Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 11 грудня 2019 року

у справі № 2-6/12

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів стосовно скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, розпочатого за рішенням суду

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції про закінчення виконавчого провадження, в якій просив суд визнати неправомірною постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції, скасувати її та зобов`язати державного виконавця здійснити примусове виконання рішення суду у порядку та спосіб, які визначені цим судовим рішенням - шляхом демонтажу частини самочинно збудованої споруди, відступивши від визначеної межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2, але без його участі.

Ухвалою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду, скарга задоволена. Визнана неправомірною та скасована постанова про закінчення виконавчого провадження, винесена державним виконавцем.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що в силу вимог ч. 1 ст. 287 КАС України розгляд скарги ОСОБА_1 мав проводитись в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган державної виконавчої служби є суб`єктом владних повноважень.

Правова позиція Верховного Суду: право сторін виконавчого провадження на звернення зі скаргою, порядок подання та розгляд таких скарг на рішенням, дії або бездіяльністю державного виконавця визначені в розділі VII ЦПК України.

Зокрема, ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Ст. 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Разом із цим в Законі України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення дій спрямованих на примусове виконання судових рішень міститься аналогічна норма, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74).

Висновки: оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, чітко передбачений у ЦПК України, то в таких випадках адміністративна юрисдикція виключається.

Ключові слова: цивільна юрисдикція, цивільне судочинство, адміністративна юрисдикція, адміністративне судочинство, оскарження рішення державного виконавця, виконання рішення суду