ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
N 01-8/1530 від 24.12.92м. Київ
vd921224 vn01-8/1530Арбітражним судам України
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках
Вищим Арбітражним Судом України вивчена практика вирішення
арбітражними судами України спорів, пов'язаних з недостачами
продовольчих товарів при поставках і перевозках. Як свідчать статистичні дані, спори, пов'язані з недостачами
продукції і товарів при поставках і перевозках, є найпоширенішими
серед інших вирішуваних арбітражними судами і протягом кількох
останніх років їх кількість має стійку тенденцію до зростання. Так, якщо в 1991 році кількість спорів, пов'язаних з
недостачами тільки продовольчих товарів, складала 7461, то лише за
9 місяців 1992 року вона досягла 7763. Результати вивчення дають підстави для висновку, що при
вирішенні переважної більшості спорів про недостачі, в т.ч. і
продовольчих товарів, арбітражними судами в основному
забезпечується правильне застосування норм чинного законодавства
та роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України з цих питань. Разом з тим робота, пов'язана з вирішенням спорів названої
категорії все ще потребує певного вдосконалення. Спорам про
недостачі не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що їх
вирішення потребує особливо ретельної попередньої підготовки до
розгляду і глибокого аналізу всіх обставин. При розгляді цих справ
не у всіх необхідних випадках залучаються до участі в засіданнях
арбітражного суду керівники підприємств або їх заступники, а також
особи, компетентні у питаннях відвантаження, транспортування і
приймання вантажів, та особи, відповідальні за стан збереження
матеріальних цінностей на підприємстві. Арбітражні суди, як
правило, не вимагають і не використовують письмових пояснень
посадових осіб, які брали участь у відвантаженні або прийманні
товарів, не практикують опитування їх в засіданні арбітражного
суду. У випадках, коли справа, яка направлялась до органів МВС і
повернута з матеріалами перевірки, пояснення посадових осіб не
аналізуються і не оцінюються. Як і раніше в багатьох випадках рішення приймаються за
відсутності всіх документів, необхідних для правильного вирішення
спору. Так, арбітражний суд Донецької області, розглянувши справу
N 619-11 за позовом Донецької контори Укроптбакалія до Харківської
тютюнової фабрики і Донецької залізниці про стягнення 2690 крб.
вартості недостачі окремих місць з тютюновими виробами,
задовольнив вимоги позивача за рахунок фабрики, посилаючись на те,
що недостача доведена комерційним актом. Проте в комерційному акті
зазначено, що вагон прибув з відкритими стельовими люками, але
розміри тари, в яку упаковані вироби, виключають можливість
вилучення їх через стельові люки. За умови прибуття вагону з
відкриття стельовими люками арбітражний суд зобов'язаний був
витребувати акт загальної форми і акт про технічний стан вагону;
дослідити питання про габарити тари; оцінити факт відсутності
додаткового кріплення люків, оскільки відповідно до параграфу 1а
розділу 3 Технічних умов навантаження і кріплення вантажів
обов'язок кріплення стельових люків покладений на
вантажовідправника. Арбітражний суд області не врахував роз'яснень
Держарбітражу УРСР від 09.09.88 р. N 01-18/981, згідно з яким
прибуття вагону з відкритими люками слід розглядати як одну з
ознак несхоронної перевозки, а тому згідно зі ст.148 Статуту
залізниць перевізник повинний нести відповідальність за недостачу
вантажу, доки не доведе відсутності своєї вини. Такими доказами
можуть бути, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість
закриття люка; відсутність ознак відкриття люків іззовні та ін.,
що повинно знайти своє відображення в комерційному акті та акті
технічного огляду вагона. Перевізник зобов'язаний довести, що
вагон був відправлений з відкритими люками з вини
вантажовідправника, а залізниця не могла виявити цього при
відправленні. З аналізу цієї та подібних справ випливає ще один висновок
щодо якості роботи арбітражних судів, пов'язаної з вирішенням
спорів про недостачі, - всупереч вимогам ч.2 ст.43 Арбітражного
процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК), згідно з
якою ніякі докази не мають для арбітражного суду заздалегідь
встановленоі сили, арбітри в багатьох випадках надають комерційним
актам явної переваги перед іншими доказами, незважаючи на
неодноразові роз'яснення щодо обов'язку арбітра оцінювати
комерційний акт нарівні з усіма іншими доказами у справі. При
цьому не завжди враховується і те, що вивантаження вагону
залізницею з одночасною видачею вантажу і перевіркою його
кількості передбачає водночас приймання вантажу представником
одержувача або автотранспортного підприємства загального
користування, який повинен засвідчити особистим підписом
обставини, зазначені в комерційному акті, та кількість вантажу.
Відсутність такого підпису є порушенням вимог параграфу 10
розділу 37 Правил перевозок вантажів і не дає підстав вважати цей
акт доказом вини вантажовідправника в недостачі вантажу. Тому
Вищий Арбітражний Суд України скасував рішення арбітражного суду
Львівської області зі справи N 7/1223 за позовом Чернівецької бази
"Укроптбакалія" до Львівської залізниці та Чортківського
цукрозаводу, яким з посиланням на такий комерційний акт з
останнього стягнуто 958 крб. вартості недостачі цукру. При вирішенні питань про покладення відповідальності за
недостачу на вантажовідправника та визначенні її розміру
арбітражні суди не у всіх необхідних випадках досліджують причину
розходження між кількістю недостачі вантажу в пошкоджених місцях
та зібраного у вагоні розсипу, не з'ясовують можливості подальшого
використання розсипу, що й призвело до скасування Вищим
Арбітражним Судом України рішення арбітражного суду
Дніпропетровської області зі справи N 7-1142, яким позов
Феодосійського підприємства "Продтовари" про стягнення 2377 крб.
вартості недостачі кондвиробів з Придніпровської залізниці та
Чернівецької кондфабрики задоволено за рахунок останньої.
Постановою наглядової колегії Вищого Арбітражного Суду України
справу передано на новий розгляд. На підставі ч.2 ст.34 АПК ( 1798-12 ) обставини, які
відповідно до законодавства повинні підтверджуватись певними
засобами доказування не можуть бути підтвердженими іншими засобами
доказування. Так, якщо факт прибуття вантажу в справному вагоні за
непошкодженими пломбами відправника повинен засвідчуватись
відміткою станції призначення про видачу вантажу в порядку,
передбаченому ст.65 (67) Статуту залізниць, він не може
засвідчуватись будь-якими іншими документами, в т.ч. і довідками
станції призначення. Залізниця, як це передбачено її Статутом,
повинна на вимогу одержувача в гр.6 накладної робити відмітки про
порядок видачі вантажу. При вирішенні спорів, пов'язаних з
недостачами, коли в накладній відсутня належна відмітка про те, в
якому стані отримано вантаж від органу транспорта, немає підстав
покладати відповідальність за недостачу на відправника, оскільки
вона могла статись внаслідок несхоронної перевозки. На цій
підставі Вищий Арбітражний Суд України відхилив вимоги Львівського
підприємства "Укроптбакалія" про скасування рішення арбітражного
суду Харківської області зі справи N 694в-3, яким підприємству
відмовлено у стягненні 1725 крб. вартості недостачі і бою
шампанського з Харківського заводу шампанських вин з посиланням на
відсутність у гр.6 залізничної накладної відмітки про видачу
вантажу в порядку, передбаченому ст.65 Статуту залізниць. Довідку
станції призначення про прибуття вантажу в справному вагоні з
непошкодженими пломбами відправника до уваги не прийнято. У тих випадках, коли прийомка продовольчих товарів
здійснюється за правилами Інструкції про порядок прийомки
продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного
споживання за кількістю, арбітражні суди не завжди враховують, що
товари, відвантажені в асортименті, повинні прийматись за
кількістю по кожній позиції асортименту окремо. В актах прийомки
таких товарів необхідно відображати кількість недостачі кожного з
найменувань одержаного товару. Так, рішенням арбітражного суду
Чернігівської області зі справи N 2/412 задоволено зустрічний
позов оптової бази Козелецької РСС про стягнення з Житомирської
кондитерської фабрики 643 крб. вартості недостачі цукерок. Однією
з підстав для скасування рішення і передачі справи на новий
розгляд було те, що в прийомному акті не зазначено, недостачу яких
саме сортів цукерок виявлено комісією, а тому вартість недостачі
слід було обрахувати за найнижчою ціною. При вирішенні спорів про недостачі продовольчих товарів
арбітражні суди припускаються і таких помилок, на які вже
неодноразово зверталася їхня увага. Наприклад, арбітражний суд
Дніпропетровської області рішенням зі справи N 4-692 відхилив
вимоги Радомишльської РСС про стягнення з відповідача вартості
недостачі олії, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем не
застосовано норму розходження у показаннях вагів. При вирішенні
цього спору не враховано, що норма розходжень у показниках вагів
застосовується лише тоді, коли виявлена недостача не перевищує
норми природної втрати вантажу і норми розходження у показаннях
вагів. Вирішуючи спори, пов'язані з недостачами, в т.ч. і
продовольчих товарів, арбітражні суди не розмежовують таких
понять, як відсутність вини відповідача та недоведеність факту
недостачі. Для правильного визначення причини, з якої відповідач
звільняється від відповідальності за недостачу, необхідно мати на
увазі таке. За наявності в прийомних документах вад, через які ці
документи позбавлено доказової сили, слід вважати недоведеним факт
недостачі, а не вину вантажовідправника. Між тим у рішенні
арбітражного суду Вінницької області зі справи N 391/2 за позовом
Воткінського РСТ до птахорадгоспу "Немирівський" про стягнення
272 крб. вартості недостачі яєць прийомний акт, складений за
участю бухгалтера як представника громадськості, визнано таким, що
"не є доказом вини відповідача в недовантаженні яєць". У даному
випадку арбітр повинен був дійти висновку, що такий акт не є
доказом недостачі взагалі. Серйозну стурбованість викликає те, що багатьма арбітражними
судами не вжито належних заходів щодо якості оформлення рішень зі
справ про недостачі: в них відсутні доводи й мотиви задоволення чи
відхилення позовних вимог, посилання на чинне законодавство. Стаття 84 АПК ( 1798-12 ) не передбачає наявності в тексті
рішення вказівок щодо віднесення заподіяних недостачею збитків на
винних осіб, тому при вирішенні спору про недостачу арбітри не
повинні покладати на керівників підприємств і організацій цей
обов'язок. У даному огляді наведено лише окремі недоліки в роботі
арбітражних судів, пов'язаній з вирішенням спорів про недостачі
продовольчих товарів при поставках і перевозках.
-
скопійовано
-
-
