open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 15.05.96

(Витяг)

У вересні 1994 р. А. звернулася до суду з позовом до С. про
усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позивачка
зазначала, що в 1970 р. за договором купівлі-продажу вона придбала
в селі жилий будинок, до якого належала присадибна земельна
ділянка площею 0,26 га. Після купівлі будинку вона користувалася
цією ділянкою. У 1972 р. сусіди забрали у неї частину земельної
ділянки площею 0,13 га, заявивши, що вона виділена їм колгоспом.
Оскільки рішення про вилучення у неї земельної ділянки не
приймалось, після смерті сусідів вона звернулась до їх сина -
відповідача у справі - з вимогою повернути ділянку, але одержала
відмову. У зв'язку з цим А. просила задовольнити позов. Рішенням Ківерцівського районного суду від 28 березня 1995 р.
в задоволенні позову було відмовлено. Президія Волинського
обласного суду постановою від 30 серпня 1995 р. протест прокурора
Волинської області залишила без задоволення, а рішення суду - без
зміни. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень у справі. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи рішення, суд виходив з того, що позивачка не
довела своїх позовних вимог. Проте з таким висновком суду
погодитись не можна. Відповідно до ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) пояснення сторін про
відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають
перевірці й оцінці поряд з іншими зібраними у справі доказами. У судовому засіданні як позивачка, так і відповідач
зазначали, що спірна земельна ділянка належить кожному з них. Крім
цього А. пояснила, що від дня придбання будинку (тобто з 1970 р.)
до 1972 р. вона користувалася земельною ділянкою розміром 0,26 га,
яка раніше належала продавцеві будинку. Однак суд уваги цим доводам не приділив, належної оцінки їм
не дав, як того вимагає ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ). Вирішуючи спір, суд не врахував, що Земельним кодексом
України 1970 р., який діяв на час придбання позивачкою будинку, не
передбачався перехід права користування присадибною земельною
ділянкою у зв'язку з переходом права власності на будинок. Рішення
про надання присадибної ділянки мало прийматися відповідними
органами у встановленому порядку. Тому суду слід було з'ясувати,
чи виділялась А. ділянка після придбання нею будинку, та якою є
площа земельних ділянок, закріплених за сторонами. Хоча ці
відомості мають істотне значення для правильного вирішення спору,
суд обмежився розглядом поданої А. довідки про те, що земельна
ділянка у неї не вилучалась. Висновок президії обласного суду про те, що за А. закріплено
земельну ділянку площею 0,15 га, не грунтується на матеріалах
справи, оскільки відповідного документа в них немає. За таких обставин рішення суду залишатись у силі не могло,
оскільки його було постановлено з порушенням вимог статей 15, 40,
62 ( 1501-06 ), 203 ЦПК ( 1502-06 ). Керуючись статтями 336 - 338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія
в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника
Генерального прокурора України задовольнила, судові рішення
скасувала, а справу направила на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: