СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 10.04.96
 

                             (Витяг)
 

     У вересні  1994  р.  Д.  звернулася  до  суду  з  позовом  до
Марковецької  сільської ради народних депутатів та Ш.  в інтересах
своїх дітей С.  1967 р.  народження і Г.  1970 р.  народження  про
визнання  недійсним  заповіту,  продовження  строку  на  прийняття
спадщини та визнання права власності на спадкову частину  будинку.
Позивачка зазначала, що в 1976 р. за рішенням суду про поділ майна
колгоспного двору їй та неповнолітнім дітям було виділено  кімнату
й  кухню  в недобудованому будинку та 2/4 частини вартості старого
будинку.  Чоловікові Д.  та його матері А.  тоді ж  було  залишено
старий  будинок  і  дві  кімнати  та коридор в новому будинку.  17
березня 1991 р.  чоловік Д.  помер, а 30 вересня 1993 р. А. склала
заповіт на користь сторонньої особи. Посилаючись на те, що двоє її
дітей,  в інтересах яких заявлено позов,  є інвалідами дитинства і
тому  не могли своєчасно прийняти спадщину після смерті їх батька,
а заповіт складено А.  в стані,  коли вона  не  розуміла  значення
своїх дій і не могла керувати ними, позивачка просила задовольнити
позовні вимоги.  Рішенням  Тисменицького  районного  суду  від  20
грудня 1994 р. позов було задоволено.     У касаційному порядку справа не розглядалась.     Протест заступника   прокурора  області  постановою  президії
Івано-Франківського обласного суду відхилено.     Заступник Генерального  прокурора  України порушив у протесті
питання про скасування рішення районного суду і постанови президії
обласного суду як таких, що не відповідають вимогам процесуального
і  матеріального  закону.  Судова  колегія  в  цивільних   справах
Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з
таких підстав.     Відповідно до п.  3 ч.  1 ст.  5  ЦПК  України  (  1501-06  )
виступає  до  розгляду  цивільної  справи  за  заявою  громадян  в
інтересах інших осіб у  випадках,  коли  за  законом  вони  можуть
звертатися до суду за захистом прав та інтересів цих осіб.     Д. заявила позов в інтересах дітей - інвалідів дитинства, які
на час подання позову були вже повнолітніми.  Суд, приймаючи заяву
від  Д.,  не  з'ясував,  чи є рішення про призначення її опікуном,
тобто чи мала вона право заявляти такий  позов.  Даних  про  це  в
матеріалах справи немає.     Задовольняючи позовні вимоги,  суд  виходив  з  того,  що  А.
склала  і  оформила  у сільраді заповіт у стані,  коли не розуміла
значення своїх дій і не могла керувати ними. Проте такого висновку
суд дійшов, неповно з'ясувавши обставини справи. В її матеріалах є
лише довідка про те,  що причиною смерті А.  були легенево-серцева
недостатність,  пневмосклероз  і  дифузний  бронхіт.  Питання  про
призначення судово-психіатричної експертизи  суд  не  обговорював,
хоча згідно з п.  15 постанови Пленуму Верховного Суду України від
5 березня  1977  р.  N 1 ( v0001700-77 ) (зі змінами від 25 грудня
1992 р.  (  v0013700-92  )  "Про  підготовку  цивільних  справ  до
судового розгляду" в усіх випадках, коли рішення у справі залежить
від психічного стану  особи  в  момент  вчинення  нею  певних  дій
(наприклад, при розгляді про визнання угод недійсними з мотивів їх
укладення громадянином,  нездатним розуміти значення своїх дій або
керувати ними), має призначатися судово-психіатрична експертиза.     Президія обласного  суду  послалася  в  постанові  на те,  що
померлу ніде не лікували,  проте таких даних у  матеріалах  справи
немає і вони самі по собі не дають відповіді на порушене питання.     Крім того,  згідно з п. 1 ст. 172 ЦПК України ( 1502-06 ) суд
відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї з
сторін  або  будь-кого  з інших осіб,  які беруть участь у справі,
якщо невідомо,  чи вручено їм повістку.  Суд же розглянув справу у
відсутності  відповідача,  хоча  в її матеріалах немає документів,
які свідчили б про  те,  що  його  повідомлено  про  час  і  місце
розгляду  справи.  У  зв'язку  з  цим не можна вважати,  що справу
розглянуто з додержанням вимог закону.     З урахуванням наведеного,  судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України скасувала опротестовані судові рішення,  а
справу направила на новий судовий розгляд.

 Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1996 р.