open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний

ПРЕЗИДІЯ ЛЬВІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

від 12.04.2000


(Витяг)

У жовтні 1997 р. Т. В. звернувся в суд із позовом до Т.-Х.
про поділ жилого будинку в натурі. Позивач зазначав, що з 1982 р.
перебував у шлюбі з відповідачкою, від якого вони мають дочку Т.
І. 1985 року народження. У період шлюбу побудовано жилий будинок
із господарськими спорудами у м. Кам'янка-Бузька Львівської
області. Документи на будівництво та право власності були видані
на його ім'я.

Згодом шлюб із відповідачкою було розірвано і за їхньою
заявою 20 січня 1997 р. приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького
районного нотаріального округу видано свідоцтво про право
власності кожного з них на 1/2 згаданого жилого будинку і
господарських будівель як на частки у спільній власності подружжя.

Оскільки добровільно вирішити питання про поділ жилого
будинку в натурі неможливо, позивач просив суд провести розподіл,
виділивши відповідачці приміщення і будівлі, якими вона фактично
користується.

У червні 1998 р. Т.-Х. звернулась із зустрічним позовом про
визнання недійсним свідоцтва про право власності від 20 січня 1997
р. її і Т. В. на 1/2 жилого будинку і господарських будівель
кожному, посилаючись на те, що будівництво велось у господарстві
колгоспного двору, до числа членів якого входила їхня неповнолітня
дочка, котрій відповідно до статей 109, 120 - 126 ЦК
( 1540-06 ) також належить частка в майні двору, якої її
позбавлено зазначеним свідоцтвом. Т.-Х. просила визнати недійсним
свідоцтво про право власності від 20 січня 1997 р. і визнати за
нею та Т. І. право на 2/3 спірного будинку з господарськими
спорудами.

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області
від 20 листопада 1998 р. позов Т. В. було задоволено і
постановлено залишити в його користуванні частину жилого будинку й
господарських споруд вартістю 33 тис. 969 грн., Т.-Х. - частину
жилого будинку та господарських споруд вартістю 93 тис. 580 грн.,
а в загальному користуванні - огорожу, ворота, замощення, колодязь
і вбиральню. Визначено порядок користування горищем, покладено на
сторони обов'язок провести відповідні переобладнання. У
зустрічному позові Т.-Х. - відмовлено. У касаційному порядку
справа не розглядалась.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судового рішення як постановленого за
неповно з'ясованих обставин справи та з порушенням норм
матеріального і процесуального закону. Президія Львівського
обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що спірний жилий
будинок збудовано в період шлюбу сторін. Відповідно до ст. 22 КпШС
( 2006-07 ) і за їхньою спільною заявою Т.-Х. 20 січня 1997 р.
добровільно одержала свідоцтво про рівність часток у спільній
сумісній власності на це майно подружжя. Підстав для порушення
принципу рівності часток подружжя немає, а пояснення відповідачки
щодо належності їхній неповнолітній дочці частки у спірному майні
як члену колгоспного двору, в якому з 1988 р. розпочалось
будівництво, не може бути взято до уваги, оскільки з часу введення
в дію Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" ( 697-12 )
припинено існування власності колгоспного двору, а отже, на момент
прийняття будинку в експлуатацію у 1993 р. її вже не було.

Проте такі висновки суду не є обгрунтованими. У зустрічній
позовній заяві та своїх поясненнях суду Т.-Х. зазначала, що її і
позивача господарство було колгоспним двором, де у 1988 р. вони
побудували літню кухню, сарай, гараж і з того року там проживали й
будували жилий будинок. До 1991 р. була збудована коробка будинку
з покриттям, проведені внутрішні штукатурні роботи, придбані всі
необхідні матеріали для завершення будівництва, про що свідчать
долучені до справи документи.

Сам Т. В. у судовому засіданні підтвердив, що будинок був
закінчений у 1989 р. і вони (сторони) перейшли у нього проживати.

За наведених обставин є поспішним висновок суду про те, що
оскільки будинок прийнято в експлуатацію в 1993 р., він є
власністю подружжя, оскільки такою власністю відповідно до ст. 22
КпШС ( 2006-07 ) могла бути частка, на яку він збільшився з 15
квітня 1991 р., та інше майно, нажите сторонами в період шлюбу, що
не було власністю колгоспного двору.

Таким чином, не має правового значення та обставина, що
свідоцтво від 20 січня 1997 р. про рівні частки сторін у праві
власності на жилий будинок і господарські будівлі було видано на
підставі їх добровільної угоди.

Суду необхідно звернути увагу на те, що відповідно до статей
78, 79 КпШС ( 2006-07 ), якщо у неповнолітніх є належне їм майно,
батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального
на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку
та піклування. У разі виникнення спільної власності батьків і
дітей правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних
підставах за нормами ЦК ( 1540-06 ).

Крім того, за правилами ст. 145 КпШС ( 2006-07 ) опікун не
вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а
піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за
межі побутових, зокрема договори, що потребують нотаріального
посвідчення і спеціальної реєстрації, про відмову від належних
підопічному майнових прав, поділ майна або обмін жилої площі,
видача письмових зобов'язань тощо.

Відповідно до ст. 48 ЦК ( 1540-06 ) угода, що ущемляє
особисті чи майнові права неповнолітніх дітей, є недійсною.

При постановленні рішення суд керувався ст. 115 ЦК
( 1540-06 ) і ст. 29 КпШС ( 2006-07 ), за змістом яких при поділі
спільного майна в натурі повністю припиняється право власності, а
сторона одержує свою частку в натурі у власність або відповідну
компенсацію за неї.

Разом з тим суд при вирішенні даного спору залишив частину
майна у спільному користуванні сторін, що могло мати місце при
встановленні порядку користування жилим будинком, який належить до
спільної часткової власності, відповідно до ст. 118 ЦК
( 1540-06 ), про що вимога не заявлялась.

Виходячи з наведеного, президія Львівського обласного суду
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
рішення Кам'янка-Бузького районного суду скасувала і направила
справу на новий розгляд.

"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2001 р.

  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу