open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 08.05.96

(Витяг)

У березні 1995 р. Г. звернувся з позовом до авіакомпанії
"Одеса" про стягнення 150 тис. доларів США в рахунок неповернутого
боргу за договором позики. Позивач зазначав, що 16 грудня 1994 р.
був укладений у письмовій формі договір позики, за яким він
передав віце-президенту авіакомпанії "Одеса" К. 150 тис. доларів
США, а той прийняв їх і зобов'язався повернути до 20 січня 1995 р.
Оскільки К. свого зобов'язання не виконав, Г. просив задовольнити
позов. Рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 25 травня
1995 р. позов було задоволено. Постановлено визнати належним
відповідачем К. і стягнути з нього на користь позивача суму,
еквівалентну 150 тис. доларів США, - 24 млрд. 150 млн. крб. У касаційному порядку справа не розглядалася. Постановою президії Одеського обласного суду від 1 лютого
1996 р. протест заступника прокурора Одеської області про
скасування зазначеного рішення у зв'язку з порушенням
процесуального законодавства залишено без задоволення. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень і
направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає
задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що укладений договір
позики відповідає вимогам ст. 375 ЦК ( 1540-06 ), що доказів, які
б підтверджували його безгрошовість, не надано, а наявних
матеріалів достатньо для розгляду справи за відсутності
відповідача К. З цим погодилася президія обласного суду. Проте
такі висновки зроблено без достатньо повного і всебічного
з'ясування дійсних обставин справи. Як видно з письмового пояснення К., він фактично заперечував
договір позики у зв'язку з його безгрошовістю і при цьому
посилався на те, що замість одержаної від Г. довіреності на право
розпорядження його майном та документів на нерухомість видав
останньому письмове боргове зобов'язання на суму, яка приблизно
становила вартість цього майна. За таких обставин районний суд був зобов'язаний не
обмежуватись розглядом поданої боргової розписки, а відповідно до
ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) вжити всіх передбачених законом заходів до
повного, всебічного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин
справи, зокрема ретельно перевірити заперечення К. З урахуванням суми, зазначеної в борговій розписці, суду
передусім необхідно було з'ясувати джерело надходження валюти,
оскільки Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.
N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" встановлено певний порядок здійснення операцій з валютою
і регламентовано її надходження та придбання. Крім того, якщо зазначена в розписці сума одержувалася
позивачем не за місцем основної роботи, то відповідно до ст. 12
Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 13-92
( 13-92 ) "Про прибутковий податок з громадян" вона мала бути
занесена в декларацію про сукупний річний дохід Г. і зареєстрована
в державній податковій інспекції. З матеріалів справи також видно, що законність дій Г.
напередодні й у період появи боргової розписки перевірялась
відділом внутрішніх справ Іллічівського району м. Одеси. Проте
матеріали цієї перевірки залишились поза увагою суду. З'ясування всіх зазначених обставин вимагало участі в
судовому засіданні відповідача К. Проте судова повістка в
передбаченому ст. 94 ЦПК ( 1501-06 ) порядку (під розписку) йому
не вручалась, а причини його неявки в суд належним чином не
перевірялись. На порушення правил підсудності справу було прийнято й
розглянуто Іллічівським районним судом м. Одеси, хоча відповідно
до ст. 125 ЦПК ( 1502-06 ) вона повинна була розглядатись за
місцем проживання (а не роботи) відповідача, оскільки розписка
видавалась ним як фізичною особою. За наявності таких недоліків рішення суду не можна визнати
законним і обгрунтованим, тому в президії обласного суду не було
достатніх підстав залишати його без зміни. Враховуючи наведене, судова колегія Верховного Суду України
скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: