ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
N 01-8/199 від 24.05.96м.Київ
vd960524 vn01-8/199
Про наказ Міністерства фінансів Українивід 16 квітня 1996 р. N 74
Вищим арбітражним судом України вивчено практику вирішення
спорів, пов'язаних із зворотним стягненням недоїмок, списаних
податковими інспекціями у безспірному порядку з дебіторів
недоїмників. Результати вивчення засвідчили наявність як недоліків
та порушень чинного законодавства у діяльності податкової служби,
так і помилок, що їх припускаються арбітражні суди, розглядаючи
такі справи. За наслідками вивчення Вищий арбітражний суд України
звернувся до відповідних органів з пропозицією щодо приведення
Інструкції "Про особливості застосування Декрету Кабінету
Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у
строк податків та неподаткових платежів", затвердженої наказом
Мінфіну України від 02.11.93 N 84 ( z0169-93 ) (зі змінами,
внесеними наказом Мінфіну України від 22.07.94 N 61 ( z0166-94 ) у
відповідність з чинним законодавством України (далі - інструкція). Міністерство фінансів України наказом від 16.04.96 N 74
( z0199-96 ) внесло зміни до названої вище Інструкції. Згідно з новою редакцією абзацу другого підпункту "б" пункту
29 Інструкції звернення стягнення на рахунки дебіторів недоїмка
здійснюється податковою інспекцією інкасовими дорученнями
(розпорядженнями) за наявності акта звірки між дебітором і
недоїмником або за актом зустрічної перевірки, що підтверджує
дебіторську заборгованість. При цьому стягнення може здійснюватись
не пізніше місяця з дня складення акта. Абзац третій підпункту "б" пункту 29 Інструкції виключено, у
зв'язку з чим абзаци четвертий і п'ятий вважаються третім
четвертим. Відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493/92
"Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших
державних органів виконавчої влади" наказ Мінфіну України від
16.04.96 N 74 ( z0199-96 ) набув чинності з 03.05.96 і зворотної
сили не має. Про викладене повідомляємо в порядку інформації з метою
використання при вирішенні спорів. Надсилаючи при цьому довідку про результати вивчення справ,
пов'язаних зі зворотним стягненням списаних у безспірному порядку
сум з дебіторів недоїмника, пропонуємо обговорити її з
оперативними працівниками суду з метою усунення висвітлених у ній
недоліків з урахуванням змін, внесених до Інструкції наказом
Мінфіну України від 16.04.96 N 74 (додається).
Довідка про результати вивчення практики вирішення спорів пов'язаних із застосуванням пункту "Б" статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неоподаткованихплатежів"
Пунктом "б" статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від
21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і
неоподаткованих платежів" ( 8-93 ) (далі - Декрет) передбачене
звернення стягнення недоїмок за податками і неподатковими
платежами на суми, які належать недоїмникові до його дебіторів. На підставі статті 12 Декрету наказом Міністерства фінансів
України від 02.11.93 N 84 ( z0169-93 ) затверджено Інструкцію про
особливості застосування Декрету (далі - Інструкція), зміни і
доповнення до якої внесено наказом Мінфіну України від 14.07.94
N 61 ( z0166-94 ). З метою вивчення практики застосування при вирішенні спорів
пункту "б" статті 7 Декрету з арбітражних судів витребувані
розглянуті у 1995 році справи за позовами дебіторів про зворотне
стягнення списаних з них на погашення недоїмок сум. Для вивчення
подано 17 справ, матеріали яких засвідчують таке. Внесені до Інструкції зміни порядку стягнення дебіторської
заборгованості надали органам податкової служби (далі - ДПІ) надто
широкі повноваження, позбавивши їх обов'язку подавати будь-які
докази наявності реальної дебіторської заборгованості. Внаслідок
цього з рахунків підприємств вилучаються значні кошти лише на
підставі звернень недоїмників до названих органів. Слід зауважити,
що й недоїмники використовують нову редакцію Інструкції для
погашення дебіторської заборгованості, особливо у тих випадках,
коли ця заборгованість повинна стягуватись у претензійно-позовному
порядку, уникаючи таким чином судового вирішення спорів і
пов'язаних з ним витрат на сплату державного мита. Мають місце факти, коли недоїмники звертаються до ДПІ з
проханням допомогти у стягненні дебіторської заборгованості,
навіть не посилаючись на наявність недоїмки та її розмір. З таким
проханням, наприклад, звернулось до ДПІ Тернопільське об'єднання
"Текстерно", вказавши у своєму листі N 10/7 від 15.02.95 загальний
розмір дебіторської заборгованості - 2758 млн.крб., у тому числі
47 млн.крб. боргу за Бориславським заводом об'єднання
"Укрнафтогазбуд", з якого і було списано зазначену недоїмником
суму. Завод звернувся до арбітражного суду Тернопільської області
з позовом до ДПІ про зворотне стягнення списаної суми, який було
відхилено з посиланням на Декрет та Інструкцію. Арбітражний суд,
не вдаючись до оцінки дій як недоїмника, так і ДПІ, не перевірив
усіх обставин справи. Тим часом з наявних у справі документів
очевидно, що заборгованість заводу на користь недоїмника становила
всього 9 млн.крб., зайве сплачених останнім за одержаний від
заводу бітум. Суд не з'ясував, чи була фактично недоїмка, її
розмір, наявність коштів на рахунку недоїмника. Ця остання обставина має значення для вирішення спору,
оскільки, на наш погляд, стаття 7 Декрету джерелом погашення
недоїмок визнає спочатку суми, які є на поточних і окремих
рахунках та відкритих на них акредитивах недоїмника в установах
банку, а після них - дебіторську заборгованість. (До речі, питання
про наявність коштів на рахунках недоїмника не з'ясовувалось у
жодній з поданих до вивчення справ). Арбітражний суд
Тернопільської області не залучив до участі у справах недоїмника
та не дав належної оцінки доказам, поданим позивачем. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, розглядаючи
справу N 818-10 за позовом торгового дому Кондратевських (ТДК) до
ДПІ про зворотне стягнення списаної з нього суми 44 млн.крб.,
залучив до участі у справі трест "Перекопськхімбуд", який також
звернувся до ДПІ з проханням допомогти стягнути з ТДК
заборгованість у вигляді плати за оренду приміщення. І хоча трест
вказав, що його борг перед бюджетом складає 30 млн.крб., ДПІ
списала з позивача усі 44 млн.крб., які рішенням арбітражного суду
стягнуто з тресту. Більше того, з тресту стягнуто і проценти на
суму платежу, зайве списаного до бюджету в результаті
неправильного його обрахування (лист ДПІ Республіки Крим від
11.04.95 N 14-26). Наведені вище недоліки у попередній підготовці справ цієї
категорії до розгляду характерні для всіх поданих для вивчення
справ. Крім того, у жодній справі арбітражні суди не з'ясували не
тільки наявність та розмір недоїмки, але й період, за який вона
виникла. Тим часом визначення періоду, за який виникла недоїмка,
на нашу думку, має значення для дебітора, стосунки якого з
недоїмником регулюються не законодавством про податки, а Цивільним
кодексом України ( 1540-06 ). Тому, якщо пунктом "а" статті 1
Декрету визначено, що недоїмки стягуються незалежно від строків
позовної давності, то щодо дебіторської заборгованості повинні
застосовуватись загальні цивільно-правові норми, у тому числі
стаття 71 Цивільного кодексу України. Однак арбітражний суд Донецької області відмовив у позові АТ
"Новгород-Волинська швейна фабрика" про стягнення з Донецького ББК
та Кіровської ДПІ списаних останньою 36 млн.крб. У матеріалах
справи N 51/2-10 відсутні докази наявності і розміри недоїмки
комбінату, періоду її виникнення. Що ж до боргу позивача, то,
по-перше, борг фактично відсутній, про що свідчить визнання
комбінатом претензії позивача, а по-друге, позовну суму списано
08.09.94, а тканини одержано у травні і червні 1993 р. Тобто
комбінат звернувся до ДПІ після закінчення строку позовної
давності щодо дебітора, яким він вважав фабрику. Арбітражному суду
слід було повернути зайве списану суму з бюджету, а не відмовляти
у позові з посиланням на визнання претензії комбінатом, на рахунку
якого до того ж відсутні необхідні кошти. Вирішуючи спори про повернення безпідставно списаних сум,
арбітражні суди не звертають уваги органів ДПІ на порушення ними
вимог абзацу 3 пункту "б" статті 29 Інструкції (в новій редакції)
щодо зазначення в інкасовому дорученні (розпорядженні) на списання
дебіторської заборгованості номера і дати документа, що її
підтверджує. Тому дебітор не знає підстав списання коштів. До того
ж, як уже зазначалось раніше, у більшості випадків заборгованості
або взагалі немає, або вона є спірною. Наприклад, Ямпільська ДПІ
на підставі повідомлення Свіського насосного заводу списала з
орендного підприємства "Меркурій" 118 млн.крб. дебіторської
заборгованості. Пізніше завод визнав подані ним відомості
помилковими і списану суму було повернуто підприємству. Оскільки
сума, що її завод вважав боргом, сплачувалась позивачем за
одержані від заводу за договором поставки товарів, позивач
звернувся до заводу і ДПІ з вимогою про сплату 11 млн.крб. штрафу,
передбаченого пунктом 61 Положення про поставки товарів, який
арбітражним судом Сумської області було стягнуто з заводу (справа
N 4/30). Вимоги щодо стягнення штрафів, але вже передбаченого статтею
8 АПК, заявлялись малим приватним підприємством "Анкор-Плюс"
(справа N 093/4 арбітражного суду м.Севастополя) та Одеським
міським комерційним центром (справа N 74/3 арбітражного суду
Луганської області). Арбітражний суд м.Севастополя стягнув цей
штраф з ДПІ, хоча для неї сума недоїмки не є претензійною у
розумінні статті 8 АПК. Арбітражний суд Луганської області стягнув
штраф з недоїмника, який подав неправильні відомості ДПІ. У багатьох випадках суми, які недоїмник вважає дебіторською
заборгованістю, списуються ДПІ у безспірному порядку навіть тоді,
коли є суттєві заперечення дебітора чи претензію недоїмника
відхилено. Наприклад, Старокостянтинівська ДПІ списала з
Довжицького спиртзаводу 1329 млн.крб., які завод начебто
заборгував Старокостянтинівському цукрозаводу за одержану мелясу.
Списання відбулось 29.04.94, тобто до внесення змін до Інструкції.
За скаргою дебітора Хмельницька ДПІ визнала таке списання
безпідставним, оскільки було відсутнє визнання претензії
боржником. Але 21.12.94 Старокостянтинівська ДПІ вдруге направила
до установи банку інкасове доручення на списання цієї ж суми, яке
й було виконано банком. Аналогічна ситуація склалась і у стосунках Довжицького
спиртзаводу з Деражнянським цукрозаводом, за поданням якого
Деражнянська ДПІ списала зі спиртзаводу 322 млн.крб. При цьому не
враховано, що мелясу спиртзавод одержав у жовтні 1993 р., у травні
1994 р. вантажовідправник звернувся до одержувача з претензією,
яку було відхилено за мотивом відсутності узгодженої ціни на
мелясу та відвантаження її у більшій кількості, ніж було зазначено
у наряді об'єднання "Хмельницькцукор". На межі закінчення строку
позовної давності - у вересні 1994 р. - цукрозавод повідомив
інспекцію про наявність дебіторської заборгованості, і 22.10.94
суму 322 млн.крб. було списано зі спиртзаводу. В обох випадках
позови прокурора Кам'янець-Подільського району до Деражнянської та
Старокостянтинівської інспекції, подані в інтересах спиртзаводу,
було відхилено арбітражним судом Хмельницької області (справи NN
265/1 і 266/1). Арбітражний суд не звернув уваги навіть на те, що
заборгованість, яку цукрозавод вважав беззаперечною, виникла до
01.09.94, тобто до введення в дію змін, внесених до Інструкції, а
отже, вона не могла стягуватись за новим порядком, оскільки
Інструкція не має зворотної сили. Не вдаючись до оцінки дій податкових інспекцій, слід
зауважити, що арбітражні суди у більшості випадків ставляться до
вирішення цих справ надто формально, не заглиблюючись у з'ясування
стосунків недоїмника з його дебітором, а інколи й взагалі не
залучаючи недоїмника до участі у справі (справи N 767/6
арбітражного суду Черкаської області; 265/1, 266/1 арбітражного
суду Хмельницької області; 495/6 арбітражного суду Тернопільської
області; 093/4 арбітражного суду м.Севастополя). В інших випадках
не виключаються з числа відповідачів суб'єкти, які не можуть бути
відповідачами у таких спорах. Так, відповідачами зі справи N 73/3
(арбітражний суд Луганської області) залучено як податкову
інспекцію, так і установу банку, яка виконала розпорядження
інспекції про списання боргу, хоча цілком очевидно, що у разі
задоволення позову необгрунтовано списані кошти аж ніяк не можуть
бути стягнуті з установи банку, який є лише виконавцем і не
контролює дій податкової інспекції. З усіх вивчених справ лише у
двох випадках арбітражні суди, визнавши списання безпідставним,
вирішили повернути позивачеві кошти з бюджету (арбітражні суди м.
Севастополя та Рівненської області). З решти справ або відмовлено
у позовах, або спірні суми стягнуто з недоїмників, якщо їх було
залучено до участі у справах. На наш погляд, при вирішенні спорів про зворотнє стягнення
списаних інспекціями коштів арбітражні суди повинні обов'язково
залучати до участі у справі недоїмника та, по суті, спочатку
з'ясовувати стосунки між ним і дебітором з приводу заборгованості
останнього, а вже з урахуванням цього визначатись щодо оцінки
обгрунтованості дій податкової інспекції. При цьому не виключена
необхідність призначення звірки розрахунків між недоїмником та
його дебітором, витребування від них додаткових документів тощо.
Тобто стосунки недоїмника з дебітором мають бути з'ясовані за
всіма нормами арбітражного процесу, включаючи з'ясування причин, з
яких недоїмник не дотримав претензійно-позовного порядку стягнення
боргу, залучення до участі у справі за ініціативою арбітражного
суду другого відповідача тощо. Зі свого боку інспекції, списуючи у безспірному порядку
дебіторську заборгованість, не завжди інформують про це
недоїмника, внаслідок чого останній, звертаючись з позовом до
дебітора, втрачає значні кошти на сплату мита. Так, до арбітражного суду Полтавської області звернулась
фірма "Крокуль" з позовом про стягнення з ТОВ "Фунай" 46 млн. крб.
вартості одержаного від фірми взуття. В позові відмовлено з
посиланням на те, що Полтавська міська ДПІ списала з відповідача
спірну суму в доход бюджету як податок на прибуток фірми
"Крокуль", про що останню повідомлено не було. Державне мито,
сплачене фірмою, склало близько 5 млн.крб. (справа N 671/3). Суд
не залучив до участі у справі інспекцію, не з'ясував, чи була
недоїмка за фірмою, розмір її, наявність коштів на рахунку
недоїмника тощо. Крім того, як у цій, так і в решті вивчених справ жодний
арбітражний суд не з'ясував питання щодо дотримання органами ДПІ
вимог пункту 3 статті 6 Декрету, згідно з якою розпорядження про
безспірне стягнення сум недоїмки не видаються, якщо недоїмником
своєчасно подано до установи банку платіжне доручення на
перерахування належних платежів. Підсумовуючи викладене, вважали б за необхідне звернутись до
Головної державної податкової інспекції України з пропозицією щодо
приведення Інструкції у відповідність з чинним законодавством.
Надруковано в газеті "Плюс/минус" N 8 (68) від 21.02.97 р.
-
скопійовано
-
