СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 19.06.96
 

                             (Витяг)
 

     У листопаді  1994  р.  К.  звернулася  з позовом до виконкому
Галицької сільської Ради про поновлення її на роботі та  стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу.     У заяві позивачка зазначала,  що з  1  квітня  1994  р.  вона
працювала  на  посаді  секретаря  цієї Ради.  Рішенням Ради від 11
жовтня 1994 р.  її було  увільнено  від  обов'язків  секретаря,  а
розпорядженням  голови  Ради  за  N  16  від  16 листопада 1994 р.
звільнено з роботи за п.  2 ст.  40 КЗпП ( 322-08 )  у  зв'язку  з
виявленням    її   невідповідності   займаній   посаді   внаслідок
недостатньої кваліфікації.     Посилаючись на  те,  що підстав для звільнення її з роботи за
п. 2 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ) не  було,  і  на  те,  що  на  момент
звільнення  в  неї  на  утриманні перебувала дитина віком до трьох
років, К. просила задовольнити її вимоги.     Справа розглядалася  судами  неодноразово.  Останнім рішенням
Тернопільського  обласного  суду  від  22  квітня  1996  р.  позов
задоволено, постановлено поновити К. на посаді секретаря Галицької
сільської Ради  і  стягнуто  заробітну  плату  за  час  вимушеного
прогулу.  З  третьої особи Г.  на користь Галицької сільської Ради
стягнуто 10 млн. крб.     У касаційній скарзі відповідач порушив питання про скасування
постановленого у справі судового рішення через те,  що суд неповно
з'ясував  обставини  справи,  права та обов'язки сторін.  Зокрема,
відповідач послався на те,  що  позивачка  не  ставила  до  відома
виконком про наявність у неї дитини віком до трьох років, і на те,
що третя особа  Г.  не  може  нести  майнову  відповідальність  за
звільнення  К.  з  роботи,  оскільки  відповідне  рішення прийнято
сесією сільської Ради,  а не одноособово головою Ради.  Скаргу  не
було задоволено з таких підстав.     Відповідно до п.  2 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір,
укладений  на  невизначений  строк,  а  також  строковий  трудовий
договір до закінчення строку його чинності можуть  бути  розірвані
власником   або   уповноваженим   ним  органом  у  разі  виявлення
невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній  роботі
внаслідок   недостатньої  кваліфікації  або  стану  здоров'я,  які
перешкоджають продовженню  даної  роботи.  Отже,  зазначена  норма
передбачає  звільнення  працівника внаслідок неналежного виконання
ним своїх обов'язків з причин,  які не залежать  від  нього  і  не
можуть бути поставлені йому за провину.     Відмовляючи в задоволенні позову,  суд обгрунтовано виходив з
того,  що доказів,  які б свідчили про те,  що позивачка внаслідок
недостатньої кваліфікації не виконує і  не  може  виконувати  свої
посадові  обов'язки,  немає.  При  цьому  суд правильно зазначив у
рішенні,  що зайняття посади  секретаря  сільської  Ради  народних
депутатів,  яку займала К,  відповідно до чинного законодавства не
вимагає  спеціальної  освіти,  а  неналежне  виконання  позивачкою
посадових обов'язків викликано не її недостатньою кваліфікацією, а
винними діями,  які не є підставою для звільнення з роботи за п. 2
ст. 40 КЗпП ( 322-08 ).     Крім того,  суд обгрунтовано визнав  звільнення  позивачки  з
роботи  незаконним  і  з тих підстав,  що при його проведенні були
порушені вимоги ч.  3 ст.  184 КЗпП (  322-08  ),  згідно  з  якою
звільнення   жінок,  що  мають  дітей  віком  до  трьох  років,  з
ініціативи власника або  уповноваженого  ним  органу  допускається
тільки   у  випадках  повної  ліквідації  підприємства,  установи,
організації за умови  їх  обов'язкового  працевлаштування.  Доводи
скарги в тій частині, що позивачка не поставила до відома виконком
про наявність у неї дитини віком  до  трьох  років  і  що  останню
доглядала  мати  К.,  а не вона сама,  не можуть братися до уваги,
оскільки не грунтуються на законі.     Суд правильно,  відповідно до вимог статей 134, 137, 237 КЗпП
( 322-08 ), вирішив питання про стягнення з голови виконкому Г. як
третьої  особи  у справі суми на відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяної  виконкомові  його  винними  діями,  які   полягали   в
незаконному   звільненні   позивачки   з  роботи.  Судова  колегія
Верховного  Суду  України  визнала,  що  рішення  суду  відповідає
встановленим  у  справі обставинам та вимогам закону і підстав для
його скасування та задоволення скарги немає.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.