Дайджест від 19 листопада 1999 року
Зміст
У податкових органах права і законні інтереси платників податків
захищають підрозділи апеляцій
Законодавче врегулювання бухгалтерського обліку
_________
Запитання - відповіді
Торговельна діяльність
_________________________________________________________________
Розділ I
У податкових органах права і законні інтереси платниківподатків захищають підрозділи апеляцій
У податкових органах права і законні інтереси платниківподатків захищають підрозділи апеляцій
Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), "Про
звернення громадян" ( 393/96-ВР ), Кодексу України про
адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) та інших
законодавчих актів України щодо захисту прав і законних інтересів
підприємств, установ, організацій і громадян кожна особа має право
оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони
обмежують її права, установлені законами України, у вищестоящому
органі державної податкової служби або в судовому порядку. Основним завданням відділів апеляцій є забезпечення захисту
прав і законних інтересів платників податків і громадян у разі
оскарження ними рішень державних податкових адміністрацій
(інспекцій) про примусове стягнення податків, зупинення операцій
за рахунками, застосування фінансових санкцій і адміністративних
стягнень, а також пропаганда законодавства України про права і
порядок захисту законних інтересів платників податків. За 9 місяців 1999 р. від платників податків до державних
податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях,
м.Києві і Севастополі та держподатінспекцій у містах з районним
поділом надійшло 5468 скарг (апеляцій), в яких оскаржено 6747
рішень, постанов, розпоряджень державних податкових адміністрацій
(інспекцій), у тому числі про зупинення операцій за розрахунковими
та іншими рахунками - 82 розпорядження, примусове стягнення не
внесених у строк платежів - 268 розпоряджень, застосування
фінансових санкцій - 5120 рішень, накладення адміністративних
стягнень - 1277 постанов. За результатами розгляду оскаржувальних рішень (постанов,
розпоряджень) у січні-вересні 1999 р. скасовано 1615, або 24%
розглянутих, у тому числі 1181 рішення про застосування фінансових
санкцій (23,1%) на суму 60016,9 тис.грн. Залишено без змін, а
скарги без задоволення за результатами розгляду 5164 рішень
(постанов, розпоряджень) на загальну суму 383071,57 тис.грн. Матеріали перевірок і результати розгляду скарг (апеляцій),
котрі надійшли від платників податків до Головного управління
апеляцій, свідчать про те, що неправомірне стягнення податків
сталося не лише через наявність прогалин у законодавстві, а й
через помилки, яких іноді допускалися під час перевірок, а також
ухвалення рішень про застосування фінансових санкцій. Низку
скасованих рішень було ухвалено за матеріалами перевірок, в яких
нечітко викладено зміст порушень, не зазначено порушених норм
законодавчих актів та їхніх конкретних пунктів і статей.
Перевіряючі та керівники окремих держподатінспекцій неправильно
тлумачили норми чинного законодавства з питань оподаткування,
застосування електронних контрольно-касових апаратів і
товарно-касових книг під час розрахунків із споживачами,
патентування підприємницької діяльності, грошового обігу та з
інших питань, не приділяли належної уваги оформленню й розгляду
матеріалів перевірок платників податків, через що допускали
неправомірне застосування фінансових (штрафних) санкцій. Під час
розгляду скарг платників виявлено непоодинокі випадки
невідповідності укладених рішень вимогам Інструкції про порядок
застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної
податкової служби ( z0127-95 ). Облміськдержподатадміністрації незадовільно виконують
методичні вказівки ДПА України (наказ від 01.08.98 р. N 376) щодо
організації порядку адміністрування відшкодування ПДВ. Під час
розгляду скарг з'ясовуються обставини, що деякі
держподатінспекції, взявши на облік суб'єкта підприємницької
діяльності як платника ПДВ і видавши йому відповідне свідоцтво,
надалі своєчасно не контролювали подання ним податкових
декларацій. Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) передбачено щомісячне подання декларацій, а розгляд
окремих скарг свідчить про неподання декларацій до податкових
інспекцій від шести місяців і більше, що й призводило до несплати
податків та надходження скарг від підприємств, які мали
господарські операції з такими фірмами. Керівники і спеціалісти окремих державних податкових
адміністрацій (інспекцій) не повною мірою виконували вимоги
чинного законодавства щодо провадження справ про адміністративні
правопорушення, не приділяли належної уваги оформленню і розгляду
матеріалів перевірок платників, внаслідок чого допускали
неправомірне накладення штрафів на посадових осіб підприємств і
громадян. Були випадки, коли в протоколах не викладався зміст
порушення, відсутні посилання на закон, що передбачає
адміністративну відповідальність за конкретне правопорушення, не
зазначалось про відмову порушника від підписання протоколу. В
поточному році за результатами розгляду 1277 оскаржених постанов
про накладення адміністративних стягнень скасовано і зменшено
розміри штрафу за 389 постановами на суму 61 тис.грн. Мали місце факти безспірного стягнення коштів з рахунків
окремих підприємств у погашення недоїмки з порушенням вимог
чинного законодавства, стягнення заборгованості за платежами до
бюджету з рахунків деяких підприємств-дебіторів без розгляду
заперечень підприємств і за відсутності актів звірки між
недоїмщиком і дебітором або актів зустрічних перевірок про
підтвердження наявності дебіторської заборгованості, з порушенням
встановленого порядку складання інкасових доручень (розпоряджень). ДПА України постійно наголошує на необхідності якісної
підготовки висновків і посилення контролю за об'єктивним і
обгрунтованим розглядом заперечень платників податків на акти
перевірок. З початку 1999 р. в перевірках, за матеріалами яких
ухвалено рішення (постанови, розпорядження) за розглядом скарг
платників скасовано, брали участь 1922 працівники податкових
органів. До дисциплінарної відповідальності притягнуто 393
працівники, у тому числі трьох звільнено з роботи, двох - понижено
в посаді, 232 - оголошено догани, 80 - попереджено про неповну
службову відповідність, 76 - затримано присвоєння рангу або
призначення на вищу посаду. ДПА України доручила головам облдержподатадміністрацій
ретельно проаналізувати стан роботи з розгляду скарг (апеляцій)
платників податків, усунути наявні недоліки й порушення та
забезпечити дотримання вимог чинного законодавства під час
податкового контролю, оформлення й реалізації матеріалів
перевірок.
(За матеріалами Головного управління апеляцій ДПА України)
/ Праця і зарплата. - N 29. - С.5.
_________________________________________________________________
Розділ II
Законодавче врегулювання бухгалтерського обліку
Законодавче врегулювання бухгалтерського обліку
У липні поточного року Верховна Рада прийняла Закон України
"Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"
( 996-14 ). Закон набуває чинності з 2000 року, тобто одночасно з
початком практичного застосування положень (стандартів)
бухгалтерської Програми реформування бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності,
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня
1998 р. N 1706 ( 1706-98-п ).
П'ятнадцять статей Закону закріпили основи ведення
бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської (фінансової)
звітності, які є базисними в системі нормативного регулювання
бухобліку. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб - підприємства,
організації, банки, бюджетні установи. Він передбачає, що суб'єкти
підприємницької діяльності, які сплачують податки за спрощеною
системою, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову
звітність також за спрощеною схемою. Це по суті закріплення того,
що врегульовано наказами Міністерства фінансів України від 30
вересня 1998 р. N 196 ( z0646-98 ), від 18 листопада 1998 р. N 238
( z0777-98 ) і від 11 лютого 1999 р. N 40 ( z0117-99 ). Проте ці
нормативно-правові акти, звичайно, у майбутньому
удосконалюватимуться з урахуванням практики їх застосування. Особливого висвітлення потребує п.2 ст.2 Закону, в якому
передбачено звільнення від ведення бухгалтерського обліку і
подання фінансової звітності тих, суб'єктів підприємницької
діяльності, яких відповідно до законодавства звільнено від
обов'язкового ведення обліку доходів і витрат. Такої норми не було
в жодному із законопроектів з бухгалтерського обліку вона була
внесена одним із суб'єктів права законодавчої ініціативи після
розгляду законопроекту в першому читанні і відхилена для розгляду
законопроекту в другому читанні. Зміст п.2 ст.2 Закону має яскраво
виражену залежність побудови бухгалтерського обліку від системи
оподаткування. А це зовсім не відповідає підходам авторів
законопроекту та основним принципам міжнародних стандартів
фінансової звітності. Розглянемо, який вигляд ця норма має на фоні інших статей
Закону, які ніяк не пов'язують систему побудови бухгалтерського
обліку із системою справляння податків; які подають бухгалтерський
облік як дуже важливу автономну систему в управлінні
підприємством. У ст.1 прийнятого Закону бухгалтерський облік розглядається
як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення,
узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність
підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття
рішень. Як бачимо, жодного натяку на обслуговування бухгалтерським
обліком фіскальних функцій. У ст. 3 спеціально наведено положення про те, що
бухгалтерський облік є обов'язковим для підприємства видом обліку,
а дані бухобліку виключно використовуються для складання
"будь-якої звітності, включаючи статистичну і податкову". Таке
положення означає, що бухгалтерський облік має вестись згідно з
його принципами, викладеними в ст.4. Крім того, ця норма Закону суперечить ст.8 ("Бухгалтерський
облік на підприємстві ведеться безперервно від дати реєстрації до
дати ліквідації"), ст.11 ("На основі даних бухгалтерського обліку
підприємства зобов'язані складати фінансову звітність"). Щодо
статистичної звітності в ст.3 підкреслюється, що тільки на основі
даних бухобліку складається статистична звітність, яка містить
показники в грошовому вимірнику. Як же тоді суб'єкти підприємницької діяльності, які
відповідно до законодавства звільнені від обов'язкового ведення
бухгалтерського обліку, складуть достовірну статистичну звітність?
Якщо б у методі подвійного запису бухгалтерського обліку усі
бачили насамперед не витрати на його ведення, а найбільш
прийнятний і достатньо економний (через простоту) механізм
узагальнення в потрібному розрізі інформації про процеси
фінансово-господарської діяльності підприємства, то розглядали би
бухоблік як непогрішного суддю щодо минулого, необхідного
керівника щодо сьогодення і надійного консультанта щодо
майбутнього кожного підприємства. Але у чинному законодавстві України поки що немає такого
тексту "про звільнення від обов'язкового обліку доходів і витрат",
отже можна говорити про те, що від обов'язкового ведення
бухгалтерського облік і складання бухгалтерської звітності жодного
суб'єкта підприємницької діяльності не звільнено. Та й важко собі
уявити справжнього власника (інвестора) підприємства, який сам
себе позбавляє можливості періодично отримувати повну, правдиву і
неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності
та завдання цьому здійснювати контроль за ефективністю
господарювання і управління найнятими посадовими особами, за
ступенем ризику інвестування і використання капіталу. В умовах, коли не буде подаватися звітність, держава не
отримає інформації про діяльність якоїсь частини підприємств.
Отже, від самого початку розробки прогнозних показників розвитку
економіки і фінансових взаємовідносин виникає приреченість на
більший ступінь помилки і неточне встановлення тенденцій
економічного життя і виділення пріоритетів на черговому етапі.
Самі підприємства за відсутності бухобліку навряд чи відчують
довіру кредитних установ на видачу позики. Слід звернути увагу на
головне у взаємовідносинах роботодавця (підприємства) з
працівником: де останній візьме відомості про доходи в разі
оформлення пенсії, де працівники і їхні представники (профспілки)
отримають інформації про діяльність підприємства, з чим
безпосередньо пов'язана їх упевненість вчасно одержати заробітну
плату та зберегти робочі місця. Потрібно зазначити, що основним нормативно-правовим
документом у системі регулювання бухгалтерського обліку Закон
називає положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які мають
затверджуватися Міністерством фінансів України. Протягом
березня-жовтня 1999 р. було затверджено одинадцять положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, що отримали належну
легітимність. У цьому році передбачено затвердити ще три положення
(стандарти) бухгалтерського обліку, що зорієнтовані на
гармонізовану з міжнародними стандартами фінансової звітності
методологію бухгалтерського обліку основних засобів доходів і
витрат. Конкретика подвійного запису на рахунках бухгалтерського
обліку, закріплена в ст.9 Закону, буде висвітлена в Інструкції із
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, яка відповідно
до Програми реформування бухгалтерського обліку буде затверджена в
поточному році і почне застосовуватись підприємствами по мірі їх
готовності щодо цього в 2000 році. Закон про бухгалтерський облік і фінансову звітність закріпив
функцію регулювання бухобліку за Міністерством фінансів. Таке
регулювання в основному здійснюватиметься затвердженням
розроблених Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на які
мають орієнтуватись при розробці нормативно-правових актів з
бухобліку в банківській сфері і бюджетних установах Національний
банк та Державне казначейство України. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку мають бути
попередньо розглянуті, обговорені та схвалені дорадчим органом при
Міністерстві фінансів України - Методологічною радою із
бухгалтерського обліку. Якщо ця функція Методологічною радою
виконується з 1997 року, то над іншими функціями, викладеними в
ст.7 Закону (удосконалення організаційних форм і методів
бухгалтерського обліку, методологічне забезпечення впровадження
сучасних технологій збирання та обробки обліково-економічної
інформації, розробки рекомендацій щодо вдосконалення підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації бухгалтерів), треба ще
попрацювати. Серед новацій, які містяться в законі щодо організації
бухгалтерського обліку на підприємстві, в установі, організації,
зазначимо встановлення мінімального строку зберігання оброблених
первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та
звітності - три роки. Це означає, що в разі ліквідації,
реорганізації підприємства, організації та установи такі
документи, регістри і звітність мають бути передані за актом з
описом правонаступникам, а за відсутністю таких - архівним
установам на місцях, про що в 1996 році Головне архівне управління
при Кабінеті Міністрів України повідомляло органам виконавчої
влади та архівним установам. Ведення бухгалтерського обліку може здійснюватися з
використанням послуг фахівця з бухобліку, але при цьому, на
відміну від діючої сьогодні норми, він має бути зареєстрований як
підприємець. На сьогодні підприємці-аудитори реєструються, маючи
відповідний сертифікат. Мабуть, потрібно ввести процедуру
сертифікації й на надання фізичними особами бухгалтерських послуг. Запроваджено обмеження на самостійне ведення бухгалтерського
обліку та складання звітності безпосередньо власником або
керівником підприємства. Така форма організації бухгалтерського
обліку неприпустима на підприємствах, фінансова звітність яких
підлягає оприлюдненню. Перелік підприємств і форми оприлюднення
фінансової звітності наведено в ст.14 Закону. У Законі відсутня норма про зобов'язання головного бухгалтера
не приймати без додаткової санкції керівника підприємства до
відображення в бухгалтерському обліку первинних документів по
операціях, які завдають шкоди власникам, третім особам і державі
(що суперечать законодавству). Прихильники такої пропозиції
вважають, що не можна на головного бухгалтера покладати функцію
"всеосяжного експерта" з правових фінансових, податкових, трудових
та інших аспектів. У ст.4 Закону перераховано основні принципи бухгалтерського
обліку. Всі вони за своєю суттю знайомі кожному професіоналу, хоча
деякі з них і подані в незвичній назві. Про це вже доводилося
говорити, коментуючи прийняття перших Положень (стандартів)
бухгалтерського обліку в Україні ( z0391-99 ). Так, принцип превалювання суті над формою виконувався в
практичній бухгалтерії зарахуванням придбаних для виробничої
експлуатації автомобілів на рахунок 01 "Основні засоби", а такі
самі автомобілі, придбані для продажу, виходячи із суті та мети
купівлі (угоди, операції), розглядались як товар і зараховувалися
у бухгалтерському обліку на рахунок 41 "Товари". Принцип
автономності реалізувався, зокрема, через систему позабалансових
рахунків для обліку майна, яке не належить підприємству. Принцип
обачності знаходив вираження через систему резервування. Закон (ст.9) закріплює положення про записи в бухгалтерському
обліку на основі первинних документів, встановлює вимоги до їх
заповнення, обробки і відображення в регістрах бухгалтерського
обліку, визначає відповідальними за недостовірність даних у
первинних документах тих посадових осіб, які склали і підписали
такі первинні документи. Кожна господарська операція, подія
супроводжується складанням документа: нарахування заробітної плати
- нарядами, табелями, актами та ін.; розкрадання або псування -
актом відповідної комісії; нарахування амортизації, зносу,
відсотків за користування кредитами банку - бухгалтерською
довідкою та ін. Закон (ст.10) підтверджує необхідність здійснення на
підприємстві (для забезпечення достовірності даних)
бухгалтерського обліку та звітності інвентаризаційної роботи, яка
проводиться в строки і по об'єктах, встановлених керівником
(власником) підприємства. При цьому зроблено застереження, що
інвентаризація має проводитися не рідше, ніж це передбачено
обов'язковими інвентаризаціями. Зокрема, законодавством
передбачено обов'язкове проведення інвентаризації при приватизації
підприємства, при (перед) складанні річного бухгалтерського звіту.
Проте керівник може призначити щомісячне (або частіше) проведення
інвентаризації грошових коштів, щоквартальне проведення
інвентаризації дебіторської заборгованості тощо. Закон визначає обсяг річної фінансової звітності для
суб'єктів підприємницької діяльності в складі балансу, звіту про
фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про рух
власного капіталу, приміток (додатку) до річного звіту.
Квартальний звіт обмежується балансом і звітом про фінансові
результати. Скорочена за кількістю показників фінансова звітність
суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних
суб'єктів господарської діяльності складається із балансу і звіту
про фінансові результати. Крім зведеної звітності по всіх підпорядкованих
підприємствам, міністерства та інші органи управління
підприємствами державної і комунальної власності мають складати і
подавати звітність по колу підприємств у формі акціонерних
товариств, акції (частки, паї) яких є державною і комунальною
власністю. Материнські підприємства мають складати по дочірніх
підприємствах консолідовану фінансову звітність. Порядок
консолідації фінансової звітності материнського і дочірніх
підприємств урегульований Положенням (стандартом) бухгалтерського
обліку 20 "Консолідована фінансова звітність", затвердженим
наказом Міністерства фінансів України від 30 липня 1999 р. N 176
( z0553-99 ). Терміни подання фінансової звітності згідно із законом мають
установлюватися Кабінетом Міністрів України. Гадаємо, причини і
мотивації для перегляду скорочення) діючих строків подання
квартальної та річної фінансової (бухгалтерської) звітності
відсутні. На закінчення хотілося б зазначити, що прийняття Закону
України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"
відображає зрослу потребу у цьому інструменті інформаційного
забезпечення ефективного управління підприємством і сприятиме
реформуванню бухгалтерського обліку в інтересах усіх користувачів
обліково-економічною інформацією.
В. Пархоменко, начальник Управління методології
бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України
/ Праця і зарплата. - N 31. - С.6-7.
_________________________________________________________________
Розділ III
Запитання - відповіді
Запитання - відповіді
1. Торговельна діяльність
Підприємство придбало спеціальний торговельний патент для
здійснення торговельної діяльності. Згідно із Законом "Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР )
власники спеціального торговельного патенту не ведуть податкового
обліку і не сплачують ПДВ. Однак податкові органи вимагають
подавати податкову декларацію з нього. Чи правомірні дії
податкових органів?
Передусім наведемо визначення терміну "спеціальний
торговельний патент". Спеціальний торговельний патент - це державне свідоцтво, що
засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності (далі - СПД)
на особливий порядок оподаткування згідно із Законом про
патентування. Згідно з пунктом 7-1 вищеназваного Закону СПД - власники
спеціального торговельного патенту не сплачують ряд податків, у
тому числі і ПДВ. Усі ці податки входять до вартості спеціального
торговельного патенту. Це випливає з порядку визначення його
вартості, відповідно до якого при здійсненні розрахунку вартості
спеціального торговельного патенту враховується загальна сума
надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів
податків і зборів, обов'язкових Платежів, сплачених СПД за
попередній бюджетний рік, з урахуванням рівня інфляції. Такі норми Закону про патентування. А що диктує нам. Закон "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР )? У рамках цього Закону діють свої правила гри. Так, згідно з
його (Закону про ПДВ) пунктом 2.3 платниками ПДВ є особи, які
здійснюють на території України торговельну діяльність за
готівкові грошові кошти незалежно від обсягу продажу. Якщо СПД
були платниками податків (що, напевно, так і було) на момент
придбання спеціального торговельного патенту, то знятися з обліку
вони зможуть тільки після закінчення двох років з моменту
реєстрації. При цьому обсяг оподатковуваних операцій за останні 12
місяців не повинен перевищувати 1 200 (20400 грн.)
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак той факт, що СПД - власники спеціального торговельного
патенту зареєстровані як платники ПДВ, не обов'язково означає, що
вони є такими. Так, згідно з Положенням про реєстр платників ПДВ,
затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України
від 27.05.97 р. N 149 ( z0216-97 ), у редакції наказу Державної
податкової адміністрації України від 25.01.99 р. N 43 ( z0164-99 )
(далі - Положення N 149), платниками ПДВ є особи, які зобов'язані
здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що
сплачується покупцем. Не сплачуючи ПДВ (ст. 7-1 Закону про патентування
( 98/96-ВР ) і, отже, не будучи платниками податків (п. 1
Положення N 149), власники спеціального торговельного патенту не
нараховують податкові зобов'язання по ПДВ, не мають права на
податковий кредит, не ведуть книги обліку продажу і придбання
товарів (робіт, послуг), не мають права виписувати податкові
накладні, не складають і не здають податкові декларації по ПДВ. Це одна точка зору. заснована на вищенаведених нормативних
документах. Існує й друга точка зору із цього питання, яка викладена в
листі Державної податкової адміністрації України від 19.05.99 р.
N 186/2/16/-1210 ( v0186225-99 ) "Про правомірність обкладання
податком на додану вартість операцій з продажу товарів,
здійснюваних особами, які придбали патент торговельної
діяльності". А зводиться вона до того, що СПД - власники
спеціального торговельного патенту повинні сплачувати ПДВ на
загальних підставах, отже, вести книги обліку продажу і придбання
товарів (робіт, послуг), виписувати податкові накладні в
установлених випадках, складати і подавати податкову декларацію по
ПДВ. Підставою для цього висновку є пункт 11.2 Закону "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ), згідно з яким до приведення
інших законодавчих актів (у цьому разі Закону про патентування) у
відповідність з нормами Закону про ПДВ вони діють у частині, що не
суперечить Закону про ПДВ. У наявності суперечність одного Закону іншому Закону в
частині обкладання податком на додану вартість операцій, на
здійснення яких СПД придбають спеціальний торговельний патент. Підводячи риску під вищесказаним, зазначимо, що керуватися
слід все ж Законом про патентування, оскільки: - по-перше, маючи однакову юридичну силу з нормами Закону про
ПДВ, норми Закону про патентування за часом набули чинності
пізніше; - по-друге, норми Закону про патентування є спеціальними по
відношенню до норм Закону про ПДВ, оскільки більш повно і всебічно
регламентують діяльність СПД - власників спеціального
торговельного патенту; - по-третє, Комітет Верховної Ради України з питань фінансів
і банківської діяльності до цього часу так і не підтвердив позицію
ДПАУ стосовно обов'язку СПД - власників спеціального торговельного
патенту реєструватися як платники ПДВ і сплачувати зазначений
податок до бюджету. Тому СПД - власники спеціального торговельного патенту ПДВ до
бюджету не сплачують, оскільки для них діє спеціальна норма, що
визначається пунктом 7-1 Закону "Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ), яка обмежує дію Закону
про ПДВ ( 168/97-ВР ) як загальну норму оподаткування. Отже,
вимоги податкових органів неправомірні.
М. Позднякова, бухгалтер-експерт фірми "Баланс-Клуб"
/ Баланс. - 1999. - N 45. - С.33-34.
-
скопійовано
-
-
