open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 02.04.96

(Витяг)

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області Л.
засуджено за ч. 1 ст. 101 КК України ( 2001-05 ). У касаційному порядку справа не розглядалась. Л. визнано винним у тому, що під час бійки, яка виникла на
грунті неприязних стосунків, він ударив М. ножем у грудну клітку,
заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в
момент заподіяння. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування вироку і повернення справи на додаткове
розслідування у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій Л.,
оскільки при їх вчиненні він керувався умислом на позбавлення
життя М., який не довів до кінця з причин, що не залежали від його
волі. У зв'язку з цим, на думку заступника Генерального прокурора,
Л. повинен нести відповідальність за замах на умисне вбивство за
статтями 17, 94 КК України ( 2001-05 ). Судова колегія Верховного Суду України не знайшла підстав для
задоволення протесту і послалась в ухвалі на таке. Органи попереднього слідства і суд установили, що Л. під час
конфлікту з М. ударив його ножем у грудну клітку зліва, умисно
заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в
момент заподіяння. Із протесту видно, що висновок про наявність у Л. умислу на
вбивство грунтується на даних про характер знаряддя злочину та
локалізацію заподіяного тілесного ушкодження. Проте при вирішенні
питання про спрямованість умислу винного необхідно виходити з усіх
обставин справи, зокрема враховувати події, що передували злочину,
дані про поведінку винного й потерпілого як до, так і після
вчинення посягання, причини його припинення. Про події, які передували злочину, Л. показав, що коли він
танцював з дівчиною на весіллі, до нього підійшов М. і почав
вимагати винести йому пляшку горілки. Л. відмовився, тоді М.
ударив його рукою по тулубу і між ними сталася сварка. Л. утік
додому, а коли вийшов, щоб знову йти на весілля, то побачив М.
біля свого двору і почав з ним бійку, під час якої і вдарив М.
ножем. Ці показання Л. підтверджуються іншими доказами. Із
матеріалів справи також видно, що після заподіяння М. тілесного
ушкодження Л. не намагався вчинити ще якісь насильницькі дії щодо
потерпілого, а одразу втік додому. Таким чином, наявні у справі докази свідчать, що потерпілий
сам спровокував вчинення засудженим злочинних дій. Ця обставина, а
також дані про подальші після заподіяння ушкодження події вказують
на те, що умисел Л. не був спрямований на позбавлення потерпілого
життя. Не свідчить про наявність такого умислу і характер
заподіяного ушкодження - хоча рана й проникала в грудну клітку,
внутрішні органи не було пошкоджено. Оскільки замах на вбивство можливий лише з прямим умислом,
суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ч.
1 ст. 101 КК України ( 2001-05 ).
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1996 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: