open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 05.06.1996

(Витяг)

У червні 1991 р. П.Л. пред'явила позов до П.О. про стягнення
аліментів. Вона зазначала, що з 1989 р. по 1991 р. спільно
проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу. 6 січня 1991 р. у
неї народився син С., у свідоцтві про народження якого відповідач
вказаний його батьком. У липні 1991 р. П.О. пред'явив до П.Л. зустрічний позов про
оспорювання батьківства, посилаючись на те, що він з нею спільно
не проживав, заяву про реєстрацію дитини подав у порядку ст. 55
КпШС ( 2006-07 ) на прохання відповідачки і під впливом стану
свого здоров'я. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Шевченківського районного суду м. Львова від 8 вересня 1994 р. в
позові П.Л. було відмовлено. Президія обласного суду 1 березня 1996 р. погодилася з цим
рішенням, залишивши без задоволення протест заступника
Генерального прокурора України. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування зазначених рішень та направлення справи на
новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав. Вирішуючи справу, суд виходив з того, що П.О. подав спільну
заяву про запис його батьком дитини на прохання П.Л., не вважаючи
себе батьком дитини, і тому він був вправі на підставі ст. 56 КпШС
( 2006-07 ) пред'явити позов про оспорювання батьківства. Суд
також визнав, що сторони в період зачаття дитини не зустрічались і
однією сім'єю не проживали. З такими висновками погодилась і
президія обласного суду, залишаючи рішення без змін. Проте ці
висновки є необгрунтованими. Як видно з матеріалів справи та пояснень сторін, батьком
народженої позивачкою дитини за спільною заявою від 7 лютого
1991 р. записаний П.О. У момент подачі цієї заяви відповідач знав,
що він не є батьком згаданої дитини. Відповідно ж до ч. 2 ст. 56
КпШС ( 2006-07 ) (в редакції від 28 січня 1991 р. ( 660-12 ), яка
опублікована 28 лютого 1991 р. у "Відомостях Верховної Ради УРСР")
особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою
з матір'ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в
момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком
цієї дитини. Всупереч правилам статей 15, 30, 40, 62 ( 1501-06 ),
203 ЦПК ( 1502-06 ) суд не дав належної оцінки поясненням сторін і
не перевірив, чи міг відповідач у даному випадку на підставі
положень ст. 56 КпШС оспорювати батьківство через суд і доводити,
що він не є батьком цієї дитини. Без достатньої перевірки обставин справи зроблено й висновок
щодо неможливості зустрічі позивачки з відповідачем у квітні
1990 р. під час перебування останнього в іншій місцевості. У
справі є довідка про те, що в квітні - травні 1990 р. П.О.
проходив курс лікування в поліклініці м. Львова. Проте суд не дав
ніякої оцінки цьому документові. Свідок М. показала, що 7 квітня
1990 р. вона бачила відповідача у м. Львові. Але суд не навів у
рішенні переконливих доводів, чому він не взяв до уваги показання
зазначеного свідка. Президія обласного суду на порушення вимог ст. 336 ЦПК
( 1503-06 ) не перевірила в повному обсязі законність і
обгрунтованість рішення та залишила його без змін. Виходячи з наведеного судова колегія Верховного Суду України
скасувала судові рішення у справі й направила її на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: