Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 31 жовтня 2019 року

у справі № 483/797/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо форми договору фінансового лізингу транспортного засобу

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Соул-Україна» про повернення сум за договором фінансового лізингу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що між ним та ТОВ «Соул-Україна» було укладено договір фінансового лізингу, за яким відповідач зобов`язався придбати та передати йому у користування трактор МТЗ 82.1.

На виконання умов договору він вніс на рахунок відповідача 42 000 грн в якості авансового платежу та 2 000 грн - за оформлення договору. Не отримавши трактор у визначений договором термін для його поставки, позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення сплаченого ним авансового платежу, на що отримав листа про те, що договір розірвано, а авансовий платіж є платежем за оформлення договору, який поверненню не підлягає.

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач, просив стягнути з відповідача 44 000 грн в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Соул-Україна» вказує, що суди дійшли хибного висновку, що спірний договір не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачу надана повна, необхідна, доступна, достовірна інформація про положення договору та додатків до нього.

Правова позиція Верховного Суду: згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Висновки: договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Ключові слова: форма правочину, правова природа договору фінансового лізингу, недотримання форми договору