІЛ-інфікованих осіб

     8.1. У  системі  медико-соціальної  роботи  з  особами,   які
інфіковані   на  ВІЛ,  чільне  місце  посідає  консультування,  що
спрямоване  на  забезпечення  психологічної   підтримки,   подання
допомоги  в  визначенні  проблем,  що виникають,  а також сприяння
зміні поведінки пацієнта.

     8.2. Необхідність  консультування  ВІЛ-інфікованих  зумовлена
такими чинниками:     8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може
призвести  до  розвитку  захворювання,  що  на  сьогодні неможливо
вилікувати.  Володіння  такою  інформацією  в  інфікованої  людини
викликає  глибокі зміни емоційної,  поведінкової,  соціальної сфер
особистості.  Життя  ВІЛ-інфікованої  людини  передбачає  постійну
боротьбу  зі  стресами.  Без  адекватної реабілітації стресу,  яка
відповідає психоемоційному стану,  життя  ВІЛ-інфікованого втрачає
сенс.     8.2.2. Загроза  СНІДу  породжує  в  людини  страх  і  паніку.
Інфіковані  ВІЛ  та  його  близькі  нерідко  не  мають достовірної
інформації  щодо  суті  захворювання,  шляхів  передачі  інфекції.
Консультування  забезпечує  пацієнта обгрунтованою інформацією про
основні  аспекти  ВІЛ-інфекції, способи  безпечної  поведінки   та
профілактики  інфікування.  Роз'яснення  консультанта про ВІЛ/СНІД
повинні переконати пацієнта  в  тому,  що  при  додержанні  деяких
обмежень  у  поведінці  він  має  можливість  вести  продуктивне і
повноцінне життя.  Соціально  відповідальна поведінка  інфікованої
на ВІЛ особи дає таку можливість.     8.2.3. Консультування  допомагає  ВІЛ-інфікованому  визначити
спектр  проблем,  з  якими  йому  доведеться зустрітися,  виділити
питання,  які  є  найбільш  невідкладними,  і   пропонує   способи
упорядкованого    вирішення    проблем.   Це   сприяє  відновленню
самовладання і  контролю  людини  над  власним  життям.  Пояснення
консультантом  медичних  фактів  та  їх психосоціальних наслідків,
конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій
і розібратися з проблемами, що виникають.     8.3. Консультування  особи,  яка   є   ВІЛ-інфікованою,-   це
постійний процес,  що спрямований на допомогу пацієнтові в кращому
розумінні та вирішенні його проблем,  що сприяє мотивованій  зміні
поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого.     8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної
допомоги  в  усвідомленні  пацієнтом особистої відповідальності за
новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ.     8.5. Консультативна  робота  повинна  здійснюватись  у  формі
індивідуальних     розмов     з     обов'язковим     забезпеченням
конфіденційності інформації, що отримав консультант від пацієнта.

     8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД:     8.6.1. Необхідно  роз'яснювати  пацієнтові  в   логічній   та
доступній  формі  необхідність  зміни  небезпечної  поведінки,  що
сприяє  профілактиці  поширення  інфекції.  Для   цього   потрібно
обговорення   шляхів   передачі   вірусу,   "безпечних"   або   "з
запобіганням" статевих дій,  інших дій з низьким ризиком  або  без
ризику, а також альтернативних форм поведінки.     8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної  підтримки
ВІЛ-інфікованого.

     8.7. Зміст консультування полягає:     8.7.1. Консультування  повинно  надати   пацієнтові   час   і
можливість   проаналізувати   власне  становище.  Інфікований  ВІЛ
повинен відчути,  що консультант розуміє і з повагою ставиться  до
його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних
особливостей.  Пацієнт  повинен  відчути  під  час  спілкування  з
консультантом, що останній бачить у ньому людину.     8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню того спектра
проблем,  які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на
ВІЛ.  Нерідко пацієнти внаслідок глибокого  емоційного  потрясіння
неадекватно  оцінюють ситуацію,  що склалась.  Консультант повинен
допомогти людині  розглянути  його  проблеми,  сприяти  формуванню
конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення.     8.7.3. Консультування повинно допомогти  пацієнтові  отримати
інформацію  про  ВІЛ-інфекцію  і  СНІД,  рекомендації  щодо  зміни
способу   життя,   безпечних   сексуальних   дій    і    соціально
відповідальної поведінки.     8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню  впевненості
ВІЛ-інфікованого  в  тому,  що  він  може  керувати  своїм життям.
Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих  варіантів
дій   таким   чином,   щоб   у  пацієнтів  зростала  самоповага  і
відповідальність за прийняті рішення.

     8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт
отримує необхідну психологічну підтримку,  що допомагає справитись
із стресовим станом,  взяти на себе відповідальність за рішення та
дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.

                  9. При консультуванні бажано:

     9.1. Не   керувати   проявом   почуттів   пацієнта,   а  лише
заохочувати їх висловлювання.     9.2. Не  виносити  судження  і критичні оцінки тих тверджень,
які вказують,  що пацієнт не  відповідає  вимогам,  що  ставляться
консультантом.     9.3. Не читати нотацій,  не вказувати пацієнтові як йому слід
поводитись.     9.4. Не навішувати на ВІЛ-інфікованого ярлика  або  відносити
його  до  якої-небудь категорії,  замість спроби з'ясувати причину
спонукання, побоювання та тривоги цієї людини.     9.5. Не   робити   спроби   безпідставно   переконувати,   не
намагатись  викликати  у  ВІЛ-інфікованого  недоречний  оптимізм у
ставленні до проблеми.     9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта,  доки він сам
їх не змінить.     9.7. Не давати рекомендації до того  часу,  доки  пацієнт  не
отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення.     9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі.     9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта,  не
заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його
вказівках.

             10. Психологічні реакції ВІЛ-інфікованих

     10.1. У  процесі  консультування  необхідно  врахувати  певну
послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з
пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ,
суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже згодилась
з  вірусоносійством,  але  звернулась  по  допомогу через відчуття
самотності, відчуженості, ізоляції.

     10.2. Люди  по-різному реагують на повідомлення про наявність
у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними  факторами  різного
порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.).
Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій:     10.2.1. Перший - криза, що характеризується відчуттям великої
небезпеки,  людина  вражена  і  розгублена,  емоційно паралізована
відсутністю  будь-якого   виходу   із   становища,   що склалося,-
абсолютна безнадія.     10.2.2. Другий - це поступова адаптація.

          11. Особливості консультування на стадії кризи

     11.1. Коли пацієнт перебуває  у  стані  кризи,  для  нього  є
характерним переживання таких станів, як шоку, страху, неприйняття
інформації.  Передбачити  реакцію  пацієнта  на   інформацію   про
ВІЛ-інфікованість   практично   неможливо.  У  деяких  людей  може
наступити  шоковий  стан,  у  інших  -  байдужість  до   отриманої
інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при
проявах захворювання на СНІД.  Природно, шок є нормальною реакцією
на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий
страх, зокрема, страх неминучої смерті.     11.2. Зусилля  консультанта  повинні  бути  спрямовані на те,
щоб людина  змогла   оволодіти   собою.   Це   досягається  шляхом
прояву терпимості, надання  емоційної  підтримки,  а  також прямих
запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж
вмирати  весь  цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці
або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень.     11.3. Під  час  консультування  на етапі кризи виникає один з
психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті
своєї  особистості.  Іноді такий стан супроводжується імпульсивним
пориванням  до  яких-небудь  дій.  Ці  дії  можуть мати  агресивне
забарвлення,  спрямоване  на  оточуючих,  на себе,  у  т.ч.  й  на
консультанта.  Консультант на такі прояви не  повинен  ображатись.
Психологічна  підтримка  саме  в  цей  момент,  прийняття  реакції
пацієнта і співчуття до його стану дають змогу заощадити  час  для
включення  в  дію механізмів психологічної адаптації.  Важливо при
цьому,  не применшуючи  небезпеки  загрози  здоров'ю,  підкреслити
значимість  того  часу,  що  є у пацієнта до захворювання на СНІД.
Консультанту  треба  зняти  у   пацієнта   відчуття   унікальності
ситуації,  в  якій  він  опинився.  Цього можна досягти,  наводячи
приклади з життя відомих людей,  що інфіковані ВІЛ,  багато з яких
виявляли  творчу активність та інтерес до життя,  усвідомлюючи при
цьому неможливість вилікуватися.     11.4. Під  час  консультування на етапі кризи велику роль для
інфікованого  відіграє  можливість  звернення   до   людини,   яка
об'єктивно,   неупереджено  і  з  повагою  обговорить  проблему  і
ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу.     11.5. Важливу   роль   на   етапі  кризи  відіграє  створення
консультантом системи безперервної підтримки пацієнта.  У цей  час
консультанту важливо завоювати довіру пацієнта до себе, що надасть
змогу  в  подальшому   проводити   консультативну   роботу   більш
продуктивно.  У  значній мірі зросте довіра до консультанта,  якщо
пацієнт зможе зберегти власну анонімність.

        12. Особливості консультування на стадії адаптації

     12.1. Адаптація   до   стану   ВІЛ-інфікованості    припускає
переживання  пацієнтом  різних  емоційних  станів - розгубленості,
тривоги,  депресії,   відчуття   провини   та   втрати,   зниження
самоповаги,  страху хвороби,  страху залишитися покинутим,  гніву,
дратівливості,  переживання  залежності  і  втрати  контролю   над
власним життям.     12.2. Емоційні    стани   на   етапі   адаптації   не  носять
"гострого",  кризового  характеру.  Пацієнт  поступово  оволодіває
ситуацією  і намагається знайти адекватні способи життєдіяльності,
що задовольнять його потреби,  інтереси та цінності.  Консультант,
який  уважно  спостерігає  за темпами прийняття пацієнтом  рішень,
розвитком  нового  ставлення  до  себе,   поновленням   соціальних
зв'язків,  оволодінням новим способом життя,  може оцінити ступінь
адаптованості пацієнта до вірусоносійства.     12.3. Консультант  на  цьому  етапі  повинен  бути готовим до
можливих  зривів  психологічної  адаптації,  звертаючи  увагу   на
висловлювання    суїцидального   характеру,   особливо   на   фоні
депресивного стану в поєднанні  з  невисоким  рівнем  тривожності.
Згадування про сприйняття акту суїциду іншими людьми,  відкрите та
чесне   обговорення   проблеми    допомагають    зняти    відчуття
безнадійності   та  звернути  думки  ВІЛ-інфікованого  на  існуючі
позитивні можливості.     12.4. У  процесі  консультування  на  цьому  етапі  необхідно
враховувати специфіку станів,  що перераховані  вище.  Тривожність
являє  собою  реакцію на такі фактори,  як страх і невпевненість у
майбутньому, побоювання відносно можливості зараження партнерів та
близьких, стурбованість майбутнім дітей або рідних, страх втратити
соціальну підтримку і залишитися самотнім. Готовність консультанта
поставитись  до  тривожності  як  до  реакції,  що  очікується  та
передбачається,   запропонувати   емоційну   підтримку   допомагає
послабити    тривожність   та   поновити  спроможність  розсудливо
міркувати і вирішувати.     12.5. Вірусоносіння  може бути пов'язано з таємними сторонами
життя (позашлюбні зв'язки,  гомосексуальні схильності, зловживання
наркотиками  тощо),  які  можуть  стати  відомими  іншим.  У таких
випадках у пацієнта може  виникнути  страх  залишитись  покинутим.
Консультант  повинен  обговорити  з  пацієнтом ці питання в такому
напрямі,  щоб  зробити  все  можливе  для  збереження   нормальних
стосунків  у сім'ї і з друзями.  Якщо людина опиниться в положенні
покинутої,  то консультанту треба  забезпечити  підтримку,  яка  б
компенсувала ці втрати, допомагала вибрати інші емоційні опори.     12.6. ВІЛ-інфіковані часто зазнають відчуття глибокої втрати.
Вони втрачають надію на майбутнє (наприклад,  мати дітей,  досягти
успіхів  у  роботі,  положення  в  суспільстві   тощо).   Завдання
консультанта дати пацієнтові змогу обговорити ці проблеми.     12.7. ВІЛ-інфікована людина може відчувати  провину  стосовно
інших  людей,  яких  вона  могла  заразити  або  заразила,  докори
сумління відносно тієї поведінки,  яка призвела  до  зараження  на
ВІЛ.   Виникають   ідеї   самозвинувачення,   відбувається  втрата
самоповаги.  Консультанту  слід  виявити  розуміння  і   дозволити
пацієнтові  обговорити  переживання  докорів  сумління  і  власної
нікчемності. Дуже важливо допомогти пацієнтові поновити і зберегти
самоповагу,  оскільки  це  визначає  можливість продуктивної зміни
поведінки та прийняття відповідальних рішень.     12.8. Деякі    ВІЛ-інфіковані   можуть   бути   дратівливими,
розлюченими,  оскільки вважають себе "невдахами" через те, що вони
заражені,  їм  постійно  здається,  що до них неуважно ставляться.
Консультанту    доводиться    стикатися    з    проявами     гніву
ВІЛ-інфікованого   як   на  себе,  так  і  на  свою  сім'ю,  долю,
обслуговуючий персонал.  Визначаючи природність цих проявів  і  не
лякаючись,  консультант  повинен  допомагати пацієнтові перебороти
їх.     12.9. Інфікування  на ВІЛ викликає значні зміни способу життя
пацієнта.  Одноманітність життя,  яке все більше регламентується в
діяльності,    дієті,   соціальних   контактах,   часто   викликає
озлоблення.    Обурення    з    приводу    вимог     додержуватись
регламентованого    режиму   може   призвести   до   відмови   від
консультативної допомоги або  медичних  рекомендацій.  Консультант
повинен  обговорити  всі  можливі  зміни в житті пацієнта.  У разі
необхідності  треба  відверто  висловити  всі   можливі   наслідки
вірусоносійства як для пацієнта, так і для оточуючих його людей.     12.10. Дуже серйозною  проблемою  в  проведенні  консультацій
може   стати  психологічний  стан  пацієнта,  зумовлений  почуттям
залежності, безпорадності та втратою контролю над власним  життям.
Консультант  повинен здійснити заходи,  спрямовані на поновлення у
пацієнта відчуття незалежності і самоконтролю.     12.11. Консультант  повинен терпляче і ненав'язливо згадувати
про всі, навіть найменші прояви турботи про пацієнта з боку сім'ї,
друзів,  обслуговуючого персоналу, підкреслюючи їх неформальність,
тепло.  Вираз  обличчя,  голос   консультанта   повинні   виражати
співчуття,  увагу  та  розуміння  до всього,  що говорить пацієнт.
Ключом у розмові може стати така фраза:  "Я розумію, що Ви зараз в
дуже поганому настрої. Вам тяжко, Вам здається, що Вас не люблять,
але Ви в цьому не винні,  так виявляє себе  захворювання.  Я  дуже
хочу  допомогти  Вам,  тому,  що  я  Ваш  друг  і  ставлюсь до Вас
доброзичливо. Ви завжди можете покластися на мене в тяжку хвилину,
я не залишу Вас наодинці з Вашими проблемами".     12.12. На етапі адаптації консультування  базується  головним
чином  на емоційній підтримці і співпереживанні.  При ВІЛ-інфекції
основна проблема інфікованого - проблема вилікування  на  сьогодні
не  вирішена.  Але  є  можливість  допомогти  людині  виробити ряд
альтернативних  дій,  що  дозволяють  перебороти  складнощі,   які
виникають у зв'язку з інфікованістю на ВІЛ.     Ці рекомендації  підготовлені  для  психологічної   підтримки
ВІЛ-інфікованих,  у яких немає органічних уражень нервової системи
і з якими можливий продуктивний  психологічний  контакт.  У  інших
випадках консультування треба проводити в співпраці з психіатром.

                                            Додаток 15
                           до Настанови по медико-санітарному
                           забезпеченню осіб, які утримуються
                           в  слідчих ізоляторах та установах
                           виконання   покарань  МВС  України
                           (в редакції  наказу  від  11.09.97
                           N 611/275)

                             Порядок
     щодо забезпечення конфіденційності інформації
                  про ВІЛ-інфікованих

                      1. Загальні положення

     1.1. Порядок  визначає  умови забезпечення конфіденційності в
місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах  щодо
медичної  інформації,  пов'язаної  із  результатами  обстеження на
ВІЛ-інфекцію,  і є обов'язковим для виконання всіма установами МВС
України.     1.2. Начальники    установ,    незалежно    від     наявності
ВІЛ-інфікованих  в установах,  несуть персональну відповідальність
за забезпечення конфіденційності медичної чи службової  інформації
та здійснюють контроль за забезпеченням режиму конфіденційності.

     1.3. Основними    завданнями    начальника    установи   щодо
забезпечення конфіденційності є:     1.3.1. Виключення   допуску   та  доступу  до  конфіденційної
медичної інформації будь-яких посадових осіб і працівників,  окрім
медичних працівників,  відповідальних за проведення передтестового
та післятестового консультування,  медичного огляду та  обстеження
на  ВІЛ,  які  призначені  наказом по установі,  а також офіційних
представників суду, органів слідства та прокуратури.     1.3.2. Створення  умов для роботи медичного працівника,  який
відповідає  за   проведення   передтестового   та   післятестового
консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

     1.4. 3  метою  виконання  вказаних завдань начальник установи
зобов'язаний:     1.4.1. Наказом  по  установі призначати медичного працівника,
відповідального  за проведення  передтестового  та  післятестового
консультування,  медичного  огляду  та  обстеження  на ВІЛ (далі -
медичний працівник).     1.4.2. Організовувати  проведення службових розслідувань щодо
фактів розповсюдження інформації про ВІЛ-інфікованих.     1.5. Контроль  за  забезпеченням  конфіденційності інформації
про   ВІЛ-інфікованих   у   місцях   попереднього   ув'язнення   і
виправно-трудових  установах  покласти на відділи (служби) охорони
здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

                2. Обов'язки медичного працівника

     2.1. Медичний працівник  несе  особисту  відповідальність  за
збереження таємниці щодо ВІЛ-інфікованої особи.

     2.2. Медичний працівник зобов'язаний:     2.2.1. Зберігати  таємницю  особи  щодо   наявності   в   неї
ВІЛ-інфекції.     2.2.2. Додержуватись   правил   користування   конфіденційною
інформацією,  порядку  заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих
(додаток N 1) та зберігання їх.     2.2.3. Складати та  надавати  державні та відомчі статистичні
звіти  щодо  ВІЛ/СНІД.  В  звітах   забороняється   персоніфікація
ВІЛ-інфікованої особи.     2.2.4. Обліковими картками під час роботи користуватися  так,
аби виключити можливість ознайомлення з ними інших осіб.     2.2.5. При виході з кабінету  облікові  картки  закривати  до
металевого сейфа.     2.2.6. Якщо особа звернулась із проханням провести тестування
на  ВІЛ  або дала згоду на тестування (за медичними показниками чи
під час пілотних досліджень) - обов'язково  провести  передтестове
консультування.     2.2.7. Налагодити тісні ділові стосунки з  лабораторією,  яка
проводить  тестування на ВІЛ,  взаємодію з нею будувати на засадах
забезпечення конфіденційності щодо ВІЛ-інфікованих.     2.2.8. У  разі отримання інформації про наявність серед осіб,
кров яких направлялась до лабораторії,  ВІЛ-інфікованих - особисто
декодувати особу,  провести післятестове консультування, заповнити
облікову картку.     2.2.9. При направленні до іншої установи за згодою особи, яка
є ВІЛ-інфікованою,  вкласти облікову картку до конверта, підписати
і   направити   таємною  поштою,  адресувавши  її  лікареві,  який
відповідає за подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим.  Цю пошту
направляти  окремо  від  іншої  медичної  інформації  та  особової
справи.  У журналі  обліку  облікових  карток  зробити  відповідну
відмітку.     2.2.10. При звільненні з місць позбавлення волі особи,  яка є
ВІЛ-інфікованою, облікову картку поміщати до окремої папки.     2.2.11. При звільненні з роботи чи на час  відпустки передати
під  розписку  облікові  картки  та журнал обліку облікових карток
особі  (лікарю),  яка  призначається  начальником   установи   для
виконання цих обов'язків.

     2.3. Медичний працівник повинен мати:     2.3.1. Усю  необхідну  інформацію  щодо   профілактики   ВІЛ,
діагностики та лікування СНІД.     2.3.2. Сейф.     2.3.3. Журнал   обліку   облікових   карток   ВІЛ-інфікованих
(додаток N 2), облікові картки передбаченої форми, конверти.

      3. Діловодство, що пов'язане із забезпеченням медичної
                    конфіденційності

     3.1. Діловодство,     що     пов'язане    із    забезпеченням
конфіденційності,  здійснює  медичний  працівник  (лікар),   якого
призначено наказом начальника установи. Такий медичний працівник -
консультант  призначається  в  кожній   установі   незалежно   від
наявності ВІЛ-інфікованих.     3.2. Підготовка  медичних  працівників  - консультантів,  які
відповідають за конфіденційність інформації  щодо  ВІЛ-інфікованих
осіб,   забезпечується   начальниками   відділів  (служб)  охорони
здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.     3.3. У кожній установі повинен бути журнал  обліку  сироваток
крові,  що  направляються  до  лабораторії  для  обстеження на ВІЛ
(додаток N 3),  у якому кодується прізвище,  ім'я та  по  батькові
особи,  кров  якої  направляється  до  лабораторії.  Відмітка щодо
наявності ВІЛ-інфекції в особи в цьому журналі не робиться. Журнал
зберігається в медичній частині установи.     3.4. У  разі  надходження  інформації   з   лабораторії   про
наявність  серед  зразків  крові  ВІЛ-інфекції  медичний працівник
декодує  особу  та  інформацію  переносить  до  облікової  картки.
Інформація  з  лабораторії  передається  в письмовій формі лише на
ім'я  медичного  працівника,   який   відповідає   за   роботу   з
ВІЛ-інфікованими.     3.5. Облік  ВІЛ-інфікованих  здійснюється  лише  в  обліковій
картці.   Облікова   картка   заповнюється  в  одному  примірнику.
Дублювання її забороняється.     3.6. Кожній   обліковій   картці   присвоюється  номер,  який
складається з двох цифр: у чисельнику - послідовний номер, за яким
у  цій  установі  виявлена  ВІЛ-інфекція,  у  знаменнику  -  номер
установи, у якій вперше встановлена наявність ВІЛ-інфекції.     3.7. Медичний   працівник,   який   відповідає  за  роботу  з
ВІЛ-інфікованими,  повинен мати журнал  обліку  облікових  карток.
Журнал  зберігається  у  сейфі  разом  з  обліковими картками.  До
журналу заноситься лише неперсоніфікована  інформація.  У  журналі
забороняється   робити   дописки,   які   б   декодували  прізвище
ВІЛ-інфікованої  особи.  Строк  зберігання  журналу  та  облікових
карток - постійно.     3.8. Медична інформація щодо ВІЛ-інфікованої особи  надається
медичним  працівником  лише  на  вимогу суду,  органів слідства та
прокуратури,  про  що  робиться  відмітка  в   обліковій   картці.
Щоквартально  (до  10  числа  першого  місяця наступного кварталу)
подається інформація  про  загальну  кількість ВІЛ-інфікованих  та
хворих  на  СНІД  в установі - начальнику установи,  до СЕС ГУМВС,
УМВС України в Криму, областях та ЦСЕС МВС України.     3.9. У   разі  переведення  ВІЛ-інфікованої  особи  до  іншої
установи в журналі обліку облікових карток робиться  відмітка  про
номер  установи,  куди  направлено  ВІЛ-інфікованого,  та розписка
медичного працівника,  який відправляє  конверт  з  конфіденційною
інформацією.     3.10. У  разі  звільнення  ВІЛ-інфікованої   особи   робиться
відмітка  в  журналі  обліку  облікових  карток.  Облікова  картка
залишається у медичного працівника,  який відповідає за  роботу  з
ВІЛ-інфікованими.     3.11. Облікові картки ВІЛ-інфікованих осіб,  які звільнились,
протягом року формуються в швидкозшивач, після закінчення року - в
окрему підшиту  папку.  У  швидкозшивачах  та  в  підшитих  папках
ведеться  опис облікових карток,  що  в них є.  Ці папки нікому не
видаються і з обліковими картками,  що тримаються в ній, нікого не
знайомлять.   За  офіційним  запитом  суду,  органів  слідства  та
прокуратури видається лише  витяг  із  облікової  картки,  про  що
робиться в ній відмітка.

                                              Додаток N 1
                                 до Порядку щодо забезпечення
                                 конфіденційності  інформації
                                 про ВІЛ-інфікованих

                                          Конфіденційна інформація

                    - має право знайомитись з нею лише призначений
           наказом начальника установи лікар, який відповідає
           за  проведення   передтестового  і  післятестового
           консультування, медичного  огляду та обстеження на
           ВІЛ;
               - зберігається   окремо   від  іншої  медичної
           документації.

                 Облікова картка ВІЛ-інфікованого

     1. Прізвище: ______________________________________.
     2. Ім'я: ___________________________.
     3. По батькові: ___________________, рік народження: _______.
     4. Строк позбавлення волі: ____________, початок: __________,
кінець: ___________, стаття Кримінального кодексу: ______________.
     5. Причина обстеження: _____________________, дати позитивних
результатів: ________________________.     6. Епідеміологічний  анамнез:  наркоман,  випадкові   статеві
стосунки, гомосексуальні стосунки (підкреслити) тощо.     7. Наслідки консультування     - передтестового:     - післятестового:
8. Серія  тест-системи,  на  якій   був  одержаний позитивний
результат: _____________________, завод-постачальник: ___________.     8. Серія  тест-системи,  на  якій   був  одержаний позитивний
результат: _____________________, завод-постачальник: ___________.     9. Назва лабораторії, де встановлена наявність  ВІЛ-інфекції:
______________, N коду, за яким кров відправлялась до лабораторії:
________________, дата: "___" ___________ ___ р.
10. Попередження   особи,   яка   є   ВІЛ-інфікованою,   щодо
необхідності дотримання заходів запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та
щодо кримінальної відповідальності за те, що вона може наражати на
небезпеку інфікування або інфікує іншу особу:
     дата: _____________       "ознайомлений" підпис: ___________.
     11. Перебування  на  обліку  в  лікаря-психіатра,  нарколога,
дерматовенеролога, фтизіатра: ___________________________.
     12. Інформація про ВІЛ-інфікованого надавалась органам:
     суду (дата ______ N ______, інформацію отримав ____________);______________, N коду, за яким кров відправлялась до лабораторії:
________________, дата: "___" ___________ ___ р.
10. Попередження   особи,   яка   є   ВІЛ-інфікованою,   щодо
необхідності дотримання заходів запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та
щодо кримінальної відповідальності за те, що вона може наражати на
небезпеку інфікування або інфікує іншу особу:
     дата: _____________       "ознайомлений" підпис: ___________.
     11. Перебування  на  обліку  в  лікаря-психіатра,  нарколога,
дерматовенеролога, фтизіатра: ___________________________.
     12. Інформація про ВІЛ-інфікованого надавалась органам:
     суду (дата ______ N ______, інформацію отримав ____________);     прокуратури (дата ______ N _____, інформацію отримав ______);     слідства (дата _______ N ______, інформацію отримав _______).     13. Установи та лікар, який відповідає за ВІЛ-інфікованих
——————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Установа |       |       |       |       |       |      |
————————————+———————+———————+———————+———————+———————+——————+——————
2. Лікар    |       |       |       |       |       |      |
——————————————————————————————————————————————————————————————————

——————————————————————————————————————————————————————————————————
1. Установа |       |       |       |       |       |      |
————————————+———————+———————+———————+———————+———————+——————+——————
2. Лікар    |       |       |       |       |       |      |
——————————————————————————————————————————————————————————————————

                                              Додаток N 2
                                 до Порядку щодо забезпечення
                                 конфіденційності  інформації
                                 про ВІЛ-інфікованих

                                          Конфіденційна інформація

                    - має право знайомитись з нею лише призначений
           наказом начальника установи лікар, який відповідає
           за   проведення   передтестового  і післятестового
           консультування, медичного огляду та  обстеження на
           ВІЛ;
               - зберігається  окремо   від   іншої  медичної
           документації;
               - до   журналу   обліку    облікових    карток
           заборонено   вносити   інформацію  про  результати
           обстеження на ВІЛ.

                              Журнал
        обліку облікових карток ВІЛ-інфікованих——————————————————————————————————————————————————————————————————
 N  |    N картки    |N установи, до якої|Відмітка про направлення
п/п |ВІЛ-інфікованого|направлено ВІЛ-ін- |конверта до іншої уста-
    |                |фікованого         |нови з конфіденційною
    |                |                   |інформацією
————+————————————————+———————————————————+————————————————————————
 1  |       2        |         3         |            4
————+————————————————+———————————————————+————————————————————————
    |                |                   |
——————————————————————————————————————————————————————————————————

                                              Додаток N 3
                                 до Порядку щодо забезпечення
                                 конфіденційності  інформації
                                 про ВІЛ-інфікованих

                    - журнал   зберігати   в    медичній   частині
           установи;
               - до   журналу   обліку     сироваток   крові,
           що направляються до лабораторії для обстеження  на
           ВІЛ, заборонено вносити інформацію про  результати
           обстеження на ВІЛ.

                              Журнал
обліку сироваток крові, що направляються до лабораторії
                 для обстеження на ВІЛ——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
 N |Прізвище, ім'я|Загін|Результати |Дата заби-|Дата направ-|Хто проводив|Хто відвозив
п/п|та по батькові|     |передтесто-|рання си- |лення до ла-|забирання   |сироватку до
   |              |     |вого консу-|роватки   |бораторії   |крові       |лабораторії
   |              |     |льтування  |          |            |            |
———+——————————————+—————+———————————+——————————+————————————+————————————+————————————
 1 |       2      |  3  |      4    |     5    |       6    |      7     |     8
———+——————————————+—————+———————————+——————————+————————————+————————————+————————————
   |              |     |           |          |            |            |
——————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

                                            Додаток 16
                           до Настанови по медико-санітарному
                           забезпеченню осіб, які утримуються
                           в  слідчих ізоляторах та установах
                           виконання   покарань  МВС  України
                           (в редакції  наказу  від  11.09.97
                           N 611/275)

                              Заходи
   щодо захисту медичних працівників від інфікування
   на  ВІЛ  та  інших   інфекційних    хвороб,   які
           передаються парентеральним шляхом

     У Заходах    викладені    основні    принципи     організації
протиепідемічного   режиму,  медичної  допомоги,  заходів  захисту
медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших  хвороб,  які
передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у
лікувальних закладах МВС України,  незалежно від наявності  в  них
ВІЛ-інфікованих.

                      1. Загальні положення

     1.1. З  кров'ю  та  іншими  біологічними  рідинами  організму
людини  можуть  передаватись  як  ВІЛ,  так   і   збудники   інших
інфекційних  хвороб (сифілісу,  вірусних гепатитів тощо).  Під час
проведення  медичних  маніпуляцій,  пов'язаних   із   пошкодженням
цілісності  шкіри  та  слизових  оболонок  пацієнта,  не виключена
можливість інфікування.     1.2. Медичний  персонал  завжди,  незалежно  від  наявності в
установі  ВІЛ-інфікованих,   повинен   ставитись   до   крові   та
біологічних  рідин кожного пацієнта,  як до потенційно інфікованих
збудником ВІЛ або іншої інфекційної хвороби.

   2. Заходи щодо захисту медичних працівників від інфікування

     2.1. При  поданні  медичної  допомоги  будь-якому  пацієнтові
медичні працівники повинні дотримуватись такого порядку:     2.1.1. Під   час   підготовки   до   проведення   маніпуляцій
переконатись  в  наявності  і  цілісності  аптечки  подання першої
медичної допомоги.     2.1.2. Усі    медичні   маніпуляції,   хірургічні   втручання
здійснювати у медичних халатах,  фартухах (у разі необхідності) та
гумових рукавичках.     2.1.3. Перед одяганням рукавичок  обробляти  шкіру  нігтьових
фаланг розчином йоду.     2.1.4. Захисні  екрани  або  окуляри  для   обличчя   повинні
обов'язково  використовуватись  під  час  виконання процедур,  які
супроводжуються  розбризкуванням  крові,  інших  рідин,  осколками
кісток пацієнта тощо.     2.1.5. Попереджати можливі травми шкіри ріжучими та  колючими
предметами,  не  маніпулювати  голками  після їх використання,  не
вдягати на них ковпачки.     2.1.6. Ріжучий  та  колючий інструментарій під час проведення
маніпуляцій  не  передавати  безпосередньо  з  рук  у  руки,   для
подальшого   використання   тримати   його   в  зоні  гарантованої
видимості.     2.1.7. Використаний   медичний   інструментарій   обов'язково
піддавати  дезінфекції.  Чищення  і  передстерилізаційну   обробку
використаного  медичного  інструментарію  проводити лише в гумових
рукавичках із дотриманням максимальної обережності.     2.1.8. Застерігати  контакти своєї шкіри та слизових оболонок
з відкритими  ранами  і  слизовими  оболонками  пацієнта.  У  разі
наявності  пошкоджень  шкіри  перед  початком  роботи їх необхідно
закривати пластиром.

     2.2. Лабораторно-діагностичні       дослідження       повинні
здійснюватись з дотриманням таких правил:     2.2.1. Медичні працівники,  які виконують роботу зі  зразками
крові,  сироватки,  інших біологічних рідин пацієнтів, обов'язково
повинні використовувати халати, фартухи, гумові рукавички, захисні
окуляри, екрани.     2.2.2. Під час відбору зразків крові,  біологічних рідин слід
бути  обережним  для  попередження забруднення зовнішньої поверхні
контейнера.   Усі   зразки   повинні   надійно   закриватися   для
попередження розливу при транспортуванні.  Лабораторні бланки,  що
супроводжують зразки, класти до контейнера забороняється.     2.2.3. Під  час  роботи  з  біологічними рідинами пацієнтів у
лабораторії повинні використовуватися лише автоматичні піпетки,  у
разі відсутності - піпетки з гумовою грушею.  Заповнення піпеток з
засмоктуванням ротом категорично забороняється.     2.2.4. Лабораторне  обладнання,  посуд  та інші поверхні,  що
забруднені кров'ю або  іншими  біологічними  рідинами,  вважаються
інфікованими і підлягають обов'язковій дезінфекції.

     2.3. При поданні стоматологічної допомоги:     2.3.1. Медичні  працівники  повинні  користуватись   гумовими
рукавичками, масками, захисними екранами або окулярами.     2.3.2. Під  час  проведення  маніпуляцій  в  порожнині   рота
постійно використовувати відсмоктувач крові та слини. Лікар займає
таке положення біля хворого,  яке виключало б можливість попадання
рідин ротової порожнини на нього. До крові та слини слід ставитись
як до потенційно інфікованих.     2.3.3. Кров, слину після маніпуляцій необхідно ретельно змити
з   матеріалів,   які   використовувались   у   порожнині    рота,
продезінфікувати  поверхні.  Обов'язково  продезінфікувати  зліпки
перед відправкою до зубопротезної лабораторії.     2.3.4. Стоматологічне  обладнання  та  робочі  поверхні,  які
недоступні   для   дезінфекції,   але   можуть   бути   забруднені
біологічними  рідинами  пацієнта,  повинні  попередньо обгортатись
водонепроникним папером та замінюватись перед наступним пацієнтом.     2.3.5. Після кожного пацієнта використані стоматологічні бори
обов'язково піддавати стерилізації.

     2.4. Медичному  персоналу  на  робочому  місці  забороняється
вживати  їжу,  пити,  палити,  користуватись косметикою.  Медичний
персонал після закінчення роботи повинен вимити  руки,  сховати  в
окремі шафи робочий одяг.

    3. Заходи захисту медпрацівників у разі особливих ситуацій

     3.1. На  робочих  місцях  медпрацівників  слід  постійно мати
аптечку  первинної  медичної  допомоги,  в  якій   повинні   бути:
дезінфікуючі    речовини   (70%  розчин  етилового спирту,  1%  та
3% розчини хлораміну,  0,05%  розчин марганцевокислого калію,  1-2
або  3%  розчин  протарголу,  3-5%  спиртовий розчин йоду),  вата,
бинти, піпетки, лейкопластир.     3.2. Під час проведення оживлення пацієнта методом "з рота до
рота" потрібно використовувати чисту тканину або носовичок.     3.3. На час вдягання медичним працівником гумових рукавичок у
разі зупинки кровотечі  запропонувати  пацієнтові  (з  урахуванням
його стану) самому надавити чистою тканиною на місце кровотечі.     3.4. Кров та інші біологічні рідини пацієнта при попаданні на
шкіру   медпрацівника - дезінфікують  протягом  найближчої хвилини
1% розчином хлораміну або 70%  етиловим спиртом чи 0,05%  розчином
марганцевокислого калію, потім миють з милом.     3.5. У   разі   будь-якого   проколу   шкіри   медпрацівника,
пов'язаного  з  виконанням медичних маніпуляцій,  необхідно швидко
зняти рукавички,  видавити 2-3 краплини  крові,  зняти  їх  ватою,
обробити    пошкодження   70%   розчином   спирту,  потім  змазати
3-5% настойкою йоду.     3.6. У  разі попадання біологічної рідини пацієнта на слизові
оболонки їх терміново обробляють 0,05%  розчином марганцевокислого
калію,  рот  та  горло  полощуть  70%  розчином  спирту  або 0,05%
розчином марганцевокислого калію чи 1%  розчином  борної  кислоти.
Очі  промивають  1%  розчином  борної кислоти,  у ніс закапують 1%
розчин протарголу, 3-4 краплі.

     4. Заходи перестороги під час прибирання розлитої крові
          чи інших біологічних рідин пацієнта

     4.1. Прибирання,   дезінфекція  розлитої  крові,  біологічних
рідин повинні виконуватись медичним працівником у халаті,  фартуху
та   гумових   рукавичках.  Необхідно  використовувати  одноразові
серветки, рушники та інші одноразові матеріали.     4.2. Прибирання  належить  розпочинати лише після попередньої
дезінфекції проливу шляхом заливання місця  розливу  10%  розчином
хлорного вапна з експозицією не менше 15 хвилин. Просякнуті кров'ю
та дезрозчином серветки,  рушники,  ганчірки,  інше сміття з місця
розливу  збирається  з  обережністю  в  поліетиленові  пакети  для
подальшої утилізації.     4.3. Після виконання вказаної роботи бажано замінити спецодяг
та вимитись гарячою водою з милом.

                                            Додаток 17
                           до Настанови по медико-санітарному
                           забезпеченню осіб, які утримуються
                           в  слідчих ізоляторах та установах
                           виконання   покарань  МВС  України
                           (в редакції  наказу  від  11.09.97
                           N 611/275)

                              Заходи
     щодо захисту персоналу місць позбавлення волі
     від інфікування на ВІЛ  та  інших інфекційних
     хвороб, які передаються парентеральним шляхом

                       1. Загальна частина

     1.1. Деякі  аспекти  діяльності  персоналу  місць позбавлення
волі можуть створити передумови  для  його  інфікування  заразними
хворобами, у тому числі й ВІЛ-інфекцією.     1.2. Основною   стратегією    запобігання    інфікуванню    є
усвідомлення  того,  що  будь-яка рідина організму ув'язнених може
бути потенційно інфікованою.     1.3. Небезпека  інфікування виникає під час обшуку,  роботи з
агресивними особами або такими,  які навмисно себе поранили,  чи у
випадку пригоди,  коли  пролилася  кров або інші біологічні рідини
(спроби самогубства, бійки тощо).

         2. Заходи перестороги під час проведення обшуку

     2.1. Предмети, які можна знайти у заарештованих чи засуджених
(леза  для  гоління,  які зашиті у відвороти одягу,  приклеєні під
столами,  сховані в шматках мила,  у книгах;  шпильки та голки, що
сховані в лацканах одягу:  інструментарій для ін'єкцій, схований у
кулькових авторучках,  всередині різних труб тощо),  можуть  стати
чинниками поранення шкіри або слизових оболонок.

     2.2. Головним ризиком  інфікування  персоналу,  що  проводить
обшук,  є  укол  голкою  або  іншим  гострим предметом,  який може
містити на собі  залишки  крові,  та  попадання  крові  або  інших
біологічних  речовин  до  відкритої  рани чи садно на шкірі або на
слизовій оболонці.  Особі,  яка буде виконувати  обшук,  необхідно
дотримуватись таких правил:     2.2.1. Накрити пластиром всі порізи та садна на шкірі.     2.2.2. На час обшуку вдягати шкіряні  рукавички,  особливо  у
разі обшуку тих місць, де можливий ризик порізу шкіри.     2.2.3. Одягати додатково гумові рукавички у разі,  якщо існує
можливість  контакту  з  кров'ю  або  іншими біологічними рідинами
другої людини.     2.2.4. Якщо   можна,-   "використовувати  очі,  а  не  руки",
дивитись,  а не торкатись.  Наприклад,  коли під столом приклеєний
якийсь  предмет,  то  спочатку  його потрібно уважно роздивитись і
лише потім торкатись руками.     2.2.5. Особливо обережно необхідно оглядати одяг.  Там, де це
можливо,  запропонувати ув'язненому самому звільнити свої кишені й
показати   білизну.   Запропонувати   ув'язненому   своїми  руками
промацати свій одяг.     2.2.6. Усі вилучені речі,  в першу чергу - гострі, з ознаками
забруднення  кров'ю,  необхідно,  з   пересторогою   помістити   в
контейнер для подальшої утилізації.  Бажано,  щоб вказані предмети
поміщав в контейнер сам ув'язнений.  Забороняється використовувати
целофановий пакет як контейнер.

           3. Заходи перестороги при насильницьких діях

     3.1. У   випадку   акту  насильства  ризик  інфікування  може
виникнути під час  ударів,  укусів,  уколів  гострими  предметами.
Необхідно  пам'ятати, що  ризик  заразитись  ВІЛ від уколу або від
крові,  яка пролилась,  досить малий, але він існує. Тому важливо,
щоб  працівники  установ,  які мають справу з актами насильства та
обшуком, захищали себе за допомогою таких заходів перестороги:     3.1.1. Необхідно завчасно оцінити можливість ризику.     3.1.2. У  разі   виникнення    ситуації,   що   призвела   до
конфлікту,- покликати на допомогу.     3.1.3. Використати  спеціальні  засоби  та  спорядження   для
контролю та стримання насильства.     3.1.4. Уникати контакту з  кров'ю  та  біологічними  рідинами
ув'язнених.     3.1.5. У разі розливу крові потерпілого під час насильницьких
дій,  спробі самогубства тощо, ізолювати місце розливу з подальшим
його дезінфікуванням та прибиранням.

     3.2. У разі виникнення ситуації, яка може призвести до ризику
інфікування (поранення шкіри чи слизової оболонки, попадання крові
або інших рідин), працівник повинен вжити таких заходів:     3.2.1. Якщо травма з пошкодженням шкіри - стиснути її навколо
уколу або укусу,  видавити 2-3  краплини  крові,  промити  уражене
місце водою з милом.     3.2.2. У разі попадання  крові  та  інших  біологічних  рідин
іншої  особи в очі,  рот - ретельно промити очі,  прополоскати рот
проточною водою.     3.2.3. Негайно  звернутися  до  працівників  медичної частини
установи для подання невідкладної медичної допомоги і  дезінфекції
місця травмування,  потім,  у разі необхідності,- у поліклініку за
місцем медичного обслуговування для подальшого медичного нагляду.

                                            Додаток 18
                           до Настанови по медико-санітарному
                           забезпеченню осіб, які утримуються
                           в  слідчих ізоляторах та установах
                           виконання   покарань  МВС  України
                           (в редакції  наказу  від  11.09.97
                           N 611/275)

                         Тези матеріалів
   для проведення інформаційно-просвітницьких занять
   із  особовим  складом  установ  місць позбавлення
                  волі та ув'язненими

                  1. Для працівників МВС України

     1.1. Факти,   що   на   сьогодні   відомі   людству  стосовно
ВІЛ-інфекції     1.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини.  Протягом кількох
років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до
стану,  коли  організм  не  спроможний  боротися з інфекційними чи
пухлинними хворобами.  Такий стан людини кваліфікується як СНІД  -
синдром набутого імунодефіциту.     1.1.2. Дізнатися  про  зараження  на  ВІЛ  можна  лише  після
тестування крові на цей вірус.     1.1.3. Тестування  на  ВІЛ  здійснюється   шляхом   виявлення
антитіл, які виробляє організм людини. Протягом декількох місяців,
що необхідні для накопичення антитіл,  виявити ВІЛ в крові людини,
яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні).     1.1.4. Сьогодні  в  світі  немає  вакцини,  яка  б  дозволила
запобігти  інфікуванню  на  ВІЛ,  і є велика імовірність того,  що
найближчим часом її виготовлено не буде.

     1.1.5. ВІЛ-інфекція   серед   засуджених   може  поширюватись
внаслідок:     1.1.5.1. Незахищених   статевих,   особливо   гомосексуальних
стосунків, коли бракує презервативів.     1.1.5.2. Користування  чужим  брудним   інструментарієм,   що
використовується   для   ін'єкційного   введення  наркотиків,  або
користування  наркотиками,  у  розчині  яких  є  вірус  (саморобно
виготовлені   наркотики,  коли  з  однієї  ємкості  декілька  осіб
набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований).     1.1.5.3. Користування  забрудненими  лезами  для  гоління або
голками для татуювання.

     1.1.6. Передача ВІЛ-інфекції від особи,  яка позбавлена волі,
до персоналу в звичайних обставинах виключена. Є теоретичний ризик
інфікування   при   уколі   забрудненою   голкою,   при  попаданні
інфікованої крові до рани під час бійки.     1.1.7. Вірус  імунодефіциту  людини  нестійкий  у зовнішньому
середовищі і швидко гине під дією дезинфікуючих  засобів  або  під
час кип'ятіння.     Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні
правил  гігієни,  що  спрямовані на уникнення тих дій,  які можуть
призвести до інфікування - незахищений (без  презервативів)  секс,
внутрішньовенне введення наркотиків.

     1.2. Які  висновки  можна  зробити  з фактів,  що на сьогодні
відомі людству     1.2.1. Жодна  людина,  яка  внутрішньовенно вводить саморобно
виготовлені наркотики забрудненими (нестерильними)  інструментами,
не користується презервативами,  не може бути впевненою в тому, що
вона не є ВІЛ-інфікованою.     1.2.2. Людина,  яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ,  не
може бути впевнена,  що вона не інфікована вірусом,  до  отримання
негативного результату тестування.     1.2.3. Якщо  людина  ВІЛ-інфікована,  а  тестування  на   ВІЛ
проведено в час,  коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу
в крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного  результату
на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити
обстеження через 3-6 місяців.     1.2.4. Ліків,  які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували
від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.

     1.2.5. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом:     1.2.5.1. Використання    будь-яких    дезинфікуючих   засобів
(розчини  1-3%  хлораміну,  0,05%  марганцевокислого  калію,  1-3%
протарголу, 3-5% спиртового йоду, 70% етилового спирту).     1.2.5.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус.     Думка про   те,   що  всі  ВІЛ-інфіковані  в  країні  відомі,
ізольовані і  не  можуть  інфікувати  Вас  вірусом  імунодефіциту,
хибна.

     1.3. Що необхідно робити, щоб звести ризик інфікування на ВІЛ
до мінімуму     1.3.1. Ставитись до кожної людини,  незалежно від її статусу,
як до потенційного носія ВІЛу.     1.3.2. Відмовитись   від   незахищеного  (без  презервативів)
сексу.     1.3.3. Не користуватись медичним обладнанням,  у тому числі й
інструментарієм для  внутрішньовенного  введення  наркотиків,  без
його дезінфекційної обробки.     1.3.4. Зменшити  до  мінімуму  імовірність  поранень   шкіри,
слизової оболонки, попадання крові іншої людини на відкриті ранові
поверхні вашої шкіри чи слизової оболонки.

        2. Для осіб, які перебувають у місцях позбавлення
                          волі

     2.1. Що треба знати про ВІЛ     2.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини.  Протягом кількох
років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до
стану,  коли  людина  не  спроможна  боротися  з  інфекційними  чи
пухлинними  хворобами.  Такий стан людини кваліфікується як СНІД -
синдром набутого імунодефіциту.     2.1.2. Дізнатися  про  зараження  на  ВІЛ  можна  лише  після
тестування крові на цей вірус.     2.1.3. Тестування   на   ВІЛ  здійснюється  шляхом  виявлення
антитіл,  які виробляє організм людини.  Протягом кількох місяців,
що необхідні для накопичення антитіл,  виявити ВІЛ в крові людини,
яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні).     2.1.4. Сьогодні  в  світі  немає  вакцини,  яка  б  дозволила
запобігти інфікуванню на ВІЛ,  і є  велика  імовірність  того,  що
найближчим часом її виготовлено не буде.

     2.1.5. ВІЛ-інфекція   в   місцях   позбавлення   волі    може
поширюватись внаслідок:     2.1.5.1. Незахищених   статевих,   особливо   гомосексуальних
стосунків, коли бракує презервативів.     2.1.5.2. Користування спільними,  непродезінфікованими лезами
для гоління або голками для татуювання.     2.1.5.3. Користування   чужим   брудним  інструментарієм,  що
використовується  для   ін'єкційного   введення   наркотиків   або
користування  наркотиками,  у  розчині  яких  є  вірус  (саморобно
виготовлені  наркотики,  коли  з  однієї  ємкості  декілька   осіб
набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований).     2.1.6. Вірус імунодефіциту  людини  -  нестійкий  вірус,  він
швидко гине під дією дезінфікуючих засобів або під час кип'ятіння.     2.1.7. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить забрудненими
(нестерильними) інструментами саморобно виготовлені наркотики,  не
користується презервативами,  не може бути впевненою  в  тому,  що
вона не є ВІЛ-інфікованою.     2.1.8. Людина,  яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ,  не
може  бути впевнена,  що вона не інфікована вірусом,  до отримання
негативного результату тестування.     2.1.9. Якщо   людина  ВІЛ-інфікована,  а  тестування  на  ВІЛ
проведено в час,  коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу
в  крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного результату
на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити
обстеження через 3-6 місяців.     2.1.10. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували
від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.

     2.1.11. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом:     2.1.11.1. Використання   будь-яких   дезінфікуючих    засобів
(розчини  1-3%  хлораміну,  0,05%  марганцевокислого  калію,  1-3%
протарголу, 3-5% спиртового йоду).     2.1.11.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус.     Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні
правил  гігієни,  що  спрямовані на уникнення тих дій,  які можуть
призвести до інфікування - незахищений (без  презервативів)  секс,
внутрішньовенне введення наркотиків,  татуювання.     Думка про   те,   що  всі  ВІЛ-інфіковані  в  країні  відомі,
ізольовані і  не  можуть  інфікувати  Вас  вірусом  імунодефіциту,
хибна.

 "Офіційний вісник України" 1997, число 45, стор.113
 Код нормативного акта: 4281/1997
Джерело:Офіційний портал ВРУ