open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Нечинний


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

N 45/5 від 31.10.75

м.Київ

vd751031 vn45/5

Затверджена

наказом від 31 жовтня 1975 р. N 45/5

( Інструкція втратила чинність на підставі Наказу Мін'юсту

N 18/5 ( z0152-94 ) від 14.06.94 )

Інструкція

про порядок вчинення нотаріальних дій державними

нотаріальними конторами Української РСР

Розділ I

Загальні положення

1. У відповідності зі статтею 13 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" державні нотаріальні контори вчиняють такі
нотаріальні дії:

1) посвідчують угоди (договори, заповіти, довіреності та
ін.);

2) вживають заходів до охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в
спільному майні подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання жилих будинків (частин
будинків) з прилюдних торгів;

6) накладають заборони відчуження жилого будинку;

7) засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

8) засвідчують справжність підпису на документах;

9) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на
іншу;

10) посвідчують факт, що громадянин є живим;

11) посвідчують факт перебування громадянина в певному місці;

12) посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною
на фотографічній картці;

13) посвідчують час пред'явлення документів;

14) передають заяви громадян, державних установ, підприємств
і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських
організацій іншим громадянам, державним установам, підприємствам і
організаціям, колгоспам та іншим кооперативним і громадським
організаціям;

15) приймають у депозит грошові суми і цінні папери;

16) вчиняють виконавчі написи;

17) вчиняють протести векселів;

18) пред'являють чеки до платежу і посвідчують неоплату
чеків;

19) приймають на зберігання документи;

20) вчиняють морські протести.

2. Нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах вчиняють
державні нотаріуси (старші державні нотаріуси, заступники старших
державних нотаріусів, державні нотаріуси).

Консультант державної нотаріальної контори вчиняє нотаріальні
дії, якщо наказом начальника відділу юстиції виконавчого комітету
обласної, Київської міської Ради депутатів трудящих на нього
покладено виконання обов'язків державного нотаріуса.

3. Державні нотаріуси відповідно до статті 6 Закону
Української РСР "Про державний нотаріат" керуються в своїй
діяльності законами СРСР і Української РСР, указами Президії
Верховної Ради СРСР і Президії Верховної Ради Української РСР,
постановами і розпорядженнями Ради Міністрів СРСР і Ради Міністрів
Української РСР, наказами та інструкціями Міністерства юстиції
СРСР і Міністерства юстиції Української РСР, а також актами, що
видаються іншими органами державної влади і органами державного
управління в межах її компетенції.

При вчиненні нотаріальних дій державні нотаріуси застосовують
у встановлених випадках і законодавство інших союзних республік.

4. Державні нотаріуси зобов'язані додержувати таємниці
вчинюваних нотаріальних дій.

Довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються
тільки громадянам, державним установам, підприємствам і
організаціям, колгоспам та іншим кооперативним і громадським
організаціям, за дорученням яких або щодо яких вчинялися
нотаріальні дії.

На вимогу суду, прокуратури, органів слідства і дізнання
довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються у
зв'язку з кримінальними або цивільними справами, які знаходяться в
їх провадженні. Довідки і документи державними нотаріусами
видаються тільки на письмову вимогу зазначених органів.

Довідки про заповіти (про наявність заповіту, про його зміст
та ін.) видаються тільки після смерті заповідача і подання
свідоцтва про його смерть особам і органам, переліченим в абзацах
другому та третьому цього пункту, а також спадкоємцям за законом.

Правила про додержання таємниці нотаріальних дій поширюються
також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у
зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Державні нотаріуси, а також службові особи, яким про вчинені
нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових
обов'язків, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних
дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому
законодавством Союзу РСР і Української РСР.

5. Державні нотаріуси зобов'язані сприяти громадянам,
державним установам, підприємствам і організаціям, колгоспам та
іншим кооперативним і громадським організаціям у здійсненні їх
прав і захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки,
попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій з тим, щоб
юридична необізнаність та інші подібні обставини не могли бути
використані їм на шкоду.

У необхідних випадках державні нотаріуси на прохання
громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів
та інших кооперативних і громадських організацій, які звернулись
за вчиненням нотаріальних дій, повинні складати проекти угод і
заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також давати
роз'яснення в питаннях вчинення нотаріальних дій.

Виконання цієї роботи може також доручатися консультантам, що
перебувають у штаті державної нотаріальної контори, стажистам і
нотаріусам, які проходять виробничу практику в нотаріальній
конторі.

6. Нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах
відповідно до статті 9 Закону Української РСР "Про державний
нотаріат" ведеться українською мовою.

Коли особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не
знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних
документів повинні бути перекладені їй державним нотаріусом або
перекладачем, відомим державному нотаріусу, про що зазначається в
посвідчувальному написі.

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ,
підписується тією мовою, яку вона знає.

Розділ II

Загальні правила вчинення нотаріальних дій

7. Нотаріальні дії можуть вчинятися в будь-якій державній
нотаріальній конторі на всій території Української РСР за вибором
особи, яка звертається до державної нотаріальної контори, за
винятком випадків, передбачених пунктами 9, 17, 40, 47, 80, 106,
119, 140, 149, 175, 194, 219 цієї Інструкції, та інших випадків,
коли згідно з законодавством Союзу РСР або Української РСР
нотаріальна дія повинна бути вчинена в певній державній
нотаріальній конторі.

8. У столиці Української РСР - місті Києві і обласних центрах
відділи юстиції виконавчих комітетів обласних, Київської міської
Рад депутатів трудящих можуть покласти обов'язок по видачі
свідоцтв про право на спадщину, а також по посвідченню договорів
про відчуження жилих будинків (частин будинків), квартир у
будинках житлово-будівельних колективів індивідуальних
забудовників, дарування автомототранспортних засобів та вчиненню
інших нотаріальних дій на перші державні нотаріальні контори.

У населених пунктах, в яких засновується декілька державних
нотаріальних контор, відділи юстиції виконавчих комітетів
обласних, Київської міської Рад депутатів трудящих можуть покласти
обов'язок по видачі свідоцтв про право на спадщину, а також по
посвідченню договорів про відчуження жилих будинків (частин
будинків), квартир у будинках житлово-будівельних колективів
індивідуальних забудовників, дарування автомототранспортних
засобів та вчиненню інших нотаріальних дій на одну з державних
нотаріальних контор цього населеного пункту.

9. Вірність копій актів вищих органів державної влади і
державного управління Союзу РСР, союзних і автономних республік,
які стосуються особистих прав та інтересів громадян, а також копій
документів, викладених іноземною мовою, засвідчується в перших
державних нотаріальних конторах, розташованих в обласних центрах.

10. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної
нотаріальної контори. В окремих випадках, коли громадяни, що
звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з поважних причин
(хвороба, інвалідність, старість та ін.) не можуть з'явитися в
приміщення державної нотаріальної контори, нотаріальні дії можуть
бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної
нотаріальної контори, то в посвідчувальному написі і в реєстрі
нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (на
дому, в лікарні та ін.) з вказівкою адреси, а також причин, з яких
нотаріальна дія була вчинена поза приміщенням нотаріальної
контори.

11. Нотаріальні дії вчиняються в день пред'явлення всіх
необхідних для цього документів і сплати державної пошлини.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено при
необхідності витребування додаткових відомостей або документів від
службових осіб, державних установ, підприємств і організацій,
колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій (в тому
числі і у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 35 цієї
Інструкції) або направлення документів на експертизу.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви
заінтересованої особи, що оспорює право або факт, про посвідчення
якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії
зупиняється до вирішення справи судом.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено також за
заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для
оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша
заінтересована особа, на строк не більше десяти днів. Якщо за цей
строк від суду не буде одержано повідомлення про надходження
заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

Вчинення нотаріальних дій повинно бути відкладено, якщо в
силу закону необхідно запитати заінтересованих осіб про
відсутність у них заперечень проти вчинення цих дій.

12. При вчиненні нотаріальних дій державні нотаріуси
встановлюють особу громадян, їх представників або представників
державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій, які звернулися за
вчиненням нотаріальних дій.

Особа радянських громадян установлюється за паспортом, а
громадян, що проживають у сільській місцевості і не мають
паспортів,- за довідками, які видаються виконавчими комітетами
селищних, сільських Рад депутатів трудящих(1).

_______________

(1) Довідки, які видаються виконавчими комітетами селищних,
сільських Рад депутатів трудящих на підтвердження особи громадян,
що проживають у сільській місцевості, приймаються державними
нотаріусами до закінчення строків паспортизації, встановлених
постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 р. N 677 "Про
затвердження Положення про паспортну систему в СРСР".

Особа неповнолітніх, які не досягли 16 років, встановлюється
на підставі записів про них у паспортах батьків (усиновителів) або
за свідоцтвом про народження.

Особа військовослужбовців встановлюється на підставі
посвідчення або військового квитка, які видаються командуванням
військових частин або військових установ.

Особа радянських громадян, які постійно проживають за
кордоном, а прибули на тимчасове проживання в СРСР, встановлюється
за їх загальногромадянськими закордонними паспортами.

Особа іноземних громадян і осіб без громадянства, які
проживають в СРСР, встановлюється на підставі виду на проживання в
СРСР або за національним паспортом з відміткою про реєстрацію в
органах внутрішніх справ.

Особа іноземних громадян, які працюють у представництвах
зарубіжних країн, розташованих на території Союзу РСР,
встановлюється на підставі консульської картки або консульського
посвідчення.

Особа громадян, що звертаються за засвідченням вірності копій
документів або виписок з них, може бути встановлена також на
підставі посвідчень, виданих установами, підприємствами,
організаціями за місцем їх роботи.

У випадках, коли за громадянина, який внаслідок фізичної
вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може підписати
угоду, заяву або інший документ, підписується інший громадянин,
державний нотаріус встановлює особу громадянина, що бере участь у
нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

13. При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних
дій у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і
Української РСР (наприклад, при засвідченні справжності підпису на
документі), державний нотаріус перевіряє справжність підписів
учасників угод та інших осіб, які звернулися за вчиненням
нотаріальних дій.

14. При посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і
перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в
угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його
повноваження.

15. Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви та інші
документи підписуються в присутності державного нотаріуса. Якщо
угоду, заяву або інший документ підписано у відсутності державного
нотаріуса, той, хто підписався, повинен особисто підтвердити, що
документ підписаний ним.

Державні нотаріуси можуть не вимагати кожного разу явки
відомих їм службових осіб державних установ, підприємств і
організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських
організацій, коли у них є зразки підписів цих службових осіб,
одержані при їх особистому зверненні, і справжність підписів не
викликає сумніву.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з
будь-яких інших причин не може власноручно підписати угоду, заяву
або інший документ, за його дорученням в його присутності і в
присутності державного нотаріуса угоду, заяву або інший документ
може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин,
що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, не міг підписати
документ, зазначається у посвідчувальному написі. Заповіт не може
підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної
дії, неписьменний або сліпий, державний нотаріус, крім того,
прочитує йому текст документа, про що на документі робиться
відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує
документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, що звернувся за
вчиненням нотаріальної дії, письменний, він сам прочитує документ
і власноручно підписує його. Якщо такий громадянин неписьменний,
то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня
письменна особа, яка може порозумітися з ним і посвідчити своїм
підписом, що зміст угоди, заяви чи іншого документа відповідає
волі глухого, німого, глухонімого громадянина, який бере участь у
цій нотаріальній дії.

16. У відповідності зі статтею 21 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" державні нотаріуси вправі витребувати від
державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій відомості і документи,
необхідні для вчинення нотаріальних дій. Відповідні відомості і
документи повинні бути подані в строк, вказаний державним
нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

17. У відповідності зі статтею 22 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" державні нотаріуси не вправі вчиняти
нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від
імені своїх чоловіка або дружини, їхніх і своїх родичів (батьків,
дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від
імені працівників даної державної нотаріальної контори.

У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій
іншій державній нотаріальній конторі чи у будь-якому виконавчому
комітеті міської, селищної, сільської Ради депутатів трудящих у
межах його компетенції.

Нотаріальні дії, які згідно з законодавством Союзу РСР або
Української РСР повинні бути вчинені в певній державній
нотаріальній конторі, вчиняються в зазначених випадках іншою
державною нотаріальною конторою, визначеною відділом юстиції
виконавчого комітету обласної, Київської міської Рад депутатів
трудящих.

Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням
установлених у цьому пункті правил, є недійсними.

18. Державні нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних
дій документів, що мають дописки, закреслені слова чи інші
незастережені виправлення, а також документи, написані олівцем,
або такі, що мають підчистки.

Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є на
документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні
бути застережені підписом службової особи і печаткою державної
установи, підприємства, організації, колгоспу та іншої
кооперативної і громадської організації, що видали документи. При
цьому такі виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб усе
помилково написане, а потім закреслене чи виправлене можна було
прочитати так, як воно спочатку було написане.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, в
яких не можна прочитати все в них написане в первісному
начертанні, як, наприклад, документи, залиті чорнилом, потерті та
ін.

Не приймаються документи, викладені на двох і більше окремих
аркушах, якщо аркуші не прошнуровано, не пронумеровано і кількість
прошнурованих аркушів не завірено підписом службової особи та
печаткою державної установи, підприємства і організації, колгоспу
та іншої кооперативної і громадської організації, що видали
документи.

19. Тексти нотаріально посвідчуваних угод, засвідчуваних
копій документів і виписок з них, тексти перекладів повинні бути
написані ясно і чітко; числа і строки, які відносяться до змісту
посвідчуваних угод, мають бути позначені хоча б один раз словами,
а назви юридичних осіб - без скорочень і з зазначенням адрес їх
органів, а в необхідних випадках - номера поточного
(розрахункового) рахунку і відділення банку. Прізвища, імена та по
батькові громадян, в тому числі представників, які беруть участь у
нотаріальних діях, повинні бути написані повністю з зазначенням
місця їх проживання (адреси). При посвідченні угод від імені
іноземних громадян зазначається також і їх громадянство.

На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця
рядки та інші вільні місця прокреслюються, за винятком документів,
призначених для дії за кордоном, в яких прокреслення не
допускаються. Дописки і виправлення повинні бути застережені
державним нотаріусом перед підписом належних осіб (учасників угод
та інших осіб, які підписали угоду, заяву та ін.) і повторені в
кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення повинні бути
зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене,
можна було прочитати в первісному тексті.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного
документа, який не потребує підпису осіб, що звернулися за
вчиненням нотаріальної дії, застерігаються лише державним
нотаріусом у кінці посвідчувального напису.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню,
викладений неправильно чи неграмотно, державний нотаріус пропонує
особі, що звернулася, виправити його або скласти новий. На
прохання особи, що звернулася, документ може бути складений
державним нотаріусом або іншим працівником державної нотаріальної
контори (пункт 5 цієї Інструкції).

У випадках, коли документи, що посвідчуються, видаються або
засвідчуються, викладені на кількох окремих аркушах, вони повинні
бути прошнуровані, а аркуші їх пронумеровані. Кількість
прошнурованих аркушів завіряється підписом державного нотаріуса з
прикладенням гербової печатки державної нотаріальної контори.

20. При посвідченні угод, засвідченні вірності копій
документів і виписок з них, вірності перекладів документів з
однієї мови на іншу, справжності підписів на документах, при
посвідченні часу пред'явлення документів на відповідних документах
за формами, затвердженими Міністерством юстиції СРСР, вчиняються
посвідчувальні написи, які підписуються державним нотаріусом і
скріплюються гербовою печаткою державної нотаріальної контори(1).

________________

(1) Див. форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій,
нотаріальних свідоцтв та посвідчувальних написів на угодах і
документах, що засвідчуються, затверджені Міністерством юстиції
СРСР 29 грудня 1973 р., і вказівки щодо їх заповнення.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний ясно, чітко, без
підчисток, вільні місця - прокреслені, дописки та інші
виправлення - застережені.

Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватись
штампи з текстом відповідного напису.

Якщо посвідчувальний напис не вміщається на відповідному
документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на
прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьому випадку аркуші,
на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним
написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів
завіряється підписом державного нотаріуса з прикладенням гербової
печатки державної нотаріальної контори.

Для викладення посвідчувального напису чи його продовження
допускається також підклейка аркуша паперу з прикладенням гербової
печатки, частина відбитку якої повинна знаходитись на підклеєному
аркуші.

Прикріплення і підклейка аркушів паперу для напису про
засвідчення вірності копії документа, а також для напису на
дублікаті документа не допускається.

21. Всі нотаріальні дії, які вчиняються державними
нотаріусами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних
дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий
номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі,
позначається в документах, що видаються державним нотаріусом, і в
посвідчувальних написах.

Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані.
Кількість аркушів повинна бути завірена підписом працівника
відділу юстиції виконавчого комітету обласної, Київської міської
Рад депутатів трудящих, уповноваженого на це начальника відділу
юстиції. Підпис працівника скріплюється гербовою печаткою відділу
юстиції.

Запис нотаріальної дії в реєстр провадиться державним
нотаріусом або іншим працівником державної нотаріальної контори
тільки після того, як посвідчувальний напис чи документ, що
видається нотаріальною конторою, підписаний державним нотаріусом.
Запис в реєстрі олівцем не допускається.

В державних нотаріальних конторах за дозволом відділу юстиції
виконавчого комітету обласної, Київської міської Рад депутатів
трудящих можуть вестися кілька реєстрів. У цьому випадку кожному
реєстру присвоюється самостійний індекс. Номери на документах
позначаються таким чином: N 1-1, N 1-2, N 2-1 та ін., де перша
цифра означає індекс реєстру, а друга - порядковий номер запису.
Номер індексу реєстру зберігається без змін на протязі року.

Якщо самостійні реєстри введені для запису певних видів
нотаріальних дій, до індексу кожного реєстру додається буква, яка
відповідає найменуванню нотаріальної дії, наприклад: N 1-К, N 2-К,
N 3-В, N 4-С, що означає: перший і другий реєстри для запису
засвідчення вірності копій документів, третій - для запису
виконавчих написів, четвертий - для запису виданих свідоцтв про
право на спадщину та ін.

Номери на документах, записаних у такі реєстри, позначаються
таким чином: N 1-К-1, N 1-К-2 та ін.; N 2-К-1, N 2-К-2 та ін.;
N 3-В-1, N 3-В-2 та ін.; N 4-С-1, N 4-С-2 та ін.

22. Державні нотаріуси видають виписки з реєстрів для
реєстрації нотаріальних дій за письмовою заявою громадян,
державних установ, підприємств, організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій, за дорученням яких або
щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а також за письмовою вимогою
суду, прокуратури, органів слідства і дізнання у зв'язку з
кримінальними або цивільними справами, що знаходяться в їх
провадженні.

Виписки з реєстрів нотаріальних дій про заповіти видаються
тільки після смерті заповідача.

23. Документи, на підставі яких вчинено нотаріальні дії,
приєднуються до примірника угоди, свідоцтва про право на спадщину
та ін., що залишається в справах державної нотаріальної контори.

Оригінали документів (наприклад, свідоцтва про народження,
шлюб, смерть) повертаються особам, що їх подали, а в державній
нотаріальній конторі залишаються їх копії. Копії подаються
заінтересованими особами або на їх прохання виготовляються
працівниками державної нотаріальної контори. На таких копіях
державний нотаріус робить напис: "З оригіналом згідно", ставить
дату і свій підпис, які скріплює печаткою державної нотаріальної
контори. Державна пошлина при цьому стягується лише за
виготовлення копії, якщо її виготовлено працівником державної
нотаріальної контори. Про стягнення державної пошлини зазначається
в реєстрі нотаріальних дій за тим же номером, за яким
зареєстровано нотаріальну дію, для вчинення якої виготовлено
копію. На копії робиться відмітка про номер реєстру, за яким
зареєстровано цю нотаріальну дію.

Документи, що посвідчують особу громадян, які звернулися за
вчиненням нотаріальних дій, їх представників або представників
державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій, повертаються особам, що
подали їх, без залишення копій, але в реєстрі записується
найменування документа, його номер, дата видачі і найменування
установи, яка видала документ.

Не залишаються в державних нотаріальних конторах такі
документи або їх копії:

статути юридичних осіб або положення про них, а також
документи про повноваження їх представників (крім довіреностей,
які видаються на складання конкретних договорів),- при посвідченні
договорів і довіреностей від імені і на ім'я юридичних осіб;

документи, які встановлюють право особистої власності
громадян на жилий будинок (частину будинку) або квартиру в будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
(свідоцтво про право власності на будинок, свідоцтво про право на
спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному
майні подружжя та ін.), якщо посвідчується угода про відчуження
власником частини належного йому жилого будинку (частини будинку),
квартири, а також коли учасники спільної часткової власності мають
один спільний правовстановлюючий документ на будинок, квартиру і
один з них відчужує належну йому частку (чи частку від частки);
при посвідченні договорів про відчуження не закінчених
будівництвом будинків (частин будинків), квартир, угод про
встановлення чи зміну розміру ідеальних часток жилого будинку, а
також угод про встановлення учасниками спільної часткової
власності порядку користування конкретними частинами будинку,
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників у натурі. При посвідченні таких угод про відчуження
на правовстановлюючих документах, що повертаються відчужувачам,
робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад:
"Продано 1/4 частину цього будинку за договором, посвідченим 15
січня 1975 року, за N 1050", дата, підпис нотаріуса, які
скріплюються гербовою печаткою державної нотаріальної контори;

охоронні свідоцтва - при посвідченні договорів піднайму;

технічні паспорти на автомототранспортні засоби та квитанції
про сплату збору, який справляється,- при посвідченні договорів
про відчуження автомототранспортних засобів та видачі свідоцтв про
право на спадщину і свідоцтв про право власності на них.

Про наявність зазначених документів робиться відмітка в
реєстрі нотаріальних дій одночасно з реєстрацією нотаріальної дії,
для вчинення якої вимагався один з таких документів, або відмітка
на примірниках угод, на заявах про видачу свідоцтв про право на
спадщину і свідоцтв про право власності або на інших документах,
що приєднуються до нотаріально оформлених документів, після чого
вони повертаються особі, що подала їх. Відмітка, в якій
зазначається назва документа, ким і коли він виданий, на чиє ім'я
та за яким номером, підписується державним нотаріусом.

24. У разі втрати документа, посвідченого або виданого
державним нотаріусом, за письмовою заявою громадян, державних
установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій, за дорученням або щодо
яких вчинялися нотаріальні дії, видається дублікат втраченого
документа.

Державні нотаріальні контори видають також дублікати
заповітів, які надійшли на зберігання від службових осіб,
перелічених у статті 16 Закону Української РСР "Про державний
нотаріат".

Дублікат заповіту може бути виданий вказаним у заповіті
спадкоємцям після подачі ними свідоцтва про смерть заповідача. У
разі смерті спадкоємців, які були вказані в заповіті, дублікат
може бути виданий їх спадкоємцям після подачі ними свідоцтва про
смерть заповідача і померлого спадкоємця.

Дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого
або виданого документа.

На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має
силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис за встановленою
формою. Крім того, про видачу дубліката державний нотаріус робить
відмітку на екземплярі документа, який зберігається в справах
державної нотаріальної контори.

25. Державні нотаріуси, виявивши при вчиненні нотаріальних
дій порушення законності громадянами або окремими службовими
особами, повідомляють про це для вжиття необхідних заходів
відповідні установи, підприємства, організації або прокурора.

Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, державні
нотаріуси вправі затримати цей документ і направити його на
експертизу.

Про направлення документа на експертизу державний нотаріус
виносить постанову, в якій зазначається:

дата винесення постанови;

прізвище, ініціали державного нотаріуса, який виніс
постанову, і найменування державної нотаріальної контори;

найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я
він виданий;

ким (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання) поданий
документ для вчинення нотаріальної дії;

обставини, які викликали необхідність направлення документа
на експертизу;

куди (якій експертній установі) направляється документ для
провадження експертизи;

питання, поставлені на вирішення експертизи.

26. Державні нотаріуси:

відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої
дії суперечить законові (угода, що укладається від імені юридичної
особи, суперечить цілям, зазначеним у її статуті чи положенні;
угода не відповідає вимогам закону або укладається з метою,
завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і
суспільства; не підлягає вчиненню нотаріальним органом або
підлягає вчиненню в іншому нотаріальному органі; з проханням про
вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або
представник, який не має необхідних повноважень; за вчиненням
нотаріальної дії звернулась особа, яка хоч і дієздатна, але
знаходиться в даний момент у такому стані, що не розуміє значення
своїх дій і не може керувати ними, та ін.);

не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо
вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості,
що порочать честь і гідність громадян.

Державний нотаріус на прохання особи, якій відмовлено у
вчиненні нотаріальної дії, повинен викласти причини відмови в
письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках
державний нотаріус не пізніше триденного строку виносить постанову
про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові про відмову повинні бути вказані:

дата винесення постанови;

прізвище та ініціали державного нотаріуса і найменування
державної нотаріальної контори;

прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що звернувся за
вчиненням нотаріальної дії, місце його проживання (або
найменування і адреса юридичної особи);

про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що
звернулася (викласти коротко зміст прохання);

мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (з
посиланням на законодавство);

порядок і строки оскарження відмови (з посиланням на
законодавство).

27. За вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними
конторами, а також за складання проектів угод, заяв, виготовлення
копій документів, виписок з них, видачу дублікатів документів з
заінтересованих осіб стягується державна пошлина відповідно до
діючого законодавства.

При виїзді державного нотаріуса для вчинення нотаріальної дії
заінтересовані особи відшкодовують фактичні транспортні витрати
(стаття 33 Закону Української РСР "Про державний нотаріат").

28. Якщо державний нотаріус виявить, що внаслідок допущеної
помилки вчинена нотаріальна дія є неправильною, він зобов'язаний
довести про це до відома прокурора для прийняття в установленому
порядку заходів до скасування вказаної нотаріальної дії. Про
зроблене прокурору подання державний нотаріус доводить до відома
начальника відділу юстиції виконавчого комітету обласної,
Київської міської Рад депутатів трудящих.

Розділ III

Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій

Глава I

Посвідчення угод

Основні правила посвідчення угод

29. Державні нотаріуси посвідчують угоди, для яких
законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму.

Відповідно до діючого законодавства обов'язковому
нотаріальному посвідченню підлягають такі угоди:

договори про відчуження (купівля - продаж, міна, дарування,
довічне утримання) жилого будинку (частини будинку), квартири в
будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
(статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 );

договори про заставу жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу (частина друга
статті 184 Цивільного кодексу УРСР);

договори про надання у безстрокове користування земельних
ділянок для будівництва жилих будинків на праві особистої
власності (стаття 36 Закону Української РСР "Про державний
нотаріат");

договори дарування на суму понад 500 карбованців (частина
перша статті 244 Цивільного кодексу УРСР);

заповіти (стаття 541 Цивільного кодексу УРСР);

довіреності на укладення угод, що потребують нотаріальної
форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних і
громадських організацій, за винятком випадків, коли законом або
спеціальними правилами допущена інша форма довіреності (стаття 65
Цивільного кодексу УРСР);

довіреності, що видаються в порядку передоручення (стаття 68
Цивільного кодексу УРСР).

За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких
законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як,
наприклад, угоди учасників спільної часткової власності про
порядок користування спільним жилим будинком, квартирою в будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, про
порядок користування земельною ділянкою, про встановлення розміру
часток або про зміну розміру часток, договори позики, схову та ін.

30. Договори, заповіти, довіреності та інші документи, в яких
викладено зміст угод, що посвідчуються в нотаріальному порядку,
подаються державному нотаріусу не менше, ніж у двох примірниках,
один з яких залишається в справах державної нотаріальної контори
(стаття 40 Закону Української РСР "Про державний нотаріат").

Всі примірники підписуються учасниками угоди. Посвідчувальний
напис також вчиняється на всіх примірниках. За бажанням учасників
угоди кожному з них видається по одному примірнику.

31. Державні нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст
і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає
зміст їх вимогам закону та дійсним намірам сторін (частина третя
статті 34 Закону Української РСР "Про державний нотаріат").

32. Угоди про відчуження або заставу майна, що підлягає
реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які
підтверджують право власності на майно, що відчужується або
заставляється (частина друга статті 35 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат").

Такі документи державний нотаріус приймає лише при наявності
на них запису про реєстрацію.

33. Угоди про відчуження майна, яке оподатковується податком
або збором, а також угоди про розірвання таких договорів після
реєстрації їх у відповідних органах, можуть бути посвідчені при
умові подання доказів сплати податків або зборів (звільнення від
сплати податку або збору) або при згоді відповідних органів і
набувача про перевід нарахованого податку або збору на набувача.

При нотаріальному посвідченні зазначених угод повинна бути
витребувана довідка фінансового органу про відсутність
заборгованості по податках, а також довідка інспекції державного
страхування про відсутність заборгованості по обов'язковому
окладному страхуванню.

На підтвердження сплати збору власниками автомототранспортних
засобів може бути подана квитанція про сплату збору.

Перевіривши сплату збору, державний нотаріус робить на
примірнику угоди, що залишається в справах державної нотаріальної
контори, відповідну відмітку, в якій зазначає номер, дату, на чиє
ім'я та якою установою видана квитанція. Відмітка підписується
державним нотаріусом.

Довідки про сплату податків і зборів дійсні на протязі
місяця. Якщо в довідці вказано, що податки і збори сплачені за
квартал чи за весь рік, довідка дійсна на протязі цього строку.

34. Угоди про відчуження або заставу спільного майна
подружжя, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення,
можуть бути посвідчені державним нотаріусом лише при наявності
згоди другого з подружжя, висловленої у письмовій формі, та
з дотриманням інших правил, викладених у пп.52-53 цієї Інструкції.

35. При з'ясуванні дієздатності учасників угоди державний
нотаріус вимагає документ (див. пункт 12 цієї Інструкції), в якому
вказано вік учасника угоди.

Якщо у державного нотаріуса є підстави вважати, що хтось з
учасників угоди внаслідок душевної хвороби або недоумства не може
розуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок
зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить
свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про
визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає,
державний нотаріус відкладає вчинення угоди і з'ясовує, чи є
рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено
дієздатною. Якщо таке рішення судом не виносилось, державний
нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи одну з
організацій, вказаних у ст.256 Цивільного процесуального кодексу
УРСР ( 1502-06 ), які можуть поставити перед судом питання про
визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною. У своєму
листі державний нотаріус просить повідомити його про прийняте
рішення. В залежності від прийнятого цією особою чи організацією
рішення державний нотаріус або вчиняє угоду, або зупиняє вчинення
нотаріальної дії до розгляду справи в суді.

Угоди за неповнолітніх, які не досягли 15 років, а також від
імені громадян, визнаних у судовому порядку недієздатними,
вчиняють батьки, усиновителі або опікуни (статті 14, 16 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Угоди від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а
також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено
дієздатними, можуть бути посвідчені лише при умові, якщо вони
вчинені за згодою батьків, усиновителів або піклувальників (статті
13, 15 Цивільного кодексу УРСР).

Справжність підпису батьків, усиновителів або піклувальників
на заяві про їх згоду на посвідчення угод від імені неповнолітніх
віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у
судовому порядку обмежено дієздатними, повинна бути засвідчена
нотаріальним органом або організацією, в якій працює чи навчається
заявник, житлово-експлуатаційною конторою (управлінням будинками),
правлінням житлово-будівельного кооперативу за місцем його
проживання або адміністрацією стаціонарного лікувального закладу,
в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчення справжності
підпису не потрібне, якщо батьки, усиновителі або піклувальники
прийдуть до державної нотаріальної контори і особисто подадуть
державному нотаріусу заяву про згоду на посвідчення угоди. У цьому
випадку державний нотаріус установлює особу заявника, перевіряє
справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві і вказує
назву документа, його номер, дату видачі і назву установи, що
видала документ, який стверджує особу. Заява про згоду на
посвідчення угоди може бути викладена на звороті примірника угоди,
що залишається в справах державної нотаріальної контори, або на
окремому аркуші.

Державні нотаріуси вимагають дозвіл органу опіки і піклування
на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на
вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі
побутових.

Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують
нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від
належних підопічному прав, поділ майна, поділ або обмін жилої
площі, видача письмових зобов'язань тощо.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника
давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, зазначених у
абзацах шостому - сьомому цього пункту, вирішує орган опіки і
піклування шляхом прийняття відповідного рішення.

Опікун і піклувальник, їх чоловік або жінка і близькі родичі
не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі
представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням,
при укладенні угод між підопічним і чоловіком чи жінкою опікуна
або піклувальника та їх близькими родичами.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від
імені підопічного, а також зобов'язуватись від його імені порукою
(стаття 146 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ).

Правила, викладені в абзацах шостому - дев'ятому цього
пункту, поширюються і на угоди, що укладаються батьками
(усиновителями) як опікунами чи піклувальниками своїх
неповнолітніх дітей.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до
досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг
вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсягу з
моменту одруження (стаття 11 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

36. При перевірці правоздатності юридичних осіб, які беруть
участь в юридичній угоді, державні нотаріуси зобов'язані
ознайомитись з статутом юридичної особи або положенням про неї і
перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, правам,
наданим юридичній особі її статутом чи положенням.

При посвідченні угоди, стороною якої є колгосп, державний
нотаріус перевіряє, чи зареєстрований статут даного колгоспу у
виконавчому комітеті районної Ради депутатів трудящих.

37. У випадку вчинення угоди представником перевіряється його
повноваження. Повноваження представника перевіряється виданою на
його ім'я довіреністю.

Державні нотаріуси не вимагають довіреностей на вчинення угод
та інших дій від керівників юридичних осіб, яким за статутом чи
положенням надано право укладати угоди. У цих випадках вимагається
лише документ, який посвідчує їх службовий стан.

Якщо юридичною особою керує виборний колегіальний орган,
повинна бути витребувана постанова про обрання службових осіб і
про розподіл між ними обов'язків.

38. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого
договору про відчуження майна може бути оформлена шляхом складання
окремого документа, який додається до примірника договору, що
знаходиться в справах державної нотаріальної контори, або
викладена на самому договорі. Угода підписується сторонами і
посвідчується державним нотаріусом. На всіх інших примірниках
договору за підписом державного нотаріуса і з прикладенням
гербової печатки державної нотаріальної контори робиться відмітка
про розірвання договору, в якій зазначається номер за реєстром та
дата посвідчення угоди про розірвання. Відмітка про розірвання
договору про відчуження майна також робиться в реєстрі для
реєстрації нотаріальних дій та алфавіті до нього.

При посвідченні угод про розірвання договорів про відчуження
майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення,
державний нотаріус перевіряє згоду дружини або чоловіка обох
сторін на розірвання такого договору. Якщо посвідчується угода про
розірвання договору про відчуження жилого будинку (частини
будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників, перевіряється також відсутність
заборони відчуження або арешту.

Якщо угода про розірвання договору про відчуження будинку
(частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників посвідчується після
реєстрації договору відчуження у виконавчому комітеті районної,
міської Ради депутатів трудящих, державний нотаріус вимагає
довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації та довідку
відповідних органів про відсутність заборгованості по податках і
страхових платежах.

У випадку одержання рішення суду про визнання договору про
відчуження майна недійсним, державний нотаріус робить про це
відмітку на екземплярі договору, який зберігається в справах
державної нотаріальної контори, приєднавши до нього рішення, а
також робить відмітку в реєстрі та в алфавіті до нього і при
можливості на всіх інших примірниках договору.

Відчужувачу майна на його вимогу повертається
правовстановлюючий документ (або його дублікат), який є в
державній нотаріальній конторі і до складання договору про
відчуження майна, що розривається, знаходився у відчужувача.

При розірванні зазначених договорів раніше стягнута державна
пошлина за їх посвідчення сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає
реєстрації, державний нотаріус повідомляє відповідний орган, який
займається реєстрацією, якщо такий договір до його розірвання був
цим органом зареєстрований.

39. Договір про відчуження майна, яке знаходиться на
спеціальному обліку (жилий будинок та ін,), а також угода про
розірвання такого договору, якщо договір, що розривається, був
зареєстрований у відповідному органі, повинні бути подані для
реєстрації за місцем обліку цього майна, про що державний нотаріус
зазначає у посвідчувальному написі і роз'яснює сторонам.

Органу, який провадить відповідний облік (реєстрацію) майна,
крім угоди про розірвання договору про відчуження майна, для
перереєстрації подається також правовстановлюючий документ, на
підставі якого був посвідчений договір про відчуження, або виданий
державним нотаріусом дублікат цього правовстановлюючого документа.

Посвідчення договорів про надання у безстрокове

користування земельних ділянок для будівництва

жилих будинків

40. Договори про надання у безстрокове користування
земельних ділянок для будівництва жилих будинків на праві
особистої власності посвідчуються державними нотаріальними
конторами за місцем відводу земельної ділянки.

При посвідченні договорів про надання у безстрокове
користування земельних ділянок для будівництва жилих будинків на
праві особистої власності в містах і селищах міського типу
державні нотаріуси перевіряють відповідність договору вимогам
законодавства, яке регулює право громадян на будівництво жилих
будинків(1).

_______________

(1) Земельний кодекс УРСР - глави 17, 19.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. "Про
право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих
будинків" (Відомості Верховної Ради СРСР, 1948 р., N 36, 1958 р.,
N 16, ст.284; 1964 р., N 35, ст.401).

Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 р. "Про
порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від
26 серпня 1948 р. "Про право громадян на купівлю і будівництво
індивідуальних жилих будинків" (ЗП СРСР, 1948 р., N 5, ст.62).

Постанова Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1958 р. N 514 (ЗП
УРСР, 1958 р., N 4, ст.83).

Необхідно також перевірити, чи містить договір усі необхідні
реквізити, передбачені Типовим договором про надання у безстрокове
користування земельної ділянки для будівництва індивідуального
жилого будинку на праві особистої власності, затвердженим наказом
Міністра комунального господарства УРСР і Міністра юстиції УРСР
від 2 квітня 1955 р. N 78/4.

При посвідченні вказаних договорів державні нотаріуси
вимагають рішення виконавчого комітету обласної, міської, районної
або селищної Ради депутатів трудящих про відведення земельної
ділянки і по два примірники плану земельної ділянки та проекту
забудови.

План земельної ділянки та проект забудови додаються до
примірників договорів, що видаються сторонам. До примірника, який
залишається в державній нотаріальній конторі, план земельної
ділянки та проект забудови не додаються.

Не вимагається подання проекту забудови при посвідченні
договорів про надання земельних ділянок для перенесення будов, що
належать громадянам, у зв'язку з вилученням у них земельних
ділянок для державних і громадських потреб.

41. При посвідченні договорів про надання земельних ділянок
для будівництва жилих будинків державні нотаріуси роз'яснюють
забудовникам зміст статті 105 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ),
про що робиться відмітка в тексті договору перед підписом сторін.

42. Угода про розірвання договору про надання земельної
ділянки для будівництва жилого будинку посвідчується при наявності
прийнятого за заявою забудовника рішення виконавчого комітету
відповідної Ради депутатів трудящих про згоду на таке розірвання.

Угода про розірвання договору про надання земельної ділянки
для будівництва може бути оформлена шляхом складання окремого
документа, який разом з рішенням виконавчого комітету додається до
примірника договору, що знаходиться в державній нотаріальній
конторі, або викладена на самому договорі. Угода підписується
сторонами (відділом комунального господарства і забудовником) і
посвідчується державним нотаріусом. Відмітка про розірвання
договору з посиланням на реквізити угоди робиться на всіх
примірниках договору за підписом державного нотаріуса і з
прикладенням гербової печатки державної нотаріальної контори, а
також в реєстрі та алфавітній книзі.

Угода сторін про розірвання договору про надання земельної
ділянки для будівництва може бути посвідчена при відсутності
заборгованості по позичці.

43. Угода сторін (відділу комунального господарства і
забудовника) про зміну умов нотаріально посвідченого договору про
надання земельної ділянки для будівництва жилого будинку (в тому
числі про залучення до будівництва співзабудовника) може бути
посвідчена після подання державному нотаріусу рішення виконавчого
комітету відповідної Ради депутатів трудящих про зміну умов
договору і лише до закінчення будівництва жилого будинку.

Зміна умов договору може бути проведена як шляхом розірвання
договору і складання замість нього нового договору, так і шляхом
складання окремої угоди про зміну умов договору. Угода сторін про
зміну умов договору оформляється стосовно до правил, викладених в
абзаці другому пункту 42 цієї Інструкції.

Рішення виконавчого комітету про зміну умов договору
приєднується до примірника цього договору, який знаходиться в
державній нотаріальній конторі.

44. При посвідченні договору про надання житлово-будівельному
колективу індивідуальних забудовників у безстрокове користування
земельної ділянки для будівництва жилого будинку державний
нотаріус повинен перевірити і приєднати до примірника договору, що
залишається в державній нотаріальній конторі:

1) наказ керівника установи, підприємства або організації про
створення житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників;

2) рішення виконавчого комітету обласної, міської, районної,
селищної Ради депутатів трудящих про відведення земельної ділянки
житлово-будівельному колективу індивідуальних забудовників.

Житлово-будівельні колективи утворюються установами,
підприємствами, організаціями із складу їх робітників та
службовців або виконавчими комітетами міських (районних) Рад
депутатів трудящих.

Сторонами за договором про надання житлово-будівельному
колективу в безстрокове користування земельної ділянки для
будівництва жилого будинку є виконавчий комітет відповідної Ради
депутатів трудящих і колектив забудовників, всі члени якого
підписують такий договір.

45. Площі земельних ділянок, які відводяться
житлово-будівельним колективам індивідуальних забудовників для
будівництва жилих будинків, встановлюються в таких розмірах:

1) для одно- і двоповерхових 2-квартирних жилих будинків - у
містах - 600-800 кв.метрів, в селищах міського типу -
800-900 кв.метрів на будинок;

2) для одно- і двоповерхових 4-квартирних жилих будинків - у
містах 1000-1200 кв.метрів, в селищах міського типу -
1200-1400 кв.метрів на будинок;

3) для 8-квартирних жилих будинків - у містах і селищах
міського типу - 1200-1600 кв.метрів на будинок.

Площа земельної ділянки, що відводиться для блокованого
будинку, збільшується зверх розміру, встановленого для
8-квартирного будинку, з розрахунку 150 кв.метрів на кожну
додаткову квартиру понад 8 квартир(1).

_______________

(1) Див. Положення про житлово-будівельні колективи та
індивідуальних забудовників у містах і селищах міського типу
Української РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від
30 квітня 1958 р. N 514 (ЗП УРСР, 1958 р., N 4, ст.83).

46. За бажанням забудовників, яким за рішенням виконавчого
комітету відповідної Ради депутатів трудящих надані суміжні
земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, їх
жилі будинки можуть бути збудовані впритул один до одного, як
спарені будинки. У таких випадках з кожним з забудовників
укладається і нотаріально посвідчується договір про надання у
безстрокове користування земельної ділянки для будівництва
індивідуального жилого будинку на праві особистої власності, в
тексті яких обов'язково зазначається, що будуються спарені
будинки.

Для спарених будинків земельні ділянки відводяться в таких
розмірах: у містах - 600-800 кв.метрів, у селищах -
800-900 кв.метрів.

Загальні правила посвідчення угод про відчуження жилого

будинку (частини будинку) або квартири в будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників

47. Посвідчення договорів про відчуження жилого будинку
(частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників провадиться за місцем
знаходження жилого будинку.

48. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження
жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
державні нотаріуси вимагають подання документів, які
підтверджують право власності на них у осіб, що відчужують.

Право особистої власності громадян на жилий будинок (частину
будинку), квартиру в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників, що відчужується, може бути
підтверджено, зокрема, одним з таких документів:

нотаріально посвідченим договором про надання у безстрокове
користування земельної ділянки для будівництва індивідуального
жилого будинку на праві особистої власності (договором про право
забудови, укладеним до 26 серпня 1948 року), договором (випискою з
нього) про надання житлово-будівельному колективу індивідуальних
забудовників земельної ділянки для будівництва жилого будинку;

нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, довічного
утримання, дарування, міни;

виданим державною нотаріальною конторою свідоцтвом про
придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири з
прилюдних торгів;

свідоцтвом про право особистої власності на будинок (частину
будинку);

актом про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будинку;

свідоцтвом про право на спадщину;

свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні
подружжя, виданим державною нотаріальною конторою;

копією рішення народного суду, що вступило в законну силу,
яке підтверджує право власності на будинок;

договором про поділ майна;

рішення товариського суду про поділ будинку між подружжям.

На підтвердження права особистої власності на жилий будинок
(частину будинку), квартиру в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників можуть бути подані інші
документи, які ввійшли до "Переліку правовстановлюючих документів,
на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у
містах і селищах міського типу Української РСР", доданого до
Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у
містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої
Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та
погодженої з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року.

Перелічені документи приймаються державним нотаріусом при
наявності відмітки про реєстрацію їх в бюро технічної
інвентаризації виконавчого комітету відповідної Ради депутатів
трудящих або реєстраційного посвідчення, яке є невід'ємною
частиною правовстановлюючого документа.

Крім правовстановлюючих документів на будинок (частину
будинку), квартиру в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників, що відчужується, державний нотаріус
вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації,
оформлену у відповідності з Інструкцією про порядок заповнення
довідок-характеристик, що видаються бюро технічної інвентаризації
власникам індивідуальних жилих будинків (частин будинків) для
подання у державні нотаріальні контори при оформленні угод,
затвердженою Міністерством комунального господарства УРСР
17 березня 1966 року.

Строк дії довідки-характеристики 3 місяці.

Якщо фактичний розмір земельної ділянки, вказаний у
довідці-характеристиці бюро технічної інвентаризації, більший, ніж
вказано у правовстановлюючому документі, а також у випадках, коли
з довідки-характеристики видно, що власником зроблено до будинку
добудови (надбудови) або переобладнання нежилого приміщення в жиле
без встановленого дозволу, державний нотаріус вимагає подання
рішення виконавчого комітету відповідної Ради депутатів трудящих
про зміну розміру земельної ділянки (в межах норм, встановлених
для даної місцевості) або про дозвіл зробити добудову (надбудову)
або переобладнання. При відсутності рішення виконавчого комітету
про зміну розміру земельної ділянки в договорі про відчуження
розмір її зазначається за правовстановлюючим документом. При
відсутності рішення виконавчого комітету про дозвіл зробити
добудову (надбудову) або переобладнання державний нотаріус
відмовляє в посвідченні договору відчуження будинку або частини
цього будинку, до якої власником її зроблено таку добудову
(надбудову) або переобладнання.

Якщо фактичний розмір земельної ділянки, зазначений в довідці
бюро технічної інвентаризації, виявиться меншим, ніж у
правовстановлюючому документі, в договорі про відчуження
зазначається розмір за довідкою-характеристикою бюро технічної
інвентаризації.

49. Договір про відчуження жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників може бути посвідчений при умові, щоб внаслідок
купівлі-продажу, дарування або міни жилого будинку (частини
будинку), квартири у набувача та його чоловіка або дружини, що
проживає з ним спільно, і їх неповнолітніх дітей, не виявилось
більше одного будинку (частини будинку), квартири. Проте наявність
на праві особистої власності у одного або кількох з числа
зазначених вище громадян частини жилого будинку не позбавляє права
інших з цих громадян набути другу частину цього ж будинку. В
будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати
лише одну квартиру (стаття 101 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ).

Договір купівлі-продажу жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників на ім'я громадянина або його дружини (чоловіка), що
разом з ним проживає, чи їх неповнолітніх дітей, при умові, що в
одного з них є в особистій власності жилий будинок (частина
будинку), квартира, може бути посвідчений державним нотаріусом,
коли це необхідно для задоволення потреб сім'ї громадянина в
житлі, за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради
депутатів трудящих (стаття 226 Цивільного кодексу УРСР).

У договорі купівлі-продажу такого жилого будинку (частини
будинку), квартири повинно бути зазначено, що набувач зобов'язаний
протягом року провести відчуження першого жилого будинку (частини
будинку), квартири. Річний строк рахується з дня посвідчення
договору про відчуження.

Граничний розмір жилої площі будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників, що набувається, не повинен перевищувати 60 кв.метрів
(стаття 102 Цивільного кодексу УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників розміром жилої площі більше 60 кв.метрів може бути
посвідчений лише при наявності рішення виконавчого комітету
районної, міської Ради депутатів трудящих, яким набувачу, що має
велику сім'ю або має право на додаткову жилу площу, дозволяється
придбати цей будинок (частину будинку), квартиру. У цьому випадку
жила площа будинку (частини будинку), квартири не повинна
перевищувати розміру, визначеного для даної сім'ї за нормами,
встановленими для громадян, що проживають у будинках місцевих Рад
депутатів трудящих, включаючи у відповідних випадках і додаткову
жилу площу (частина п'ята статті 300 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ).

При посвідченні договору купівлі-продажу жилого будинку
(частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників слід дотримуватись правила,
згідно з яким від імені продавця, його дружини (чоловіка), що
проживають спільно з ним, або їх неповнолітніх дітей, не може
провадитись продаж більш як одного будинку (частини будинку),
квартири протягом трьох років, за винятком продажу будинків,
придбаних через шлюб або спадкування. Продаж громадянином жилого
будинку більше одного разу на протязі трьох років допускається
також при наявності поважної причини з особливого в кожному разі
дозволу виконавчого комітету районної, міської Ради депутатів
трудящих (стаття 226 Цивільного кодексу УРСР).

На підтвердження дозволу про відчуження жилого будинку
(частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників до спливу трирічного строку
відчужувач повинен подати державному нотаріусу рішення виконавчого
комітету районної, міської Ради депутатів трудящих.

Відчуження одного жилого будинку (частини будинку) по
частинах на протязі трирічного строку не виключається.

Продавцю і покупцю жилого будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників роз'яснюється зміст статей 101, 226 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ), про що зазначається в текстах договорів.

50. При посвідченні договорів про відчуження жилого будинку
(частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників державні нотаріуси
перевіряють відсутність заборони відчуження або арешту.

При наявності заборони договір про відчуження жилого будинку
(частини будинку), квартири, обтяжених боргом, може бути
посвідчений лише при згоді кредитора і набувача на перевід боргу
на набувача.

У випадку переводу боргу на набувача державний нотаріус
вимагає подання довідки, виданої кредитором.

Про відсутність заборони або арешту державний нотаріус
повинен зробити відмітку на примірнику договору відчуження, що
залишається в державній нотаріальній конторі.

У населених пунктах, де є кілька державних нотаріальних
контор, відсутність заборони або арешту перевіряється державним
нотаріусом на підставі довідки, яку видає та з державних
нотаріальних контор, в обов'язок якої входить накладення заборон
відчуження жилих будинків по всьому населеному пункту.

Строк дії кожної з зазначених довідок 3 місяці з дня видачі.

51. При посвідченні угоди про відчуження жилого будинку
(частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників, належного неповнолітньому,
а також особам, визнаним недієздатними або обмежено дієздатними,
державний нотаріус керується пунктом 35 цієї Інструкції.

Якщо органи опіки і піклування зобов'язують батьків, опікунів
або піклувальників внести в ощадну касу на ім'я неповнолітніх чи
інших недієздатних осіб суми за проданий будинок (частину будинку)
або квартиру, то державний нотаріус повинен перевірити виконання
цієї вимоги і вказати про це в тексті договору.

Посвідчення угод про відчуження жилого будинку

(частини будинку) або квартири в будинку

житлово-будівельного колективу індивідуальних

забудовників від імені одного з подружжя

52. Договори про відчуження будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників, які набуто після реєстрації шлюбу і є спільною
(сумісною) власністю подружжя, можуть бути посвідчені лише при
наявності письмової згоди другого з подружжя на відчуження будинку
(частини будинку), квартири.

Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на
відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири повинна бути
засвідчена нотаріальним органом або організацією, в якій він
працює чи навчається, житлово-експлуатаційною конторою
(управлінням будинками), правлінням житлово-будівельного
кооперативу за місцем його проживання або адміністрацією
стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на
лікуванні. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо
чоловік або дружина відчужувача прийде до державної нотаріальної
контори і особисто подасть державному нотаріусу заяву про згоду на
відчуження. У цьому випадку державний нотаріус установлює особу
заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить
відмітку на заяві і вказує назву документа, який посвідчує особу,
номер, дату видачі і назву установи, що його видала.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження
жилого будинку (частини будинку) або квартири вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові громадянина, назва
організації) він погоджується продати чи подарувати спільно
набутий будинок (частину будинку), квартиру, чи вказано ціну та
інші умови продажу, державний нотаріус при посвідченні договору
відчуження обов'язково перевіряє, як додержано умов, вказаних у
такій заяві.

У тому випадку, коли з правовстановлюючого документа на жилий
будинок (частину будинку), квартиру неможливо встановити час і
підстави їх набуття, а чоловік чи дружина особи, на ім'я якої
зареєстрований жилий будинок (частина будинку), квартира,
ухиляється від дачі письмової згоди на відчуження такого майна, то
особа, на ім'я якої зареєстрований жилий будинок (частина
будинку), квартира, може в порядку статті 66 Закону Української
РСР "Про державний нотаріат" передати заяву своєму чоловікові чи
дружині з пропозицією з'явитися до державної нотаріальної контори
для визначення його (її) частки в жилому будинку (частині
будинку), квартирі. Якщо він (вона) не з'явиться до державної
нотаріальної контори у визначений строк і на протязі місяця після
одержання заяви не надішле своїх заперечень, державний нотаріус
може посвідчити від імені чоловіка чи дружини, за ким по
правовстановлюючому документу рахується жилий будинок (частина
будинку), квартира, договір про відчуження цього будинку (частини
будинку), квартири.

53. Договір про відчуження жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників може бути посвідчений без згоди другого з подружжя,
якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб або інших
документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою
власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане
під час перебування в шлюбі через спадщину або дарування, зроблено
поділ майна, набутого під час знаходження в зареєстрованому
шлюбі). Про перевірку цієї обставини державний нотаріус робить
відмітку на примірнику договору, що залишається в державній
нотаріальній конторі, з посиланням на реквізити відповідного
документа, якщо останній не приєднується до договору.

При посвідченні договору про відчуження жилого будинку
(частини будинку), квартири від імені особи, у якої немає чоловіка
або дружини (неодружена, вдова, вдівець), в державну нотаріальну
контору подається письмова заява про це відчужувача. Державний
нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника
угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома,
підписується на заяві. Вказана заява повинна виходити особисто від
відчужувача, а у випадку вчинення угоди через представника - від
представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні
угоди подавати від його імені різні заяви.

Договір про відчуження жилого будинку (частини будинку),
квартири може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також
у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження жилого
будинку і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї
обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке вступило в
законну силу, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.

Посвідчення угод про відчуження частки жилого будинку

54. У тих випадках, коли один з учасників спільної часткової
власності продає належну йому частку в жилому будинку сторонній
особі, державний нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець
у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної
часткової власності (в тому числі громадян, які мають жилу площу
розміром 60 кв.метрів і більше або володіють на праві особистої
власності іншим жилим будинком (частиною іншого будинку), який
разом з тим, що продається, знаходиться на одній земельній ділянці
(домоволодіння), а також установи, підприємства, організації про
свій намір продати свою частку сторонній особі з вказівкою ціни та
інших умов, на яких продається частка будинку (стаття 114
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності
про наступний продаж частки в спільному будинку може служити
свідоцтво, видане державною нотаріальною конторою, про передачу їм
заяви продавця в порядку статті 66 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" або заява учасників спільної часткової
власності про відмову від здійснення права привілеєвої купівлі
частки будинку, що продається (з зазначенням ціни та інших умов,
на яких продається ця частка).

Справжність підпису на заяві учасників спільної часткової
власності повинна бути засвідчена органом, який вчиняє нотаріальні
дії, або організацією, в якій вони працюють чи навчаються,
житлово-експлуатаційною конторою (управлінням будинками),
правлінням житлово-будівельного кооперативу за місцем їх
проживання або адміністрацією стаціонарного лікувального закладу,
в якому вони перебувають на лікуванні.

Засвідчення справжності підпису не вимагається, якщо учасники
спільної часткової власності особисто з'являться до державної
нотаріальної контори і подадуть заяву про відмову від права
привілеєвої купівлі. У цьому випадку державний нотаріус встановлює
особу, перевіряє справжність підпису заявників і робить про це
відмітку на заяві, вказуючи найменування документа, його номер,
дату видачі та найменування установи, яка видала документ, що
посвідчує особу заявника. Заява учасника спільної часткової
власності про відмову від права привілеєвої купівлі може бути
викладена на звороті примірника договору купівлі-продажу, що
залишається в справах державної нотаріальної контори, або на
окремому аркуші.

Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної
часткової власності державною нотаріальною конторою, що посвідчує
договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але
примірник заяви з написом державного нотаріуса про її вручення
повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу
частки будинку, який залишається в державній нотаріальній конторі.

При одержанні від учасників спільної часткової власності
відповіді остання також додається до зазначеного примірника
договору.

При посвідченні договорів довічного утримання, дарування і
міни частки жилого будинку правила цього пункту не застосовуються.

55. Якщо решта учасників спільної часткової власності
відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не
здійснить цього права протягом одного місяця з дня одержання
повідомлення про намір і умови продажу, державний нотаріус після
одержання заяви про відмову або після спливу місячного строку може
посвідчити договір купівлі-продажу частки будинку сторонній особі.

Договір купівлі-продажу частки будинку сторонній особі може
бути посвідчений державним нотаріусом при наявності відомостей про
те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились
одержати надіслані на їх адреси заяви продавця про його намір
продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена
на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.

Договір купівлі-продажу частки будинку сторонній особі може
бути посвідчений також у випадку, якщо інші учасники спільної
часткової власності не проживають у місці знаходження будинку і
адреса їх невідома. На ствердження цього повинен бути поданий
відповідний документ довідкового бюро (адресного столу) або
виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих.

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від
права привілеєвої купівлі або фактична відмова учасника спільної
часткової власності, який на протязі одного місяця з дня одержання
повідомлення про намір і умови продажу іншим учасником спільної
часткової власності належної йому частки будинку не здійснив свого
права на привілеєву купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Строк
цей рахується з дня подачі заяви про відмову або з дня наступного
за останнім днем зазначеного місячного строку.

56. Договір про відчуження одного з кількох жилих будинків,
належних одній особі на праві особистої власності або кільком
особам на праві спільної часткової власності, які знаходяться на
одній земельній ділянці, може бути посвідчений лише після виділу
виконавчим комітетом відповідної Ради депутатів трудящих частини
земельної ділянки в натурі з відчужуваним жилим будинком, що
знаходиться на ній, під окремим номером по вулиці, провулку та ін.
Виділ оформляється шляхом винесення про це відповідного рішення.
Якщо такий виділ неможливий, то державний нотаріус посвідчує
договір про відчуження певної частки в праві спільної власності на
жилий будинок в цілому.

57. Про відчуження частки жилого будинку державний нотаріус
робить відмітку на правовстановлюючому документі.

58. В тексті договору про відчуження частки жилого будинку
вказуються арифметичні (в простих дробах), а не конкретні частини
будинку.

59. В договорі про відчуження власником частки будинку за
бажанням сторін може бути вказаний і порядок користування
конкретними його частинами, а також порядок користування земельною
ділянкою.

В договорі про відчуження одним з учасників спільної
часткової власності належної йому частки будинку порядок
користування конкретними частинами будинку може бути вказаний лише
при наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової
власності про порядок користування будинком або за їх письмовою
згодою чи при наявності судового рішення про порядок користування
конкретними частинами будинку.

Угода про порядок користування спільним жилим будинком між
учасниками спільної часткової власності з зазначенням конкретних
частин будинку (квартири, кімнат, поверхів та ін.), а також про
порядок користування земельною ділянкою, крім того, може бути
оформлена шляхом складання самостійного документа, який є
невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Угода може бути укладена між усіма учасниками спільної
часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку
необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової
власності на порядок користування конкретними частинами.

При посвідченні таких угод вимагається правовстановлюючий
документ і довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації,
якщо угоди посвідчуються самостійно, без посвідчення договору про
відчуження частки будинку. Після огляду правовстановлюючого
документа він повертається власникові, а в тексті угоди
зазначаються найменування документа, номер та дата його видачі, а
також найменування установи, що його видала.

60. При посвідченні договору про відчуження частки в спільній
власності на будинок державний нотаріус роз'яснює особі, яка
набуває частку, що, коли учасники спільної часткової власності на
цей будинок за згодою між собою встановили порядок користування
відособленими приміщеннями будинку відповідно до частки кожного і
така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому
комітеті місцевої Ради депутатів трудящих, то вона обов'язкова і
для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей
будинок (стаття 118 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

61. Угода учасників спільної часткової власності про
встановлення розміру часток або про зміну розміру часток, якщо в
правовстановлюючому документі на жилий будинок розмір часток не
вказаний або вказаний неправильно (ідеальні частки не відповідають
реальним частинам або сума ідеальних часток жилого будинку,
зазначених у правовстановлюючому документі, складає величину
більшу чи меншу одиниці), може бути оформлена як шляхом складання
самостійного документа, так і викладена на правовстановлюючому
документі.

Угода про уточнення ідеальних часток жилого будинку, належних
кожному учаснику спільної часткової власності, подається для
реєстрації до виконавчого комітету місцевої Ради депутатів
трудящих і є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Якщо зміна розміру часток, належних учасникам спільної
часткової власності, відбулася в зв'язку з додатковим будівництвом
(прибудова, надбудова та ін.), яке було проведено одним з
учасників спільної часткової власності, або зі зносом частини
будинку, проведеними на підставі рішення виконавчого комітету
місцевої Ради депутатів трудящих на додаткове будівництво або на
знос частини будинку, зміна ідеальних часток, при згоді всіх
учасників спільної часткової власності, оформляється виконавчим
комітетом місцевої Ради депутатів трудящих шляхом видачі всім
учасникам спільної часткової власності взамін наявних
правовстановлюючих документів свідоцтв про право власності на
відповідну частку жилого будинку.

Аналогічно вирішується питання і при виділі одного з кількох
жилих будинків, належних одній особі на праві особистої власності
або кільком особам на праві спільної власності, які знаходяться на
одній земельній ділянці (домоволодіння).

При наявності спору між учасниками спільної часткової
власності питання про зміну розміру часток жилого будинку,
належних кожному з них, вирішується в судовому порядку.

Посвідчення угод про відчуження жилих будинків

(частин будинків), що знаходяться в сільських

населених пунктах

62. При посвідченні договорів про відчуження жилих будинків
(частин будинків), розташованих в сільських населених пунктах,
додержуються загальних правил посвідчення угод.

Крім того, при посвідченні вказаних договорів вимагаються:

письмова згода на відчуження жилого будинку всіх членів
колгоспного (одноосібного селянського) двору, які досягли
16 років, а при наявності в складі двору осіб віком від 15 до
16 років та осіб, визнаних у судовому порядку обмежено
дієздатними, крім того,- згода їх батьків (усиновителів) або
піклувальників(1). За неповнолітніх, які не досягли 15 років, а
також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, діють їх
батьки (усиновителі) або опікун. Органи опіки і піклування питання
про свою згоду на відчуження жилого будинку, належного колгоспному
(одноосібному селянському) двору, до складу якого входять особи
віком до 16 років, а також недієздатні та обмежено дієздатні,
вирішують шляхом прийняття відповідного рішення;

_______________

(1) Питання вирішується стосовно до статті 124 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ).

рішення загальних зборів членів колгоспу (зборів
уповноважених), письмова згода адміністрації радгоспу або іншого
сільськогосподарського підприємства, організації і установи (у
випадку відчуження жилого будинку, розташованого на землі,
закріпленій за колгоспом, радгоспом або іншим
сільськогосподарським підприємством, організацією, установою) про
збереження повністю або частково присадибної ділянки за набувачем
будинку з визначенням її розміру. Якщо земельні ділянки надаються
робітникам, службовцям, пенсіонерам та інвалідам, які проживають у
сільській місцевості, таке рішення чи згода затверджується
виконавчим комітетом сільської Ради депутатів трудящих (стаття 77
Земельного кодексу УРСР).

При посвідченні договорів про відчуження жилих будинків
(частин будинків), розташованих у межах міста на землі,
закріпленій за колгоспом, радгоспом або іншим
сільськогосподарським підприємством, організацією і установою,
також вимагається рішення загальних зборів членів колгоспу (зборів
уповноважених) чи письмова згода зазначених підприємств, установ,
організацій.

На виняток з правил, зазначених у пунктах 33, 48, 50 цієї
Інструкції, підтвердженням належності будинку, розміру земельної
ділянки, на якому він розташований, страхової оцінки будинку,
відсутності заборгованості по податках та страхових платежах, а
також відсутності заборони відчуження будинку можуть служити
відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів
трудящих. Всі ці дані можуть бути зазначені в одній загальній
довідці.

Доказом відсутності заборгованості по податках може служити
довідка фінансового органу. На підтвердження страхової оцінки
будинку може бути подане страхове свідоцтво.

63. При посвідченні договорів про відчуження жилих будинків
(частин будинків), розташованих у сільських населених пунктах і
належних робітникам або службовцям, застосовуються правила,
встановлені для відчуження жилих будинків, розташованих у містах і
селищах міського типу, з дотриманням вимоги, передбаченої абзацом
четвертим пункту 62 цієї Інструкції.

64. При посвідченні договору про відчуження жилого будинку,
що раніше належав колгоспному двору, який перестав існувати в
зв'язку з перетворенням колгоспу в радгосп, державний нотаріус
вимагає письмову згоду на відчуження всіх інших членів колишнього
колгоспного двору. Це правило діє протягом трьох років з дня
перетворення колгоспу в радгосп(1).

_______________

(1) Питання про трирічний строк вирішено стосовно до статті
126 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

65. Якщо на жилий будинок, що раніше належав колгоспному
двору, який перестав існувати в зв'язку з перетворенням колгоспу в
радгосп, свідоцтво про право власності видано на всіх членів
колишнього колгоспного двору, посвідчення договору відчуження
такого будинку провадиться за правилами, встановленими для
відчуження будинків, що знаходяться в містах і селищах міського
типу, з дотриманням вимоги, передбаченої абзацом четвертим пункту
62 цієї Інструкції.

Посвідчення угод про відчуження жилих будинків

(частин будинків), не закінчених будівництвом,

а також угод про відчуження жилих будинків

(частин будинків) на знос

66. Угода про відчуження жилого будинку (частини будинку),
будівництво якого не закінчено, посвідчується при наявності
рішення виконавчого комітету районної, міської, селищної Ради
депутатів трудящих про згоду на таке відчуження.

При посвідченні договору про відчуження жилого будинку
(частини будинку), не закінченого будівництвом, державний нотаріус
перевіряє ті ж обставини і вимагає ті ж документи, що й при
відчуженні жилих будинків, закінчених будівництвом, крім
довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації. Відомості
про вартість будівельних робіт і матеріалів, а також про процент
готовності незакінченого будинку містяться в довідці комунального
органу, яка обов'язково подається при посвідченні договору
відчуження жилого будинку (частини будинку), не закінченого
будівництвом.

В тексті такого договору окремим пунктом зазначається, що всі
обов'язки, передбачені договором про надання у безстрокове
користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку,
складеним між відділом комунального господарства і відчужувачем,
приймає на себе набувач жилого будинку, не закінченого
будівництвом.

Примірник договору про надання у безстрокове користування
земельної ділянки для будівництва жилого будинку, який при
посвідченні договору про відчуження жилого будинку (частини
будинку), не закінченого будівництвом, подається як
правовстановлюючий документ, приєднується до примірника договору
відчуження, що видається набувачу незакінченого будинку.

67. При посвідченні, за бажанням сторін, договору про
відчуження жилого будинку на знос, державний нотаріус вимагає,
крім документів, які подаються при посвідченні договору відчуження
жилого будинку не на знос (з залишенням на місці), рішення
виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про дозвіл
на знос будинку.

При посвідченні договору про відчуження на знос жилого
будинку, розташованого в сільському населеному пункті, рішення
загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), письмова
згода адміністрації радгоспу або іншого сільськогосподарського
підприємства, організації, установи про збереження за набувачем
будинку присадибної земельної ділянки не вимагається.

Посвідчення договорів довічного утримання

68. Договори довічного утримання посвідчуються з дотриманням
загальних правил посвідчення договорів купівлі-продажу жилих
будинків (частин будинків), квартир в будинках житлово-будівельних
колективів індивідуальних забудовників.

При посвідченні договорів довічного утримання не
застосовуються правила, викладені в пункті 54 цієї Інструкції.

При посвідченні таких договорів державний нотаріус перевіряє,
чи є відчужувач будинку непрацездатним (за віком або станом
здоров'я), про що зазначає в тексті договору.

На примірнику договору довічного утримання, що залишається в
справах державної нотаріальної контори, робиться відмітка, в якій
зазначаються реквізити документа, що підтверджує непрацездатність
відчужувача.

Відчужувачем жилого будинку (частини будинку), квартири в
будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
за договором довічного утримання не може бути неповнолітня особа.

69. В тексті договору довічного утримання обов'язково
зазначається, що набувач жилого будинку (частини будинку),
квартири зобов'язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне
забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і
необхідної допомоги, та визначається грошова оцінка матеріального
забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін.

70. При посвідченні договору довічного утримання державний
нотаріус накладає заборону відчуження жилого будинку (частини
будинку), квартири, про що робить напис на договорі.

71. У разі смерті набувача будинку за договором довічного
утримання, при відсутності у нього спадкоємців або при відмові їх
від договору довічного утримання, державний нотаріус за письмовою
заявою відчужувача анулює цей договір, про що на всіх примірниках
його робиться відповідний напис з посиланням на статтю 429
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ). Факт смерті набувача
підтверджується свідоцтвом органу загсу про смерть.

Відчужувачу жилого будинку повертається приєднаний до
примірника договору довічного утримання первинний документ про
право власності на будинок (або його дублікат), який знаходиться в
справах державної нотаріальної контори. Разом з листом державного
нотаріуса про анулювання договору довічного утримання цей
правовстановлюючий документ (або дублікат) подається для
перереєстрації його у відповідному виконавчому комітеті місцевої
Ради депутатів трудящих.

Розірвання договору довічного утримання за згодою сторін
оформляється державним нотаріусом за правилами, викладеними в
пункті 38 цієї Інструкції.

Посвідчення договорів купівлі-продажу жилих будинків

(частин будинків), належних громадянам на праві

особистої власності, при купівлі їх державними

установами, підприємствами і організаціями та

кооперативними (крім колгоспів) і громадськими

організаціями

72. Договори купівлі-продажу жилих будинків (частин
будинків), належних громадянам на праві особистої власності, при
купівлі їх державними установами, підприємствами і організаціями
посвідчуються при умові, якщо жилий будинок купується за рахунок
капіталовкладень, які виділяються їм на набуття будівель, за ціну,
що не перевищує оцінки для обов'язкового окладного страхування, і
при наявності відповідного дозволу на таку купівлю будинку(1).

_______________

(1) Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1955 року
"Про зміну порядку державного планування і фінансування
господарства союзних республік" N 861 (п.26 додатку N 1) і
постановою Ради Міністрів УРСР від 17 червня 1955 р. N 766 (ЗП
УРСР, 1955 р., N 11-12, ст.57) встановлено, що дозвіл на набуття
державними установами і підприємствами жилих будинків, належних
громадянам, повинен виходити від республіканських і
союзно-республіканських міністерств або відомств союзних
республік, а також облвиконкомів.

73. При купівлі зазначених будинків кооперативними (крім
колгоспів) та громадськими організаціями договори купівлі-продажу
жилих будинків посвідчуються, якщо вони набуваються за ціну, що не
перевищує інвентаризаційної оцінки будинку, а в місцевостях, де
інвентаризація не проведена,- страхової оцінки.

74. При посвідченні договорів про набуття державними
установами і підприємствами, кооперативними і громадськими
організаціями часток жилих будинків, належних громадянам на праві
особистої власності, представникам зазначених установ, підприємств
і організацій роз'яснюється зміст статті 117 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ), про що зазначається в тексті таких договорів.

Посвідчення договорів купівлі-продажу громадянам жилих

будинків (частин будинків), належних державним

установам і підприємствам, місцевим Радам депутатів

трудящих, а також кооперативним і громадським

організаціям

75. Договори купівлі-продажу громадянам жилих будинків
(частин будинків), належних державним установам і підприємствам,
місцевим Радам депутатів трудящих, кооперативним і громадським
організаціям, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

76. При посвідченні договорів купівлі-продажу громадянам
жилих будинків, належних державним установам і підприємствам(1),
місцевим Радам депутатів трудящих, повинні бути витребувані:
дозвіл на продаж або список будинків, намічених для продажу,
затверджений відповідно виконавчим комітетом обласної Ради
депутатів трудящих - щодо будинків, належних місцевим Радам, та
міністерством або відомством - щодо будинків, належних їх
підприємствам і установам; довідка-характеристика бюро технічної
інвентаризації; акт оцінки будинку, що продається; довідка
фінансового органу про прийняття будинку на облік; доказ того, що
покупець є наймачем будинку, що продається (якщо будинок
продається місцевою Радою), або працівником підприємства,
установи, що продає будинок (паспорт, виписка з будинкової книги,
довідка з місця роботи та ін.).

_______________

(1) Постанова Ради Міністрів СРСР від 20 жовтня 1948 р.
N 3905 "Про будівництво індивідуальних жилих будинків для продажу
робітникам, інженерно-технічним працівникам і службовцям
підприємств, будов і установ" та Інструкція Міністерства фінансів
СРСР від 10 січня 1949 р. N 40 "Про порядок продажу громадянам
одно- і двоповерхових жилих будинків з числом кімнат від 1 до 5
включно" зі змінами, внесеними наказом Міністра фінансів СРСР від
24 листопада 1951 р. N 1889.

При відчуженні виконавчим комітетом місцевої Ради депутатів
трудящих належної йому частки спільного будинку (в порядку
ліквідації спільної часткової власності на майно держави і
громадянина) затвердження виконавчим комітетом обласної Ради
депутатів трудящих рішення виконавчого комітету нижчестоящої Ради
депутатів трудящих про продаж частки будинку не потрібно.

Якщо в рішенні виконавчого комітету районної, міської Ради
депутатів трудящих або в наказі, розпорядженні міністерства
(відомства) про затвердження акта оціночної комісії є відомості
про вартість будинку, розмір жилої площі, про те, що покупець є
квартиронаймачем або працівником підприємства (установи), яка
продає будинок, державний нотаріус може обмежитись поданим
рішенням виконавчого комітету, наказом або розпорядженням
міністерства (відомства) без витребування акта оціночної комісії і
документів, які підтверджують, що покупець є квартиронаймачем або
працівником підприємства, установи.

77. Продажна вартість жилих будинків, належних місцевим Радам
депутатів трудящих, встановлюється оціночною комісією в складі:
заступника голови виконавчого комітету міської або районної Ради
депутатів трудящих (голова комісії) і представника міського або
районного фінансового відділу, міського або районного відділу
комунального господарства.

Продажна вартість жилих будинків, належних підприємствам,
будовам, установам, встановлюється оціночною комісією в складі:
керівника (або його заступника) підприємства, будови або установи
(голова комісії), головного бухгалтера підприємства, будови або
установи і представника місцевого фінансового відділу(1).

_______________

(1) Пункт 10 Інструкції Міністерства фінансів СРСР від
10 січня 1949 р. N 40 зі змінами, внесеними наказом Міністра
фінансів СРСР від 24 листопада 1951 р. N 1889.

78. Договори продажу окремим громадянам жилих будинків,
належних кооперативним організаціям, посвідчуються при умові, якщо
статутом (положенням) відповідної організації передбачено право
продажу жилих будинків. При цьому державний нотаріус вимагає
документ про належність жилого будинку даній організації,
довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації (в
місцевості, де інвентаризація не проведена,- довідку про балансову
вартість), рішення загальних зборів членів кооперативної
організації (або її керівного органу, якщо йому статутом чи
положенням надано право вирішувати ці питання) про продаж будинку.

Договір продажу колгоспом належного йому жилого будинку
посвідчується при наявності довідки правління колгоспу про
балансову вартість жилого будинку і рішення загальних зборів
членів колгоспу або уповноваженого на це органу колгоспу про
продаж будинку та ціну, за яку будинок може бути проданий.

79. При посвідченні договорів купівлі-продажу громадянам
належних державі (місцевим Радам депутатів трудящих, державним
підприємствам, установам), кооперативним і громадським
організаціям часток жилих будинків з метою припинення спільної
часткової власності (стаття 117 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) вимагаються: довідка-характеристика бюро технічної
інвентаризації, акт оцінки частки, що продається, і доказ того, що
покупець проживає на правах наймача в частині будинку, що
продається. При продажу громадянам часток жилих будинків, належних
державі, вимагається також довідка фінансового органу про
прийняття на облік частини будинку, що продається.

Якщо громадяни, що проживають в частині будинку, що
продається, відмовляються від здійснення права привілеєвої купівлі
частки будинку або не здійснять його на протязі місяця, державний
нотаріус може посвідчити договір продажу частки учасникам спільної
часткової власності на цей будинок, а у випадку відмови останніх
від купівлі частки, може бути посвідчений договір купівлі-продажу
стороннім особам.

Посвідчення договорів про заставу жилого будинку

(частини будинку) або квартири в будинку

житлово-будівельного колективу індивідуальних

забудовників

80. Договір про заставу жилого будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників посвідчується державною нотаріальною конторою за
місцем знаходження будинку.

81. При нотаріальному посвідченні такого договору державний
нотаріус перевіряє належність будинку (частини будинку), квартири
заставодавцю, відсутність заборони відчуження або арешту і
вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а
також документи, що підтверджують відсутність заборгованості по
податках та страхових платежах. Згода другого з подружжя на
заставу вимагається, коли будинок (частина будинку), квартира
придбані заставодавцем під час перебування в зареєстрованому шлюбі
(за винятком одержання їх по праву спадкоємства або за
даруванням).

Якщо договір про заставу складається у зв'язку з посвідченням
договору купівлі-продажу жилого будинку з розстрочкою платежу і у
державного нотаріуса є зазначені документи, другий раз ці
документи не подаються.

82. При посвідченні договорів про заставу жилого будинку
державний нотаріус накладає заборону відчуження будинку, що
заставляється, за правилами, викладеними в пунктах 149-151 цієї
Інструкції.

Посвідчення договорів найму жилих приміщень

83. При посвідченні, за бажанням сторін, договору найму жилих
приміщень у будинках, належних громадянам на праві особистої
власності, державний нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро
технічної інвентаризації і для огляду правовстановлюючий документ
про належність наймодавцю жилого будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників. Державний нотаріус зобов'язаний слідкувати за тим,
щоб плата за користування жилим приміщенням за договором найму,
яка визначається за погодженням сторін, не перевищувала більш ніж
на 20 процентів встановлених законом розмірів квартирної плати(1).

_______________

(1) Постанова ЦВК і РНК УРСР від 29 лютого 1928 р. "Про
квартирну плату і заходи по врегулюванню користуванням житлом у
містах і селищах міського типу" (33 УРСР, 1928 р., N 4, ст.54);
Інструкція про умови і порядок оплати жилих приміщень у містах та
інших населених пунктах міського типу Української РСР, затверджена
Міністерством комунального господарства УРСР 23 лютого 1955 року
(з наступними змінами і доповненнями).

84. При посвідченні від імені члена житлово-будівельного
кооперативу договору найму жилого приміщення, наданого йому в
будинку кооперативу, державний нотаріус вимагає письмову згоду на
це правління кооперативу і повнолітніх членів сім'ї наймодавця
(статті 280, 304 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Сума договору (для вирахування державної пошлини) складається
з суми експлуатаційних витрат, що припадають на приміщення, яке
здається в найом (стаття 287 Цивільного кодексу УРСР).

85. При посвідченні договорів піднайму жилої площі,
заброньованої за наймачем у встановленому порядку (стаття 292
Цивільного кодексу УРСР), державний нотаріус повинен перевірити,
чи не перевищує плата за користування приміщенням за цим договором
квартирної плати, яку сплачує за це приміщення наймач (стаття 305
Цивільного кодексу УРСР).

При посвідченні зазначених договорів державний нотаріус
вимагає:

охоронне свідоцтво (броню), видане виконавчим комітетом
місцевої Ради депутатів трудящих;

письмову згоду наймодавця про здачу приміщення в піднайом;

письмову згоду повнолітніх членів сім'ї наймача про здачу
приміщення;

виписку з розрахункової книжки або повідомлення
домоуправління про розмір квартирної плати і експлуатаційних
витрат, які належать з наймача.

Сума договору складається з суми квартирної плати і плати за
центральне опалення (без урахування витрат по водопостачанню,
каналізації та інших експлуатаційних витрат).

Строк договору визначається сторонами, але не може
перевищувати строку, на який видане охоронне свідоцтво (броня).

86. При посвідченні договорів про здачу житловим відділом
міської чи районної Ради депутатів трудящих в оренду окремим
громадянам будинків розміром не більше 60 кв.метрів жилої площі(1)
державний нотаріус вимагає рішення виконавчого комітету
відповідної Ради депутатів трудящих про здачу в оренду даного
будинку.

Орендарю роз'яснюється, що він може орендувати не більше
одного жилого будинку(2).

_______________

(1) Пункт 17 постанови ЦВК і РНК СРСР від 17 жовтня 1937 року
"Про збереження житлового фонду і покращання житлового
господарства в містах" (33 СРСР, 1937 р., N 69, ст.314).

(2) Пункт 2 постанови РНК СРСР від 25 листопада 1937 р. "Про
затвердження типового договору на здачу в орендне користування
жилих будинків розміром не більше 60 кв.метрів жилої площі" (33
СРСР, 1937 р., N 74, ст.361).
Посвідчення договорів про відчуження автомототранспортних
засобів, належних громадянам на праві особистої власності

87. Посвідчення в нотаріальному порядку договорів
купівлі-продажу та міни легкових автомобілів і мотоциклів з
колясками не допускається.

88. При посвідченні договорів дарування легкових автомобілів
і мотоциклів з колясками державний нотаріус з'ясовує, чи не
спрямоване дарування в обхід закону і встановленого порядку
купівлі-продажу зазначених автомототранспортних засобів.

89. Договори дарування легкових автомобілів з ручним
управлінням, які набуті інвалідами на пільгових умовах, можуть
бути нотаріально посвідчені лише при наявності дозволу обласного
відділу соціального забезпечення.

90. При посвідченні договорів дарування легкових автомобілів
і мотоциклів з колясками, договорів про відчуження
(купівлі-продажу, міни, дарування) мотоциклів без колясок, а також
катерів, моторних човнів перевіряється належність їх відчужувачеві
відповідно по технічному паспорту, судновому свідоцтву, судновому
білету, відсутність заборгованості по транспортному збору та
вимагається згода другого з подружжя з дотриманням вимог,
викладених у пунктах 33, 34, 52-53 цієї Інструкції.

Посвідчення довіреностей

91. Державні нотаріуси посвідчують довіреності, складені від
імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або на ім'я
кількох осіб.

В тексті довіреності повинні бути зазначені місце і дата її
складання (підписання), прізвища, імена та по батькові (повне
найменування юридичної особи) і місце проживання (місце
знаходження юридичної особи) представника і особи, яку
представляють, а в належних випадках і посаду, яку вони займають.
В довіреностях на ім'я адвокатів зазначається місце роботи
адвокатів (юридична консультація).

Строк дії довіреності зазначається прописом і не може
перевищувати трьох років, за винятком випадків, вказаних у частині
другій статті 81 Закону Української РСР "Про державний нотаріат".

Якщо строк в довіреності не вказаний, вона зберігає силу
протягом одного року з дня її посвідчення.

Довіреність, в якій не зазначена дата її посвідчення,
недійсна.

92. При посвідченні довіреності від імені юридичної особи
державний нотаріус дотримується правил, викладених у пунктах 36-37
цієї Інструкції.

93. Довіреність від імені неповнолітніх, а також осіб,
визнаних у судовому порядку недієздатними або обмежено
дієздатними, державний нотаріус посвідчує, дотримуючись вимог
пункту 35 цієї Інструкції.

94. При посвідченні довіреності на ведення справи в суді
державний нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа буде вправі
вчиняти дії, перелічені в ст.115 Цивільного процесуального кодексу
УРСР ( 1502-06 ), якщо вони спеціально обумовлені в цій
довіреності.

95. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями
можна передавати телеграфом.

Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та
посвідчувального напису з розшифрованим підписом державного
нотаріуса і печатки державної нотаріальної контори.

96. Довіреність, видана в порядку передоручення, нотаріально
посвідчується після подання основної довіреності, в якій
застережено право передоручення, або якщо особа, якій видана
довіреність, подасть державному нотаріусу докази того, що вона
примушена до цього обставинами і це необхідно для охорони
інтересів особи, що видала довіреність. Довіреність в порядку
передоручення не повинна містити в собі більше прав, ніж надано за
основною довіреністю.

Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не
може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі
якої вона видана (ст.68 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

В довіреності, виданій в порядку передоручення, повинні бути
вказані час і місце посвідчення основної довіреності, ім'я, по
батькові, прізвище і місце проживання особи, якій видана основна
довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в
належних випадках і їх службовий стан.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення.
Копія основної довіреності додається до примірника довіреності,
який залишається в державній нотаріальній конторі. При наступному
посвідченні довіреності в порядку передоручення копія основної
довіреності не залишається.

Посвідчення заповітів

97. Державний нотаріус посвідчує заповіти дієздатних
громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) і особисто подані ними державному
нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також
одного заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з
зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто
заповідачем (стаття 541 Цивільного кодексу УРСР).

Якщо заповідач внаслідок фізичних вад, хвороби або з
будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за
дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином
за правилами, викладеними в п.15 цієї Інструкції.

Громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі
бути присутнім при складанні заповіту і підписувати його за
заповідача.

98. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається
подання доказів, які підтверджують його право на майно, що
заповідається.

99. Державний нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт
розпоряджень, які суперечать законові.

За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність, а
не у тимчасове користування. Проте заповідач може покласти на
спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати
іншій особі довічне користування цим будинком або певною його
частиною (стаття 539 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

До заповіту може бути включене розпорядження немайнового
характеру: про порядок проведення похорону заповідача, бажання
призначити опіку над неповнолітніми та інші розпорядження і
побажання, що не суперечать законові, моральним принципам
радянського суспільства та правилам соціалістичного співжиття.

100. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження
заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття
спадщини.

Державний нотаріус при посвідченні заповіту роз'яснює
заповідачу зміст статті 535 Цивільного кодексу УРСР. Проте, якщо
предметом заповіту є тільки вклад в державній трудовій ощадній
касі або в Державному банку СРСР, зміст статті 535 Цивільного
кодексу УРСР заповідачу не роз'яснюється.

101. Державний нотаріус, який посвідчує заповіти громадян, що
перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних
лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у
будинках для престарілих та інвалідів, а також військовослужбовців
та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях,
санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, у необхідних
випадках може зажадати присутності лікаря цього закладу при
складанні і посвідченні заповіту. На прохання державного нотаріуса
лікар на підставі медичних показників робить висновок, що під час
складання заповіту заповідач був здатний керувати своїми діями.

Державний нотаріус може зажадати висновку лікаря і в тому
разі, якщо заповідач не перебуває на лікуванні в лікувальному
закладі, але стан його здоров'я щодо здатності керувати своїми
діями викликає сумнів.

Такий висновок викладається лікарем в письмовій формі на
окремому аркуші, який додається до примірника заповіту, що
залишається в справах державної нотаріальної контори. Висновок
скріплюється підписом лікаря і печаткою відповідного лікувального
закладу.

102. Державний нотаріус, перевіривши законність заповіту, що
надійшов на зберігання в державну нотаріальну контору від
службових осіб, яким на підставі статті 16 Закону Української РСР
"Про державний нотаріат" надано право посвідчувати заповіти,
прирівнювані до нотаріально посвідчених, і встановивши
невідповідність такого заповіту законові, повідомляє про це
заповідача і службову особу, що посвідчила заповіт, не пізніше
наступного дня після одержання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється тими ж
службовими особами, що перелічені в статті 16 Закону Української
РСР "Про державний нотаріат", або державним нотаріусом.

103. В державній нотаріальній конторі ведеться алфавітна
книга обліку заповітів, посвідчених державними нотаріусами, і
заповітів, посвідчених та переданих на зберігання службовими
особами, зазначеними в ст.16 Закону Української РСР "Про державний
нотаріат".

104. Державні нотаріуси на підставі заповітів або заяв
заповідачів, якими скасовуються або змінюються раніше складені
заповіти, роблять про це у кожному випадку відповідний напис на
всіх примірниках заповітів, що змінюються або скасовуються, і
відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку
нотаріально посвідчених заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то
напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому
примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований
заявою) додається до примірника, що зберігається в справах
державної нотаріальної контори.

На заяві про зміну чи скасування заповіту державний нотаріус
обов'язково засвідчує справжність підпису заповідача. Справжність
підпису заповідача на такій заяві може бути також засвідчена
виконавчим комітетом міської, селищної, сільської Ради депутатів
трудящих або консульською установою.

105. Якщо заповіт, який змінюється чи скасовується,
посвідчений в іншій державній нотаріальній конторі (виконавчому
комітеті місцевої Ради депутатів трудящих), то заява про зміну чи
скасування його направляється заповідачем або державним нотаріусом
у державну нотаріальну контору (виконавчий комітет місцевої Ради
депутатів трудящих), яка посвідчила заповіт.

Глава II

Вжиття заходів до охорони спадкового майна

106. Державні нотаріуси за місцем відкриття спадщини як за
повідомленням громадян, державних установ, підприємств або
організацій, так і з своєї ініціативи вживають заходів до охорони
спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави,
спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів. Ці заходи
вживаються ними або безпосередньо, або шляхом доручення державним
нотаріальним конторам чи виконавчим комітетам відповідних Рад
депутатів трудящих за місцем знаходження спадкового майна.

За повідомленням громадян, державних установ, підприємств або
організацій заходи до охорони спадкового майна можуть вживатись
також державними нотаріусами за місцем знаходження цього майна з
наступним повідомленням про вжиті заходи державної нотаріальної
контори за місцем відкриття спадщини.

Доручення державних нотаріальних контор або виконавчих
комітетів відповідних Рад депутатів трудящих та повідомлення
громадян і організацій про наявність майна, яке залишилось після
померлих, реєструються в книзі обліку заяв про вжиття заходів до
охорони спадкового майна.

Заходи до охорони спадкового майна державний нотаріус вживає
в день надходження до державної нотаріальної контори доручення або
заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони.

107. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне
місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме,- місце
знаходження майна або його основної частини.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також
студентів, які навчалися в технікумах і вузах, що знаходяться поза
постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини
визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на
строкову військову службу або до вступу у відповідний учбовий
заклад.

108. Державний нотаріус, який одержав повідомлення про
відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих
спадкоємців, місце перебування яких йому відоме.

Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців
шляхом публічної обв'яви або повідомлення про це в пресі.

109. Державні нотаріуси за місцем відкриття спадщини в
строки, встановлені законом для прийняття спадщини спадкоємцями
(статті 549-551 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), приймають
претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії повинні бути
заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від настання
строку відповідної вимоги.

Про претензію, що надійшла, державний нотаріус доводить до
відома спадкоємців, що прийняли спадщину.

110. Для охорони спадкового майна державні нотаріуси
провадять опис його і передають на зберігання спадкоємцям або
іншим особам, яких вони призначають.

Опис спадкового майна провадиться при участі заінтересованих
осіб, які зажадали взяти участь в опису, і не менш як 2-х понятих.

В акті опису повинні бути зазначені дата надходження
доручення або заяви (повідомлення) про вжиття заходів до охорони
спадкового майна, дата проведення опису, прізвище, ім'я, по
батькові і адреси осіб, які беруть участь в опису, прізвище, ім'я,
по батькові спадкодавця, час його смерті і місцезнаходження майна,
що описується, чи було опечатане приміщення до прибуття державного
нотаріуса і ким, чи не була порушена пломба або печатка, докладна
характеристика (назва, розмір, номер, рік випуску,
фабрично-заводська марка, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з
перерахованих у ньому предметів та процент зносу. Оцінка описаних
предметів провадиться за державними роздрібними цінами (з
урахуванням їх зносу), а предметів, на які немає роздрібних цін,-
за оцінкою знаючих осіб, жилих будинків - виходячи з
інвентаризаційної чи страхової оцінки (в місцевостях, де
інвентаризація не проведена).

У випадку незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити
спеціаліста-оцінника. Оплата праці спеціаліста провадиться
спадкоємцями.

На кожній сторінці акта підводиться підсумок кількості речей
(предметів) та їх вартості, а після закінчення опису - загальний
підсумок кількості речей (предметів) і їх вартості.

До акта опису включається все майно, яке знаходиться в
квартирі померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм
окремих речей заносяться до акта опису, а заінтересованим особам
роз'яснюється порядок звернення до суду з позовом про виключення
цього майна з опису.

Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька
днів, приміщення кожний раз опечатується державним нотаріусом. В
акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і
його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному
розпечатуванні приміщення.

В кінці акта зазначається прізвище, ім'я, по батькові, рік
народження особи, якій передано на зберігання майно, найменування
документа, який посвідчує її особу, номер, дата видачі,
найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї
особи.

Акт опису складається не менше, ніж у трьох примірниках. Всі
примірники підписуються державним нотаріусом, заінтересованими
особами, понятими та особою, якій передано на зберігання спадкове
майно. Один примірник акта видається особі, що прийняла на
зберігання спадкове майно.

Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо
(спадкоємці або інші особи, що проживали з спадкодавцем,
заперечують проти опису, не пред'являють майна для опису або майно
вивезене та ін.), державний нотаріус складає акт і повідомляє про
це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках - фінансовий
орган або прокурора.

111. Якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, які
в зв'язку зі зносом не являють ніякої цінності, державний нотаріус
за згодою спадкоємців або фінансового органу, коли опис
провадиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису цих
речей, а за окремим описом передає їх для знищення або на
заготівельну базу утильсировини.

Коли серед спадкового майна виявляться харчові продукти,
державний нотаріус передає їх спадкоємцям, а якщо опис провадиться
без участі спадкоємців - відповідним організаціям для реалізації.
Передача провадиться за окремим актом, який підписує, крім
державного нотаріуса та понятих, спадкоємець або представник тієї
організації, яким передані продукти.

112. Грошові суми, які залишилися після померлого, за окремим
описом здаються не пізніше наступного після проведення опису дня
в установи Державного банку СРСР на депозитний рахунок державної
нотаріальної контори до видачі спадкоємцям або до передачі в
прибуток держави у випадку переходу спадкового майна державі по
праву спадкоємства.

Золото, срібло, платина і метали платинової групи(1) в
монетах, в зливках та в сирому вигляді, іноземна валюта і виписані
в іноземній валюті платіжні документи (векселі, чеки, перекази та
ін.), іноземні фондові цінності (акції, облігації, купони до них
та ін.), вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, а
також дорогоцінні камені і перли не пізніше наступного дня за
окремим описом здаються в установи Державного банку СРСР на
зберігання до видачі спадкоємцям або до здачі в прибуток держави у
випадку переходу спадкового майна до держави по праву
спадкоємства(2).

_______________

(1) До металів платинової групи відносяться: паладій, іридій,
родій, рутеній.

(2) Інструкція "Про порядок зберігання і реалізації валютних
та інших цінностей, що входять до складу спадкового майна",
затверджена НКЮ СРСР і Правлінням Держбанку СРСР від 26 серпня -
8 вересня 1939 р. зі змінами, внесеними листом Держбанку СРСР від
31 грудня 1955 р. N 258.

Цінності на суму менш як 50 карбованців залишаються у особи,
якій передано на зберігання інше спадкове майно.

Зазначені цінності, прийняті на зберігання державною
нотаріальною конторою в порядку охорони спадкового майна,
реєструються в книзі обліку цінностей.

Зброя (крім мисливської) та вибухові речовини, що виявилися в
складі майна померлого, здаються органам міліції за окремим
описом.

Якщо в складі описаного майна виявляться цінні рукописи,
літературні праці, листи, які мають історичне чи наукове значення,
ці документи включаються в окремі описи і здаються на
відповідальне зберігання спадкоємцям або відповідним організаціям.
У випадку необхідності, наприклад, при відсутності спадкоємців,
державний нотаріус опечатує документи або сховище з документами
та цінними речами.

113. При вилученні спадкового майна з акта опису на
останньому робиться спеціальний напис, в якому за підписом
державного нотаріуса, а також інших осіб, що підписали акт опису,
дається перелік вилучених предметів. Цей напис скріплюється
печаткою державної нотаріальної контори.

114. При наявності в складі спадщини майна, що потребує
управління (жилий будинок тощо), а також у випадку пред'явлення
позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями,
державна нотаріальна контора призначає хранителя майна, про що
виноситься постанова за підписом державного нотаріуса.

115. Державний нотаріус попереджає хранителя, опікуна та
інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про
кримінальну відповідальність за статтею 182 Кримінального кодексу
УРСР ( 2002-05 ) у разі розтрати або утаювання його, а також про
матеріальну відповідальність за заподіяні збитки. Про зроблене
попередження від зазначених осіб відбирається підписка. Підписка
може бути викладена на акті опису спадкового майна, за яким воно
передається на зберігання, або на постанові про призначення
хранителя спадкового майна.

Хранитель, опікун та інші особи, яким передано на зберігання
спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями, вправі одержати за
його зберігання винагороду.

Розмір винагороди встановлюється державним нотаріусом за
погодженням з хранителем, опікуном чи іншою особою, яким передано
на зберігання майно, але не може перевищувати 1,5 процента
вартості переданого на зберігання майна. Розмір винагороди за
зберігання тварин збільшується на 50 процентів установленої плати.
Зазначеним особам також відшкодовуються необхідні витрати по
зберіганню і управлінню спадковим майном. Витрати відшкодовуються
відповідно до поданих документів за відрахуванням фактично
одержаної вигоди від використання цього майна(1).

_______________

(1) Інструкція про порядок виконання судових рішень,
затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 24 квітня 1973 р.
N 7.

116. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини
всіма спадкоємцями, а якщо його не прийнято - до закінчення
строків, передбачених ст.549 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести
місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державну нотаріальну
контору надійде заява про згоду прийняти спадщину від осіб, для
яких право спадкоємства виникає у випадку неприйняття спадщини
іншими спадкоємцями (частина третя статті 549 Цивільного кодексу
УРСР) і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку
для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

У цьому випадку охорона спадкового майна продовжується до
прийняття спадщини всіма особами, згаданими в абзаці другому цього
пункту, а коли воно ними не прийняте, до спливу трьох місяців з
дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти
спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для
прийняття спадщини, менше трьох місяців.

Заходи охорони спадкового майна припиняє державний нотаріус
або службова особа виконавчого комітету місцевої Ради депутатів
трудящих, які вживали їх. Якщо місце відкриття спадщини і місце
вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення
охорони спадкового майна попередньо повідомляється державний
нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини
зобов'язана про припинення охорони спадкового майна попередньо
повідомити спадкоємців, а в разі переходу майна за правом
спадкоємства до держави - відповідний фінансовий орган.

117. У необхідних випадках державний нотаріус до прийняття
спадщини одним чи всіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить
до держави, то до видачі державі свідоцтва про право на спадщину
дає розпорядження про видачу з спадкового майна грошових сум на
покриття витрат:

1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також
на його похорон;

2) на утримання осіб, які перебували на утриманні
спадкодавця;

3) на задоволення претензій, що випливають з законодавства
про працю, та інших претензій, прирівняних до них;

4) по охороні спадкового майна і управлінню ним, а також
витрат, пов'язаних з викликом спадкоємців шляхом публічної об'яви
або повідомлення про це в пресі.

За заявою громадської організації за місцем останньої роботи
або проживання спадкодавця, родичів або інших близьких осіб
померлого, у якого не залишилось спадкоємців, про встановлення
йому надгробка державний нотаріус при наявності грошового вкладу
на ім'я померлого дає розпорядження ощадній касі про переказ
підприємству, яке встановлює надгробок, вартості його в сумі не
більше 500 карбованців.

При відсутності в складі спадкового майна грошових сум
державний нотаріус дає розпорядження про видачу з спадкового майна
речей, вартість яких не повинна перевищувати суми фактично
зроблених витрат на потреби, зазначені в підпунктах 1-4 цього
пункту, і відповідно суми 500 карбованців на потреби, зазначені в
абзаці шостому цього пункту.

На підтвердження видатків, передбачених у підпунктах 1, 2, 3
цього пункту, державний нотаріус може прийняти рахунок магазину,
довідку лікувального закладу або комісії по організації похорон,
копію судового рішення, що набуло законної сили, та інші
документи.

Розпорядження про видачу з спадкового майна грошей на похорон
спадкодавця в сумі не більше 100 карбованців державний нотаріус
може зробити до похорону спадкодавця на підставі свідоцтва про
смерть спадкодавця і заяви заінтересованої особи. Після похорону
спадкодавця таке розпорядження незалежно від суми видається
державним нотаріусом після пред'явлення заінтересованою особою
вірогідних документів.

118. Один примірник розпорядження державного нотаріуса про
видачу з спадкового майна грошових сум або речей на покриття
видатків, передбачених пунктом 117 цієї Інструкції, обов'язково
залишається в справах державної нотаріальної контори і
підшивається в спадкову справу.

Глава III

Видача свідоцтва про право на спадщину

119. На майно, що переходить за правом спадкоємства до
спадкоємців або держави, державною нотаріальною конторою за місцем
відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва провадиться в строки, встановлені статтею
561 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

120. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою
заявою спадкоємців, закликаних до спадкоємства, одночасно на ім'я
всіх спадкоємців або в будь-який час кожному з них окремо, в
залежності від їх бажання. В кожному свідоцтві зазначається все
спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці, та визначається
частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на
спадщину.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним
нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його обов'язково
зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не
обов'язкова, на прохання спадкоємця свідоцтво може бути надіслане
йому поштою.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право
на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

121. Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або
про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені
в письмовій формі.

Справжність підписів спадкоємців на цих заявах засвідчується
органом, який вчиняє нотаріальні дії.

Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо
спадкоємець особисто прибув до державної нотаріальної контори за
місцем відкриття спадщини і подав заяву. У цьому випадку державний
нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його
підпису, про що робить відмітку на заяві і зазначає найменування
документа, що посвідчує особу, його номер, дату видачі,
найменування установи, яка видала документ, та рік народження
спадкоємця.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не
засвідчена, надійшла поштою, вона приймається державним
нотаріусом, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену
належним чином, або прибути особисто до державної нотаріальної
контори.

122. Заява про прийняття спадщини, а також заява про відмову
від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані
ними.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце відносно
всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну
частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець,
який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю
спадщину.

123. Свідоцтво про право на спадщину видається після
закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках
передбачених частиною III статті 549, частиною II статті 551
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), не раніше зазначених строків.

Свідоцтво про право на спадщину як при спадкоємстві за
законом, так і за заповітом, може бути видане і раніше
встановлених законом строків, якщо в державній нотаріальній
конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу
свідоцтва, інших спадкоємців немає.

При переході майна за правом спадкоємства до держави
свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому
органові не раніше закінчення шести місяців з дня відкриття
спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які
прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

124. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям,
що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в
управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в
державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549
Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути:
довідка управління будинками, правління житлово-будівельного
кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих
про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця
проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно
спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи
іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини
сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому
окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку,
платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу,
про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в
паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те,
що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в
період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші
документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи
володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном
може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про
здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи
мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих
відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися
яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці
документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному
випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з
боку інших спадкоємців.

Спадкоємці, які пропустили строк на прийняття спадщини,
можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли
спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що
прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена в
письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі
свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців
на заяві повинна бути засвідчена у відповідності з правилами,
викладеними в п.121 цієї Інструкції.

Спадкоємець, якому за рішенням суду строк на прийняття
спадщини продовжений, повинен у межах строків, встановлених
статтею 549 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), одержати
свідоцтво про право на спадщину чи прийняти спадщину шляхом
фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном або
шляхом подачі нотаріальному органові за місцем відкриття спадщини
заяви про прийняття спадщини.

125. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на
спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце
відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що
подали заяви про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце
знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право
на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців
обов'язково вимагаються відповідні документи.

Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується
свідоцтвом органів загсу про смерть спадкодавця, повідомленням чи
іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни,
виданим командуванням військової частини, адміністрацією
госпіталю, військовим комісаріатом та іншими органами Міністерства
оборони Союзу РСР.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів
загсу про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце
проживання його і місце смерті збігаються, довідкою
житлово-експлуатаційної контори (управління будинками), правління
житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої
Ради депутатів трудящих або з місця роботи померлого про постійне
місце його проживання, постійною пропискою спадкодавця в
будинковій книзі, а якщо місце проживання померлого невідоме -
документом (довідкою управління будинками, виконавчого комітету
місцевої Ради депутатів трудящих та ін.) про місце знаходження
спадкового майна або його частини.

У випадку відсутності у спадкоємців зазначених документів
державний нотаріус вимагає копію рішення суду, що вступило в
законну силу, про встановлення місця відкриття спадщини.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців з спадкодавцем
є: свідоцтва органів загсу, виписки з книг запису актів
громадянського стану, записи в паспортах про дітей, про другого з
подружжя, копії рішень суду, що вступило в законну силу, про
встановлення факту родинних та інших відносин.

В окремих випадках можуть бути прийняті довідки, видані
державними установами і організаціями за місцем роботи чи
проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують
родинні та інші відносини спадкоємців з спадкодавцем.

Якщо про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом
просить особа, яка вважає себе утриманцем спадкодавця, державний
нотаріус повинен упевнитись, що вона знаходилась на утриманні
спадкодавця не менше одного року перед його смертю, а також, що ця
особа була непрацездатною на день відкриття спадщини.

На доказ факту знаходження на утриманні можуть бути подані
такі документи: довідка виконавчого комітету місцевої Ради
депутатів трудящих, житлово-експлуатаційної контори (управління
будинками), правління житлово-будівельного кооперативу або з місця
роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців, довідка
відділу соціального забезпечення про призначення пенсії в зв'язку
з втратою годувальника, копія рішення суду, що вступило в законну
силу, про встановлення факту знаходження на утриманні. Ці
документи повинні містити дані про час і період, коли особа
знаходилась на утриманні спадкодавця.

Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється
по паспорту, свідоцтву про народження; непрацездатність, пов'язана
з станом здоров'я,- по пенсійній книжці або довідці ЛТЕК.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені
можливості подати документи, що підтверджують наявність відносин з
спадкодавцем, які є підставою для закликання їх до спадкоємства за
законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших
спадкоємців, що прийняли спадщину і подали докази таких відносин з
спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Така
згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, підпис
спадкоємців на якій повинен бути засвідчений у відповідності з
правилами, викладеними в пункті 121 цієї Інструкції.

126. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на
спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів
перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце
відкриття спадщини, склад і місце знаходження спадкового майна,
на яке видається свідоцтво, з'ясовує коло осіб, які мають право на
обов'язкову частку в спадщині, а також перевіряє в державній
нотаріальній конторі чи виконавчому комітеті відповідної місцевої
Ради депутатів трудящих, який посвідчив заповіт, чи не скасований
він.

Якщо в свідоцтві про право на спадщину за заповітом
зазначаються родинні чи інші відносини з спадкодавцем (за бажанням
спадкоємців), державний нотаріус вимагає документи, які
підтверджують ці відносини.

127. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом
оригінал чи дублікат заповіту, поданий спадкоємцем, залишається в
державній нотаріальній конторі.

За бажанням спадкоємця до свідоцтва про право на спадщину за
заповітом може бути додана нотаріально засвідчена копія заповіту
або дубліката.

128. Якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок
(частина будинку) або квартира в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників, державний нотаріус вимагає
правовстановлюючий документ про належність будинку (частини
будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро
технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не
провадилась,- довідку виконавчого комітету місцевої Ради депутатів
трудящих, а також перевіряє по документах державної нотаріальної
контори за місцем знаходження жилого будинку, чи є заборона
відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири або арешт,
накладений на них. Якщо заборона накладена у зв'язку з одержанням
позички, державний нотаріус повідомляє установу, яка видала
позичку, що спадкоємцям одержувача позички видано свідоцтво про
право на спадщину.

Якщо на жилий будинок (частину будинку), квартиру накладено
арешт судовими або слідчими органами, видача свідоцтва про право
на спадщину затримується до зняття арешту.

129. Видаючи свідоцтво про право на спадщину на майно, яке
підлягає реєстрації (автомобілі, мотоцикли, моторні човни та ін.),
державний нотаріус перевіряє документ про належність цього майна
спадкодавцю (технічний паспорт, суднове свідоцтво тощо), про що
робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва.

130. Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право на
спадщину на жилий будинок (частину будинку), квартиру в будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
підлягає реєстрації у виконавчому комітеті відповідної Ради
депутатів трудящих, а свідоцтво про право на спадщину на
автомототранспортні засоби - в органах державної автоінспекції.

131. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, у
відношенні якого вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або
банку, після смерті вкладника видається державним нотаріусом
спадкоємцям за законом на загальних підставах.

Державний нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину за
заповітом на вклад, якщо в заповіті не зроблено спеціальної
вказівки про вклад і в ощадній касі відсутнє заповідальне
розпорядження на нього.

Якщо заповіт зроблено на все майно заповідача, без конкретної
вказівки про вклад, то при наявності заповідального розпорядження
в ощадній касі свідоцтво про право на спадщину за заповітом на
вклад не видається. Вклад видається особам, зазначеним у
заповідальному розпорядженні.

132. Державний нотаріус на прохання спадкоємців померлого
зобов'язаний запросити кредитні установи про наявність на ім'я
померлого вкладів. Відповідно до статті 21 Закону Української РСР
"Про державний нотаріат" кредитні установи повинні повідомити про
такі дані державного нотаріуса. Відомості про вклади померлих
державний нотаріус може повідомляти особам та органам, зазначеним
у абзацах другому та третьому пункту 4 цієї Інструкції, лише після
смерті спадкодавців.

133. Державний нотаріус може видати свідоцтво про право на
спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з подружжя
на його частку в спільному майні, якщо правовстановлюючий документ
на таке майно оформлений на ім'я того з подружжя, що є живим. У
цьому випадку державний нотаріус обов'язково вимагає письмову
згоду того з подружжя, що є живим, на виділ на ім'я померлого його
частки в спільному майні подружжя.

134. Державний нотаріус повідомляє (надсилає копію свідоцтва
про право на спадщину) про видачу свідоцтва про право на спадщину
на ім'я неповнолітнього або недієздатного чи обмежено дієздатного
спадкоємця орган опіки і піклування за місцем проживання
спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

135. Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на
спадщину певної частини спадкового майна, в дальшому видаються
наступні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового
майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.

У випадку видачі додаткового свідоцтва про право на спадщину
на інше майно і з'явлення спадкоємців, які не були включені в
раніше видане свідоцтво, вони також можуть бути включені в
свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно за письмовою
згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. Згода вимагається,
якщо такі спадкоємці не прийняли спадщину в строки, встановлені
законом.

136. Поділ спадкового майна провадиться за згодою
спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку недосягнення згоди
поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток, належних
кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або
при відсутності згоди судовим рішенням.

В угоді про поділ спадкового майна визначаються реальні
частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускається
грошова компенсація, якщо вартість майна різна.

137. При видачі свідоцтва про право на спадщину державний
нотаріус обчислює суму державної пошлини, виходячи з вартості
всього майна, яке переходить в порядку спадкування, на день
відкриття спадщини (при спадкоємстві автомобілів і мотоциклів з
повної вартості, за якою вони приймаються магазинами на комісію).

При видачі свідоцтва про право на спадщину, частина якої
спадкується за законом, а частина за заповітом, державна пошлина
обчислюється окремо з вартості частини спадкового майна, що
переходить до спадкоємців за заповітом, в тому разі, коли, крім
спадкоємців за заповітом, є ще інші спадкоємці, які спадкують
майно за законом.

При переході спадкового майна за заповітом і за законом одним
і тим же спадкоємцям державна пошлина стягується з вартості всього
спадкового майна і розподіляється між спадкоємцями пропорціонально
до часток, які вони одержують (разом за законом і за заповітом).

У разі видачі додаткового свідоцтва про право на спадщину
стягується додаткова державна пошлина, яка обчислюється з
загальної вартості спадкового майна, що переходить до спадкоємців.
Сплачується різниця між обчисленою сумою і сумою, внесеною за
видачу основного свідоцтва(1).

_______________

(1) Параграф 43 Інструкції Міністерства фінансів СРСР від
31 грудня 1976 р. N 95 "Про державну пошлину".

138. В державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку
спадкових справ.

У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про
прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину, про
відмову від спадщини, розпорядження державного нотаріуса про
оплату видатків за рахунок спадкового майна, претензії кредиторів,
а також заяви про прийняття заходів до охорони спадкового майна,
за якими були вжиті ці заходи.

На підставі зареєстрованих заяв заводиться справа на ім'я
померлого.

Всі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і
кредиторів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під
самостійними номерами та в хронологічному порядку.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер
спадкової справи.

В спадкову справу підшиваються документи, які були
витребувані від спадкоємців, інших осіб і установ, а також
примірник свідоцтва про право на спадщину.

Глава IV

Видача свідоцтв про право власності на частку

в спільному майні подружжя

139. Державний нотаріус на підставі спільної письмової заяви
подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право
власності на 1/2 частку в спільному майні, набутому ними за час
шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час
перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно,
яке є спільною власністю подружжя і є наявним на день видачі
свідоцтва.

При видачі свідоцтва державний нотаріус вимагає документ,
який посвідчує шлюбні відносини, в тому числі такі, що згодом були
розірвані в порядку, встановленому діючим законодавством
(свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті про
реєстрацію шлюбу та ін.).

При видачі свідоцтва на майно, яке підлягає оподаткуванню або
збору, подаються докази сплати податку або збору.

На примірнику свідоцтва, що залишається в справах державної
нотаріальної контори, державний нотаріус робить відмітку, в якій
зазначає найменування поданого для огляду документа, його номер,
дату та найменування установи, що його видала.

140. Якщо до складу майна, на частку якого видається
свідоцтво, входить жилий будинок (частина будинку), квартира в
будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників, паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі,
автомототранспортні засоби та інше майно, яке знаходиться на
спеціальному обліку (підлягає реєстрації), державний нотаріус
перевіряє належність зазначеного майна подружжю.

При видачі свідоцтва про право власності на жилий будинок
(частину будинку), квартиру вимагається також
довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації, а в
місцевостях, де інвентаризація не проведена,- довідка виконавчого
комітету відповідної Ради депутатів трудящих.

При наявності заборони відчуження будинку (частини будинку),
квартири, накладеної в зв'язку з виданою позичкою на будівництво
чи капітальний ремонт будинку, свідоцтво про право власності
видається за дозволом відповідної установи банку чи
госпрозрахункового підприємства чи організації, що видала позичку.

Про видачу свідоцтва про право власності робиться відмітка на
правовстановлюючому документі на будинок.

Свідоцтво про право власності на жилий будинок (частину
будинку), квартиру видається державною нотаріальною конторою за
місцем знаходження будинку.

141. У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право
власності на частку в спільному майні подружжя видається на
підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним
повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке
свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.

У повідомленні, яке надсилається спадкоємцям померлого, що
прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на
частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати
свідоцтво про право власності, а також роз'яснюється право
звернення в суд у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог
того з подружжя, що залишився живим.

Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули в
нотаріальну контору, повідомляються державним нотаріусом усно, про
що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим.
Така відмітка підписується спадкоємцями.

За письмовою заявою спадкоємців, що прийняли спадщину, за
згодою того з подружжя, що є живим, в свідоцтві про право
власності може бути визначена і частка в спільному майні того з
подружжя, що помер.

Якщо серед спадкоємців померлого є неповнолітні або особи,
над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право
власності в спільному майні подружжя видається при наявності
дозволу органів опіки і піклування, який оформляється стосовно до
правила, викладеного в абзаці восьмому пункту 35 цієї Інструкції.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні
подружжя в разі смерті одного з них видається державною
нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини.

142. При видачі свідоцтва про право власності на частку в
спільному майні подружжя в разі смерті одного з них державний
нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, документи і перевіряє
обставини, які зазначені в пункті 139 цієї Інструкції. Якщо в
складі спільного майна подружжя є жилий будинок (частина будинку),
квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників, паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі,
автомототранспортні засоби та інше майно, яке знаходиться на
спеціальному обліку (підлягає реєстрації), дотримуються також
вимог пункту 140 цієї Інструкції.

143. Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право
власності на жилий будинок (частину будинку), квартиру підлягає
реєстрації у виконавчому комітеті відповідної Ради депутатів
трудящих за місцем знаходження жилого будинку, а свідоцтво про
право власності на автомототранспортні засоби - в органах
державної автоінспекції.

Глава V

Видача свідоцтв про придбання жилих будинків

(частин будинків) з прилюдних торгів

144. Відповідно до статті 53 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" придбання жилого будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників з прилюдних торгів оформляється видачею набувачу
державною нотаріальною конторою за місцем знаходження будинку
свідоцтва про придбання жилого будинку (частини будинку) або
квартири. Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання жилого
будинку (частини будинку) або квартири видається стягувачеві. Такі
свідоцтва видаються на підставі відповідної копії акта про продаж
будинку (частини будинку) або квартири з прилюдних торгів чи копії
акта про те, що будинок (частину будинку) або квартиру залишено за
стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися.

145. Зміст копії акта про продаж будинку (частини будинку)
або квартири в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників або копії акта про те, що будинок
(частину будинку) або квартиру залишено за стягувачем у зв'язку
з тим, що торги не відбулися, повинен відповідати вимогам статті
398 Цивільного процесуального кодексу УРСР ( 1503-06 ).

146. Свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку)
або квартири в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників з прилюдних торгів підлягає
реєстрації у відповідному виконавчому комітеті місцевої Ради
депутатів трудящих.

147. При видачі свідоцтва про придбання жилого будинку
(частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників державний нотаріус
перевіряє, чи дотримуються вимоги статей 101, 102, 226 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ).

148. За видачу свідоцтва про придбання жилого будинку
(частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного
колективу індивідуальних забудовників стягується державна пошлина
в розмірі 3% з суми (але не менше 5 крб.), за яку будинок (частина
будинку) або квартира були продані з прилюдних торгів, або з суми
оцінки, зазначеної в опису, у випадку, якщо торги не відбулися і
таке свідоцтво видається стягувачеві.

Глава VI

Накладення заборони відчуження жилого будинку

149. Державний нотаріус за місцем знаходження жилого будинку
накладає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників:

1) за повідомленням установи банку, госпрозрахункового
підприємства, організації про видачу громадянину позички на
будівництво, капітальний ремонт і купівлю жилого будинку (частини
будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу
індивідуальних забудовників;

2) при посвідченні договору довічного утримання або договору
про заставу жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку
житлово-будівельного колективу;

3) в усіх інших випадках, передбачених законом.

150. Накладення заборони провадиться шляхом напису про це за
встановленою формою на повідомленні установи банку,
госпрозрахункового підприємства або організації про видачу
позички. Примірник повідомлення з написом державного нотаріуса про
накладення заборони надсилається виконавчому комітету відповідної
Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, якщо
останній знаходиться в населеному пункті, де немає державної
нотаріальної контори, примірник - у відповідну установу банку,
госпрозрахункове підприємство чи установу, що видали позичку, і
примірник повідомлення залишається в державній нотаріальній
конторі.

Накладення заборони за договором довічного утримання та про
заставу жилого будинку (частини будинку) або квартири провадиться
шляхом напису про це на договорі. Про накладення заборони за цими
договорами державна нотаріальна контора повідомляє виконавчий
комітет відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження
жилого будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де
немає державної нотаріальної контори.

151. Накладення заборони реєструється в реєстрі для
реєстрації заборон. У цьому ж реєстрі реєструються повідомлення
судових і слідчих органів про накладення арешту на жилий будинок.

Про накладення заборони чи арешту робиться запис в алфавітній
книзі обліку заборон і арештів.

152. Державний нотаріус, одержавши повідомлення установи
банку, госпрозрахункового підприємства чи організації про
погашення позички або повідомлення про припинення договору про
заставу чи про припинення або розірвання договору довічного
утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку (частини
будинку) або квартири.

Заборона відчуження жилого будинку (частини будинку),
квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних
забудовників знімається після розірвання договору довічного
утримання, після смерті відчужувача або набувача будинку (частини
будинку), квартири, за винятком випадку, коли такий будинок по
праву спадкоємства переходить до спадкоємців померлого набувача
будинку (частини будинку), квартири.

Про зняття заборони повідомляється виконавчий комітет
відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого
будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де немає
державної нотаріальної контори, і робиться відмітка в реєстрі для
реєстрації заборон і арештів та алфавітній книзі до нього.

Одержавши повідомлення судових або слідчих органів про зняття
арешту, державний нотаріус робить про це відмітку в реєстрі і
алфавітній книзі.

Глава VII

Засвідчення вірності копій документів і виписок з них

153. Державні нотаріуси засвідчують вірність копій
документів, виданих державними установами, підприємствами і
організаціями, колгоспами та іншими кооперативними і громадськими
організаціями, а також громадянами, за умови, що ці документи не
суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення їх
копій не заборонено законом.

Вірність копій актів вищих органів державної влади і
державного управління Союзу РСР, союзних і автономних республік,
які стосуються особистих прав та інтересів громадян, а також копій
документів, викладених іноземною мовою, засвідчується в перших
державних нотаріальних конторах, розташованих в обласних центрах.

Вірність копій документів, виданих окремими громадянами, може
бути засвідчена, якщо справжність підписів громадян на оригіналах
цих документів засвідчена нотаріальним органом або організацією, в
якій працює чи навчається громадянин, житлово-експлуатаційною
конторою (управлінням будинками), правлінням житлово-будівельного
кооперативу за місцем його проживання або адміністрацією
стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на
лікуванні.

Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта,
партійного квитка, профспілкового квитка, депутатського білета
(посвідчення) і військового квитка.

154. Вірність копії з копії документа може бути засвідчена
державним нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в
нотаріальному порядку, або якщо ця копія видана державною
установою, підприємством, організацією, колгоспом чи іншою
кооперативною або громадською організацією, яка видала оригінал
документа. В останньому випадку копія документа повинна бути
викладена на бланку даної установи, підприємства, організації, з
прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа
знаходиться в даній установі, підприємстві, організації. Вірність
такої копії засвідчується особистим підписом керівника установи,
підприємства, організації (відділу управління).

155. Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому
випадку, коли її зроблено з документа, в якому містяться рішення
кількох не зв'язаних між собою питань, і в ній відтворено повний
текст частини документа з певного питання.

156. Копія чи виписка з документа, яка засвідчується,
звіряється з оригіналом.

Глава VIII

Засвідчення справжності підпису на документах

157. Державний нотаріус засвідчує справжність підпису на
документах, зміст яких не суперечить законові, не має характеру
угоди та не містить у собі відомостей, що порочать честь і
гідність людини.

На договорі, заповіті, довіреності та іншому документі, в
якому викладено зміст угоди, може бути засвідчена справжність
підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла
підписатися власноручно внаслідок фізичних вад, хвороби або з
інших причин.

158. Державний нотаріус, який засвідчує справжність підпису
особи, що підписалася за іншу особу, яка не може підписатися
власноручно внаслідок фізичних вад, хвороби або з інших причин,
встановлює особу як того, хто підписався, так і особи, за яку ця
особа підписалася.

159. Державні нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не
посвідчують фактів, викладених у документі, а лише підтверджують,
що підпис зроблений певною особою.

160. Державний нотаріус не може засвідчувати справжність
підпису громадянина на документі, якщо в ньому стверджуються
обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному
державному органу (наприклад, час народження, шлюбу, смерті,
хвороби, право власності певної особи на майно та ін.)(1).

_______________

(1) Відповідно до пункту 4 Інструкції про порядок
встановлення причинного зв'язку інвалідності у колишніх
військовослужбовців з перебуванням на фронті, затвердженої
Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у питаннях праці і
заробітної плати та Міністерством охорони здоров'я СРСР 3 липня
1975 р. N 1690-СН, погодженої з Міністерством оборони СРСР і
Міністерством фінансів СРСР, при огляді у ЛТЕК партизанів
Вітчизняної війни, що мають явні наслідки тілесних ушкоджень
(відсутність кінцівок, дефекти кісток черепа, великі рубці після
поранення, наявність інородних тіл та ін.), факт поранення
(каліцтва), одержаного в період перебування у партизанському
загоні, може бути підтверджений свідоцькими показаннями колишнього
командира і медичного працівника, який надавав медичну допомогу.
Справжність підписів свідків засвідчується в нотаріальному
порядку.

Справжність підпису на зазначеному документі може бути
засвідчена у випадках, якщо документ призначений для подання в суд
чи іншу установу іноземної держави.

161. При засвідченні зразків підписів службових осіб
державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій на картках, які подаються
в установи Держбанку і Будбанку, державний нотаріус перевіряє
справжність їх підписів і повноваження на право підпису.

На підтвердження повноважень державному нотаріусу повинні
бути подані: наказ про призначення чи протокол про обрання
службової особи, статут або положення юридичної особи, затверджені
в установленому порядку, або довіреність на ім'я керівника, яка
видана йому вищестоящою організацією. На картці повинен бути
відображений зразок відбитка печатки цієї організації. Якщо
організація не має печатки, то повинен бути поданий відповідний
документ (довідка, видана вищестоящою по відношенню до власника
рахунку організацією, та ін.), який підтверджує цю обставину.

Глава IX

Засвідчення вірності перекладу документа

з однієї мови на іншу

162. Державний нотаріус засвідчує вірність перекладу
документа з однієї мови на іншу, якщо він володіє відповідними
мовами.

Якщо державний нотаріус не володіє відповідними мовами,
переклад документа може бути зроблений відомим йому перекладачем,
справжність підпису якого засвідчує державний нотаріус.

Засвідчення вірності перекладу документа, викладеного мовою
народів СРСР або іноземною мовою, на мову народів СРСР (зробленого
особисто державним нотаріусом), а також засвідчення справжності
підпису перекладача на перекладі може бути вчинено державним
нотаріусом будь-якої державної нотаріальної контори.

163. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідченні угоди,
засвідченні вірності копії та ін.) одночасно вчиняється і переклад
на іншу мову, то переклад вміщується на одній сторінці з
оригіналом, обидва тексти поряд, на одній сторінці, розділеній
вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст
розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад
повинен бути зроблений з усього тексту документа, що
перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом
вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається
під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу аркуші,
прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом
державного нотаріуса і печаткою державної нотаріальної контори.

Глава X

Посвідчення факту, що громадянин є живим

164. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує
факт, що громадянин є живим.

Посвідчення факту, що живим є неповнолітній, який не досяг
15-річного віку, провадиться на прохання його законних
представників (батьків, усиновителів, опікуна), а посвідчення
факту, що живим є неповнолітній віком від 15 до 18 років,
провадиться на його прохання та при згоді на це законних
представників (батьків, усиновителів, піклувальника).

165. Факт, що громадянин є живим, встановлюється як при його
явці до державної нотаріальної контори, так і при посвідченні
цього факту державним нотаріусом поза приміщенням нотаріальної
контори (пункт 10 цієї Інструкції).

166. На підтвердження факту, що громадянин є живим, державний
нотаріус видає заінтересованим особам свідоцтво.

Глава XI

Посвідчення факту перебування громадянина в

певному місці

167. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує
факт перебування його в певному місці.

Посвідчення факту перебування в певному місці
неповнолітнього, який не досяг 15-річного віку, провадиться на
прохання його законних представників (батьків, усиновителів,
опікуна), а посвідчення факту перебування в певному місці
неповнолітнього віком від 15 до 18 років провадиться на його
прохання та при згоді на це законних представників (батьків,
усиновителів, піклувальника).

168. Факт перебування громадянина в певному місці
встановлюється як при його явці до державної нотаріальної контори,
так і при посвідченні цього факту поза приміщенням нотаріальної
контори (пункт 10 цієї Інструкції).

169. На підтвердження факту перебування громадянина в певному
місці державний нотаріус видає заінтересованим особам свідоцтво.

Глава XII

Посвідчення тотожності громадянина з особою,

зображеною на фотографічній картці

170. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує
його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином
фотографічній картці.

На підтвердження зазначеної обставини державний нотаріус
видає цьому громадянинові свідоцтво.

171. Фотографічна картка вміщується у верхньому лівому кутку
примірника свідоцтва, що видається громадянинові, скріплюється
підписом державного нотаріуса і печаткою державної нотаріальної
контори. При цьому печатка повинна вміщатися частково на
фотографічній картці, а частково на свідоцтві.

Глава XIII

Посвідчення часу пред'явлення документа

172. Державний нотаріус посвідчує час пред'явлення документа.

На підтвердження цієї обставини державний нотаріус робить
посвідчувальний напис на документі з зазначенням особи, що його
пред'явила.

Глава XIV

Передача заяв громадян, державних установ, підприємств

і організації, колгоспів та інших кооперативних і

громадських організацій

173. Державний нотаріус приймає від громадян, державних
установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших
кооперативних і громадських організацій заяви для передачі їх
іншим громадянам, державним установам, підприємствам,
організаціям, колгоспам та іншим кооперативним та громадським
організаціям.

Заяви приймаються за умови, що вони не суперечать закону та
не містять відомостей, які порочать честь і гідність людини.

Заява подається до державної нотаріальної контори не менше,
ніж у двох примірниках, з яких один примірник передається поштою
зі зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку, а
другий примірник залишається в державній нотаріальній конторі.

174. На прохання особи, що подала заяву, державний нотаріус
видає свідоцтво про передачу заяви.

В свідоцтві може бути зазначений зміст одержаної на заяву
відповіді або те, що відповідь у встановлений строк не надійшла.

Передача заяв та видача свідоцтв про передачу заяв
реєструються в реєстрі нотаріальних дій під самостійними номерами.

Державна пошлина стягується за передачу заяви і окремо за
свідоцтво про передачу заяви, якщо воно видається державним
нотаріусом.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяв, оплачуються
заявниками.

Глава XV

Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів

175. Державні нотаріальні контори у випадках, передбачених
статтею 177 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), приймають від
боржника в депозит державної нотаріальної контори грошові суми і
цінні папери для передачі їх кредитору.

Прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів
провадиться державною нотаріальною конторою за місцем виконання
зобов'язання.

176. При прийнятті грошових сум і цінних паперів у депозит
державний нотаріус пропонує боржнику письмово або усно повідомити
своє прізвище, ім'я та по батькові (або найменування організації)
та адресу, найменування і останню відому адресу особи, для
передачі якій внесено грошові суми або цінні папери, причини, з
яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо. Боржник
може також зазначити обгрунтування та розрахунок, згідно з яким
робиться внесок.

Державний нотаріус, приймаючи в депозит нотаріальної контори
грошові суми або цінні папери, не перевіряє підстав і правильності
їх внесення, тобто підстав виникнення прав кредитора і зобов'язань
боржника.

177. Державний нотаріус видає особі, що внесла в депозит
грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок.

На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на
поданому документі, що встановлює заборгованість.

178. Про надходження грошових сум і цінних паперів державна
нотаріальна контора повідомляє кредитора і на його вимогу видає
йому належні грошові суми або цінні папери.

Якщо боржник не вказав адресу кредитора і державному
нотаріусу ця адреса невідома, боржник попереджається, що
повідомлення кредитора про внесення грошей або цінних паперів у
депозит є його обов'язком.

179. Якщо грошові суми надійшли до державної нотаріальної
контори поштою або з кредитної установи, то з сум, що надійшли,
стягується належна державна пошлина, а лишок приймається у
депозит.

180. Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка
внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою
згодою на це особи, на користь якої був зроблений внесок
(кредитора), або за постановою суду.

181. Зберігання на рахунку державної нотаріальної контори
депозитних сум обмежується такими строками:

1) депозитні суми, які належать передати громадянам,
зберігаються на протязі 3-х років;

2) депозитні суми, які належить передати державним
підприємствам і організаціям, що перебувають на господарському
розрахунку, а також кооперативним і громадським організаціям,
зберігаються на протязі 1 року;

3) депозитні суми, які належить передати бюджетним установам,
зберігаються до 31 грудня того року, в якому їх внесено, а суми,
внесені в депозит по нерозв'язаних судових справах, зберігаються
до 31 грудня того року, в якому судом винесено рішення.

Строки, зазначені в підпунктах 1 і 2, обчислюються з дня
надіслання кредиторам повідомлень про внесені на їх ім'я в депозит
гроші.

У тих випадках, коли адресу кредитора боржником не зазначено,
строк зберігання грошей обчислюється з дня прийняття їх у депозит.

Депозитні суми, не витребувані в строки, встановлені для їх
зберігання, перераховуються в прибуток державного бюджету(1).

_______________

(1) Постанова РНК СРСР від 25 березня 1929 р. "Про депозитні
суми, які знаходяться в розпорядженні установ і відомств, що
перебувають на загальнодержавному і місцевому бюджетах" в редакції
постанови РНК СРСР від 21 червня 1938 р. N 768 "Про строки
зберігання невитребуваних з депозиту сум" і Ради Міністрів СРСР
від 25 травня 1963 р. N 591 "Про визнання такими, що втратили
силу, і про зміну рішень Уряду СРСР у зв'язку з введенням в дію
Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік і
Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік" (33
СРСР, 1929 р., N 23, ст.202; ЗП СРСР, 1938 р., N 30, ст.185; ЗП
СРСР, 1963 р., N 10, ст.105).

Перерахування невитребуваних депозитних сум у прибуток
державного бюджету провадиться не пізніше одного місяця з дня
закінчення зазначених строків зберігання.

182. Облік депозитних сум провадиться згідно з Інструкцією
Міністерства юстиції СРСР про порядок обліку депозитних операцій в
державних нотаріальних конторах СРСР.

Глава XVI

Вчинення виконавчих написів

183. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника
майна державні нотаріуси за письмовою заявою заінтересованих осіб
вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють
заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів,
встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

По документах про заборгованість сільських Рад депутатів
трудящих виконавчі написи не вчиняються.

184. Виконавчий напис вчиняється:

1) якщо подані документи підтверджують безспірність
заборгованості або іншої відповідальності боржника перед
стягувачем;

2) якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох
років, а у відносинах між державними установами, підприємствами і
організаціями, колгоспами та іншими кооперативними і громадськими
організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом
встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається в
межах цього строку.

Строки, на протязі яких може бути вчинено виконавчий напис,
обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового
стягнення боргу.

185. При вчиненні виконавчого напису державний нотаріус
повинен перевірити, чи подані на обгрунтування стягнення
документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення
заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі
виконавчих написів.

186. Виконавчий напис повинен містити:

1) посаду, прізвище та ініціали державного нотаріуса, який
вчиняє виконавчий напис;

2) найменування і адресу стягувача;

3) найменування і адресу боржника;

4) зазначення строку, за який провадиться стягнення;

5) зазначення сум, які підлягають стягненню, або предметів,
які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо
такі належать;

6) зазначення сум державної пошлини, сплаченої стягувачем,
або пошлини, яка підлягає стягненню з боржника;

7) зазначення статті Закону Української РСР "Про державний
нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано
виконавчий напис;

8) дату (рік, місяць, число) вчинення виконавчого напису;

9) номер, під яким виконавчий напис зареєстровано у реєстрі;

10) підпис державного нотаріуса, який вчинив виконавчий
напис, гербову печатку державної нотаріальної контори.

187. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що
встановлює заборгованість.

Окремо від документа, що встановлює заборгованість,
виконавчий напис не вчиняється.

Якщо за борговим документом треба провести стягнення по
частинах, то виконавчий напис по кожному стягненню може бути
зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку
боржника; в цих випадках на оригіналі документа, що встановлює
заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису
і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за
реєстром державної нотаріальної контори.

188. В державній нотаріальній конторі залишається копія
документа, що встановлює заборгованість, або виписка з особового
рахунку боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису по одному
і тому ж зобов'язанню повторне подання копії документа, що
встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід
обмежитися поданням двох примірників виписок з особового рахунку
та оригіналу зобов'язання. Один примірник виписки з виконавчим
написом і оригінал зобов'язання повертається стягувачу, а другий
примірник - залишається в державній нотаріальній конторі.

189. При вчиненні декількох виконавчих написів по документах,
що встановлюють заборгованість однакової форми (наприклад, по
банківських позичках, квартирній платі тощо), копія кожного
окремого зобов'язання не вимагається. В таких випадках в державній
нотаріальній конторі залишається одна копія документа, що
встановлює заборгованість (на одного з боржників) і список
боржників, на стягнення з яких вчинені виконавчі написи, з
зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми
стягнення за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших
даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника
окремо у відповідності зі списком.

190. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що
встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи,
зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів,
то вони до виконавчого напису не прилучаються, а залишаються в
державній нотаріальній конторі.

191. Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцем
знаходження платника або розрахункової установи при Державному
банку СРСР. Виконавчі написи вчиняються державним нотаріусом лише
при наявності напису платника (банку) або розрахункової установи
про те, що чек був пред'явлений до оплати з зазначенням дня
пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого
напису перевіряється своєчасність пред'явлення чека до оплати.
(Статті 11 та 34 Положення про чеки)(1).

_______________

(1) Положення про чеки, затверджене постановою ЦВК, РНК СРСР
від 6 листопада 1929 р. (33 СРСР, 1929 р., N 73, ст.697).

Виконавчий напис вчиняється на протязі 3 місяців з дня
відмови платника (банку) оплатити чек, а для надписателя, що
оплатив чек,- на протязі 3 місяців з дня оплати (стаття 33
Положення про чеки).

Виконавчий напис вчиняється за бажанням чекодержателя як
проти чекодавця, так і проти надписателів, відповідальних за
чеком.

Про вчинення виконавчого напису державний нотаріус робить
відмітку в реєстрі, надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату
чека та видачу виконавчого напису.

192. Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є
громадянин, може бути пред'явлений до примусового виконання
протягом трьох років, а виконавчий напис, за яким стягувачем і
боржником є державні, кооперативні, громадські та інші
підприємства, установи і організації,- протягом року, якщо
законодавством не встановлено інші строки.

Відновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого
напису до виконання провадиться народним судом у відповідності зі
статтею 359 Цивільного процесуального кодексу УРСР ( 1503-06 ).

Глава XVII
Вчинення протестів векселів пред'явлення чеків до платежу

і посвідчення неоплати чеків

193. Протест векселів про неоплату, неакцепт та недатування
акцепту провадиться державними нотаріальними конторами у
відповідності з Положенням про переказний і простий вексель(1).

_______________

(1) Введено в дію постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня
1937 р. N 104/1341 ( v1341400-37 ) (33 СРСР, 1937 р., N 52,
ст.221).

194. Протест векселів про неоплату провадиться державними
нотаріальними конторами за місцем знаходження платника або за
місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які
підлягають оплаті у третьої особи), а протест векселів про
неакцепт та недатування акцепту - за місцем знаходження платника.

195. Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються
державними нотаріальними конторами на наступний день після
закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години
наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про
неакцепт на протязі строків, встановлених для пред'явлення до
акцепту Положенням про переказний і простий вексель, а якщо
вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не
пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

Протест векселів вчиняється в строки, передбачені Положенням
про переказний і простий вексель.

196. В день прийняття векселя до протесту державна
нотаріальна контора пред'являє платнику або доміциліанту (особі,
яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт)
векселя.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, державна
нотаріальна контора, не вчиняючи протесту, повертає вексель особі,
яка оплатила вексель, з написом на самому векселі про одержання
платежу та інших сум, що належать, по встановленій формі.

Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному
векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту.

197. В разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або
акцептувати вексель або якщо він не з'явився до державної
нотаріальної контори, державний нотаріус складає акт про протест
про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить
відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про
неоплату або неакцепт на самому векселі.

198. Якщо місце знаходження платника невідоме, протест
векселя вчиняється без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт
векселя, з відповідною відміткою в акті про протест та в реєстрі.

199. Опротестований вексель видається векселедержателю або
уповноваженій особі.

200. Державна нотаріальна контора за місцем знаходження
платника приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після
закінчення десяти днів, а іноземні чеки - після закінчення шести
місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного
після цього строку дня.

Державний нотаріус у той же день пред'являє чек банку до
оплати. У разі неоплати чека державний нотаріус посвідчує неоплату
чека шляхом напису на чеку за встановленою формою і робить про це
відмітку в реєстрі.

Одночасно з написом на чеку державна нотаріальна контора
надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату його чека банком і
вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя державний нотаріус у разі неоплати
чека вчиняє виконавчий напис за правилами пункту 191 цієї
Інструкції.

Глава XVIII

Прийняття документів на зберігання

201. Державні нотаріальні контори за заявами юридичних осіб
та громадян приймають на зберігання документи за описом.

Опис складається в 2-х примірниках і підписується особою, що
здала документи на зберігання, та державним нотаріусом.

Один примірник опису залишається в справах державної
нотаріальної контори, другий примірник видається особі, яка здала
документи на зберігання.

Про прийняття документів на зберігання державний нотаріус
видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до
якого додається примірник опису.

202. Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в
залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою державної
нотаріальної контори.

203. Документи, прийняті на зберігання державною нотаріальною
конторою, повертаються на вимогу громадянина чи юридичної особи,
що здали їх на зберігання, або на вимогу уповноважених ними осіб
при пред'явленні свідоцтва і примірника опису, або за постановою
суду.

Глава XIX

Вчинення морських протестів

204. Державні нотаріуси з метою забезпечення доказів для
охорони прав і законних інтересів судновласника приймають заяву
капітана судна про подію, яка мала місце в період плавання або
стоянки судна і яка може стати підставою для пред'явлення до
судновласника майнових вимог.

205. Заява про морський протест повинна містити в собі опис
обставин події, що сталася, і заходів, вжитих капітаном для
забезпечення охорони довіреного йому майна.

На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський
протест, капітан судна у відповідності зі статтею 290 Кодексу
торгового мореплавства СРСР одночасно з заявою або в строк не
більше семи днів з часу заходу до порту або з часу події, якщо
вона мала місце в порту, повинен подати державному нотаріусу на
огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового
журналу.

206. Заява про морський протест відповідно до статті 288
Кодексу торгового мореплавства СРСР подається на протязі двадцяти
чотирьох годин з моменту заходу судна до порту Української РСР.
Якщо подія, яка викликає необхідність у такій заяві, виникла в
порту УРСР, то протест повинен бути заявлений на протязі двадцяти
чотирьох годин з моменту події.

Якщо неможливо подати заяву про морський протест у
встановлені строки, то про причини цього повинно бути зазначено в
заяві про морський протест.

207. Державний нотаріус на підставі заяви капітана, даних
суднового журналу, а також опиту самого капітана і, по можливості,
не менше двох свідків з числа осіб командного складу судна і двох
свідків з суднової команди складає акт про морський протест за
встановленою формою і засвідчує його своїм підписом та гербовою
печаткою державної нотаріальної контори. Примірник акта видається
капітану або уповноваженій особі, а другий примірник з заявою
капітана і випискою з суднового журналу залишається в державній
нотаріальній конторі.

Розділ IV

Застосування законодавства про державний нотаріат до

іноземців і осіб без громадянства. Застосування

законодавства іноземних держав. Міжнародні договори

і угоди

208. Відповідно до статті 79 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" іноземні громадяни і особи без громадянства
мають право нарівні з радянськими громадянами звертатися в
державні нотаріальні контори Української РСР.

Іноземні підприємства і організації мають право звертатися в
державні нотаріальні контори Української РСР.

209. Державні нотаріуси відповідно до законодавства Союзу
РСР, Української РСР, міжнародних договорів і угод, в яких бере
участь СРСР або Українська РСР, застосовують норми іноземного
права.

Державні нотаріуси приймають документи, складені відповідно
до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи
у формі, передбаченій іноземним законодавством, якщо це не
суперечить основам радянського ладу.

210. Угоди від імені радянських громадян, які проживають в
СРСР, і осіб без громадянства, що стосуються майна, яке
знаходиться за кордоном, або прав, які повинні бути здійснені за
кордоном (в тому числі довіреності на провадження за кордоном
цивільних справ, які мають майновий характер, або такі, що можуть
викликати виникнення майнових прав і обов'язків), посвідчуються
при наявності дозволу Валютного управління Міністерства фінансів
СРСР або довідок Інюрколегії, Виконавчого комітету Спілки
товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР, Всесоюзного
агентства по авторських правах, Державного комітету Ради Міністрів
СРСР у справах винаходів і відкриттів або Управління по
патентуванню винаходів. Торгово-промислової палати СРСР у справах,
які є в їх переведенні.

Без подання дозволу Валютного управління Міністерства
фінансів СРСР державні нотаріуси посвідчують довіреності від імені
громадян СРСР та осіб без громадянства на ведення в соціалістичних
країнах майнових та інших цивільних справ, пов'язаних:

з оформленням спадкових прав, відмовою від спадщини,
передачею права користування і управління майном, а також права
власності, включаючи реалізацію майна (будинку, надвірних
будівель, земельних ділянок), родичам: батькам, дітям, внукам,
діду, бабі, братам, сестрам, дядькові, тітці, племіннику, а також
другому з подружжя;

з одержанням предметів і грошових сум, затриманих на кордоні
митними установами соціалістичних країн, а також сум, зданих на
зберігання в банк, ощадну касу чи інші установи;

з веденням сімейно-шлюбних справ, а також з одержанням
документів про освіту, про стаж роботи та інших документів, які
стосуються особистих прав та інтересів громадян.

211. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що
призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки
про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка
видала довіреність, про що може бути зазначено в тексті
довіреності.

212. Відповідно до статті 81 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" дії, пов'язані з охороною майна, яке
залишилося після смерті іноземного громадянина і знаходиться на
території Української РСР, або майна, яке належить одержати
іноземному громадянинові після смерті радянського громадянина, а
також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна,
здійснюються відповідно до законодавства Союзу РСР і Української
РСР(1).

_______________

(1) Зазначені дії вчиняються за правилами п.п.106-138 цієї
Інструкції.

213. Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної
держави, з якою Союз РСР має міжнародний договір або угоду, в яких
є норми про охорону спадкового майна(2), державні нотаріальні
контори, керуючись відповідним договором чи угодою, в разі, якщо
на території Української РСР є майно померлого, вживають
необхідних заходів до охорони спадкового майна, встановлюють
розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців,
перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це
дипломатичне або консульське представництво держави, громадянином
якої є померлий, в порядку, передбаченому пунктом 217 цієї
Інструкції.

_______________

(2) Див. додатки NN 1, 2.

Якщо міжнародним договором або угодою ведення справи про
спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави,
громадянином якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути
передано державною нотаріальною конторою дипломатичному або
консульському представництву цієї держави за його вимогою.

Застосовуване в договорах поняття "нерухоме майно" в СРСР
слід розповсюджувати на всякого роду будівлі, а поняття "рухоме
майно" - на все інше майно.

214. Відповідно до міжнародних договорів і угод, в яких бере
участь СРСР або УРСР, в разі, коли заповіт, складений по формі,
передбаченій законодавством іноземної держави, після смерті
заповідача подається в державну нотаріальну контору для
розпечатування та його оголошення, державний нотаріус оголошує
зміст заповіту, складає протокол про стан та зміст заповіту. В
протоколі зазначається дата посвідчення заповіту, ім'я особи, що
подала заповіт, стан документа: чи був він поданий запечатаним або
відкритим, чи були у ньому закреслені місця, які-небудь
виправлення, дописки та інші недоліки. Протокол підписується
державним нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими ж особами
підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у
державного нотаріуса в запечатаному вигляді, всі зазначені вище
дії вчиняються нотаріусом одноособово.

215. Документи, які складено за кордоном з участю іноземних
властей або від них виходять, приймаються державними нотаріальними
конторами Української РСР за умови їх легалізації органами
Міністерства закордонних справ СРСР.

Без легалізації такі документи приймаються державними
нотаріальними конторами Української РСР у тих випадках, коли це
передбачено законодавством Союзу РСР, Української РСР,
міжнародними договорами і угодами, в яких бере участь СРСР або
Українська РСР(1).

_______________

(1) Див. додаток N 1.

Без легалізації приймаються також документи, видані колишніми
фінляндськими, польськими, румунськими та чехословацькими
установами і організаціями, які діяли на території, що зараз
входить до СРСР.

216. Державні нотаріальні контори Української РСР виконують
передані їм у встановленому порядку доручення іноземних органів
юстиції про провадження окремих нотаріальних дій і звертаються до
іноземних органів юстиції з дорученням про провадження окремих
нотаріальних дій на підставі статті 83 Закону Української РСР "Про
державний нотаріат" в порядку, передбаченому пунктом 2 Інструкції
Міністерства юстиції СРСР від 28.11.1972 р. "Про порядок надання
судами і органами нотаріата СРСР правової допомоги установам
юстиції іноземних держав та про порядок звернення за правовою
допомогою до цих установ".

217. Порядок зносин державних нотаріальних контор Української
РСР з іноземними органами юстиції визначається законодавством
Союзу РСР(2), Української РСР, міжнародними договорами і угодами,
в яких бере участь СРСР або Українська РСР.

_______________

(2) Див. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16.XII.
1947 р. "Про порядок зносин державних установ СРСР та їх службових
осіб з установами і службовими особами іноземних держав".
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1948 р., N 5).

Державні нотаріальні контори у випадках, передбачених
договорами про правову допомогу та іншими міжнародними угодами,
зносяться з консульськими представниками безпосередньо, якщо
консульський округ даного консульського представника зв'язаний з
районом їх службової діяльності. В інших випадках зносини органів
нотаріату з консульськими і дипломатичними представництвами
здійснюються через Міністерство іноземних справ союзної республіки
чи СРСР.

218. Державні нотаріальні контори Української РСР
забезпечують докази, потрібні для ведення справ в органах
іноземних держав.

Дії по забезпеченню доказів провадяться стосовно до правил
Цивільного процесуального кодексу УРСР ( 1501-06, 1502-06,
1503-06 ).

219. Коли міжнародним договором чи угодою, в яких бере участь
СРСР або Українська РСР, встановлено інші правила про нотаріальні
дії, ніж ті, що їх містить законодавство Союзу РСР або Української
РСР, при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила
міжнародного договору чи угоди.

Відповідно до статті 85 Закону Української РСР "Про державний
нотаріат", коли міжнародний договір чи угода, в яких бере участь
СРСР або Українська РСР, відносить до компетенції державних
нотаріальних контор Української РСР вчинення нотаріальної дії, не
передбаченої законодавством Союзу РСР і Української РСР,
державні нотаріальні контори Української РСР провадять цю
нотаріальну дію в порядку, встановлюваному Міністерством юстиції
СРСР.

Коли міжнародним договором чи угодою, в яких бере участь СРСР
або Українська РСР, передбачено нотаріальну дію, яка відповідно до
законодавства Української РСР, а також інших союзних республік
може бути вчинена державними нотаріальними конторами кількох
союзних республік, або коли законодавство Української РСР й інших
союзних республік не визначає компетентну державну нотаріальну
контору, Міністерство юстиції СРСР встановлює, які державні
нотаріальні контори і в якій союзній республіці повинні вчинити
зазначену нотаріальну дію.

Додаток N 1

Радянським Союзом на 1 жовтня 1974 року укладені:

а) Двосторонні договори про надання правової допомоги в
цивільних, сімейних та кримінальних справах:

з Народною Республікою Албанією (набрав чинності 29 березня
1959 р.) (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р., N 10, ст.72);

Народною Республікою Болгарією (28 квітня 1958 р.) (Видання
Верховної Ради СРСР, 1958 року - окрема брошура);

Корейською Народно-Демократичною Республікою (6 березня
1958 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 5, ст.93);

Монгольською Народною Республікою (4 січня 1959 р.),
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 35, ст.424);

Німецькою Демократичною Республікою (12 червня 1958 р.),
(Видання Верховної Ради СРСР, 1958 р. - окрема брошура);

Польською Народною Республікою (8 червня 1958 р.), (Видання
Верховної Ради СРСР, 1958 р. - окрема брошура);

Соціалістичною Республікою Румунією (19 вересня 1958 р.).
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 21, ст.329);

Угорською Народною Республікою (4 січня 1959 р.) та Протокол
від 19 жовтня 1971 р., який набрав чинності 23 червня 1972 р.),
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 35, ст.423; 1972 р.,
N 28, ст.245);

Чехословацькою Соціалістичною Республікою (10 травня
1958 р.), (Видання Верховної Ради СРСР, 1958 р.- окрема брошура);

Соціалістичною федеративною Республікою Югославією
( 891_001 ) (26 травня 1963 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1963 р., N 21, ст.236);

(Крім цього, тексти договорів опубліковані в збірнику
"Договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та
кримінальних справах, укладених СРСР з іншими соціалістичними
країнами". Держюрвидав, 1973 р.).

б) Угода про скасування легалізації документів про освіту,
трудовий стаж і актів громадянського стану, укладена з Республікою
Куба шляхом обміну нотами (набрала чинності 27 вересня 1967 р.).

Додаток N 2

Радянським Союзом на 1 жовтня 1974 року укладені:

Консульська конвенція з Корейською Народно-Демократичною
Республікою (5 лютого 1958 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1958 р., N 4, ст.83);

Консульська конвенція з Народною Республікою Албанією
( 008_001 ) (набрала чинності 29 квітня 1958 р.), (Відомості
Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 9, ст.204);

Консульський договір з Федеративною Республікою Німеччини
(24 травня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р.,
N 17, ст.101);

Консульська конвенція з Демократичною Республікою В'єтнам
(15 грудня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р.,
N 50, ст.272);

Консульський договір з Китайською Народною Республікою
(19 грудня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р.,
N 51, ст.276);

Консульський договір з Австрійською Республікою (18 січня
1960 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1960 р. N 2, ст.5);

Консульська конвенція з Федеративною Народною Республікою
Югославія ( 891_101 ) (2 серпня 1961 р.), (Відомості Верховної
Ради СРСР, 1961 р., N 33, ст.346);

Консульська конвенція з Фінляндською Республікою (15 жовтня
1966 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1966 р., N 51, ст.1042);

Консульська конвенція з Японією (24 серпня 1967 р.),
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1967 р., N 32, ст.437);

Консульська конвенція з Сполученими Штатами Америки (13 липня
1968 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р., N 29, ст.261);

Консульська конвенція з Сполученим Королівством
Великобританії і Північної Ірландії (23 вересня 1968 р.),
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р. N 41, ст.370);

Консульська конвенція зі Швецією (11 серпня 1968 р.),
(Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р., N 37, ст.334);

Консульська конвенція з Французькою Республікою (20 вересня
1969 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1969 р., N 41, ст.363);

Консульська конвенція з Народною Республікою Болгарія
(26 листопада 1971 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1971 р.,
N 47, ст.447);

Консульська конвенція з Угорською Народною Республікою
(19 лютого 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р., N 6,
ст.50);

Консульська конвенція з Польською Народною Республікою
(28 березня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р.,
N 11, ст.89);

Консульський договір з Німецькою Демократичною Республікою
(22 червня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р.,
N 24, ст.208);

Консульська конвенція з Монгольською Народною Республікою
(27 жовтня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р.,
N 46, ст.435);

Консульська конвенція з Сомалійською Демократичною
Республікою (3 березня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1973 р., N 13, ст.179);

Консульська конвенція з Соціалістичною Республікою Румунія
(15 квітня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р.,
N 18, ст.225);

Консульська конвенція з Чехословацькою Соціалістичною
Республікою (8 вересня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1973 р., N 38, ст.524);

Консульська конвенція з Республікою Куба (28 вересня
1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р., N 42, ст.592);

Консульська конвенція з Італійською Республікою (21 березня
1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 14, ст.132);

Консульська конвенція з Королівством Норвегії (17 квітня
1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 18, ст.273);

Договір про надання взаємної правової допомоги з Іракською
Республікою (24 квітня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1974 р., N 19, ст.293);

Консульська конвенція з Народною Демократичною Республікою
Йємен (29 вересня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР,
1974 р., N 42, ст.692).

  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу