open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Зміст
Чинна
                             
                             
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
Л И С Т
20.02.2004 N 1019

Щодо відповідальності суб'єктів

підприємницької діяльності за здійснення

діяльності без ліцензії

Державний комітет з питань регуляторної політики та
підприємництва розглянув лист щодо притягнення до
відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності, які
здійснюють діяльність без ліцензії та повідомляє наступне. Стаття 227 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначає, що
правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу
(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична
особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення
такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду,
завдану таким правочином. У разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на
провадження певного виду господарської діяльності договір,
безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, на нашу думку, не
відповідає вимогам закону і є таким, що суперечить інтересам
держави. У свою чергу відповідно до статті 207 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (далі - ГК України) господарське зобов'язання,
що неї відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або
укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з і них господарської компетенції (спеціальної
правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або частково. Згідно зі статтею 208 ГК ( 436-15 ) України, якщо
господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, і що вчинено
з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання
зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду
стягується все одержаненими за зобов'язанням, а у разі виконання
зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід
держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні
на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї
із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні,
а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується за рішенням суду в дохід держави. Хочемо зауважити, що необхідно додержуватися саме такої
черговості, яка передбачена частиною 1 статті 208 ГК України
( 436-15 ), оскільки бувають випадки коли органи Державної
податкової служби подають позови про стягнення всього одержаного
за угодою з добропорядної сторони, а коли добропорядна сторона
хоче отримати належне їй від не добропорядної сторони - її вже не
існує, як такої. Отже, у разі наявності наміру лише у однієї із
сторін: 1) усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні; 2) одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Відповідно до частини 2 статті 208 ГК України ( 436-15 ) у
разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із
сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за
зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності
зобов'язання не передбачені законом. Відповідно до статті 217 ГК України ( 436-15 ),
господарськими санкціями визнаються заходи впливу на
правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування
яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові
наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських
санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських
санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил
здійснення господарської діяльності застосовуються
адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом
порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а
адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами
державної влади або органами місцевого самоврядування. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника
господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері
господарювання (стаття 218 ГК України ( 436-15 ). Відповідно до статті 224 ГК України ( 436-15 ) учасник
господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або
установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,
повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або
законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою
стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею
доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного
виконання зобов'язання або додержання правил здійснення
господарської діяльності другою стороною. Згідно зі статтею 238 ГК України ( 436-15 ) за порушення
встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської
діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані
уповноваженими органами державної влади або органами місцевого
самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи
організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на
припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію
його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок
їх застосування визначаються цим Кодексом ( 436-15 ), іншими
законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть
бути встановлені виключно законами. Відповідно до статті 240 Господарського кодексу України
( 436-15 ), прибуток (дохід), одержаний суб'єктом господарювання
внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення
господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого)
прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований
об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в дохід відповідного
бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і
порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у
двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення
протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному
розмірі, вилученої суми. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання
застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок
їх застосування визначаються законами. Ураховуючи вищевикладене вважаємо, що органам Державної
податкової служби при подачі до судів і арбітражних судів позовів
до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за
такими угодами необхідно застосовувати норми Господарського
кодексу України ( 436-15 ).
Заступник голови О.Сахненко

  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Зміст
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: