ПРЕЗИДІЯ ЗАПОРІЗЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 02.09.90
 

                             (Витяг)
 

     Вироком Ленінського районного народного суду м.  Запоріжжя А.
засуджено за ч.  3 ст.  117 КК України ( 2001-05 ) до  семи  років
шести  місяців  позбавлення  волі  у  ВТК  особливого  режиму.  На
підставі ст.  26 КК  України  він  визнаний  особливо  небезпечним
рецидивістом  і  відповідно  до  ст.  14 КК України направлений на
примусове лікування від алкоголізму.     Ухвалою судової колегії  Запорізького  обласного  суду  вирок
залишено без змін.     А. визнано винним у тому,  що він і Ш.,  будучи  нетверезими,
завезли вночі на автомашині потерпілу Д.  на острів Хортицю, де по
черзі згвалтували її.     Перший заступник  Голови  Верховного  Суду  України  вніс  до
президії Запорізького обласного суду протест,  де порушив  питання
про  пом'якшення А.  міри покарання,  виключення з вироку вказівки
про  визнання  його  особливо  небезпечним  рецидивістом,  а також
посилання  як на обставини, що обтяжують його відповідальність, на
те,  що  він  не  розкаявся  у  вчиненому  і не займався суспільно
корисною  працею.  Президія  обласного суду протест задовольнила з
таких підстав.     Вина А.  у  згвалтуванні Д.  в групі осіб доведена і дії його
кваліфіковано правильно.  Разом з тим суд призначив йому покарання
без  урахування  його ролі у вчиненні злочину і з порушенням вимог
ст. 39  та  41 КК України ( 2001-05 ).  Як вбачається з матеріалів
справи,  А.  і Ш. раніше вже засуджувалися за згвалтування і знову
вчинили  аналогічний  злочин.  При цьому Ш.  вчинив згвалтування у
період іспитового строку і його роль у цьому була більш активною -
він  застосовував  до  потерпілої  фізичне  насильство, погрожував
ножем  і  порізав їй руку. Проте суд призначив Ш. покаранням шість
років  позбавлення  волі  і  визнав за можливе не застосовувати до
нього ст. 26 КК України.     У той же час А.,  роль якого у  вчиненні  злочину  була  менш
активною,   суд  призначив  покаранням  сім  років  шість  місяців
позбавлення волі і визнав його особливо небезпечним  рецидивістом,
пославшись  як на обставини,  які обтяжують його відповідальність,
на те,  що він не розкаявся у вчиненому і  не  займався  суспільно
корисною  працею,  хоча  ці обставини не включено до передбаченого
вичерпного переліку ст.  41 КК України ( 2001-05 ).     З урахуванням цих обставин,  менш активної ролі А. у вчиненні
злочину,  наявності  на  утриманні  у  нього  двох  дітей і хворої
дружини президія обласного суду вирок та ухвалу щодо А.  змінила -
пом'якшила йому покарання за ч.  3 ст.  117 КК України ( 2001-05 )
до шести років позбавлення волі у ВТК суворого  режиму:  виключила
посилання як на обставину, яка обтяжує відповідальність, на те, що
він не розкаявся у вчиненому  і  не  займався  суспільно  корисною
працею,  а  також  скасувала  рішення  про  визнання  А.  особливо
небезпечним рецидивістом.

 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",  N 4, 1993
р.