Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 23 жовтня 2019 року

у справі № 917/1307/18

Господарська юрисдикція

Щодо наслідків неможливості доведення точної дати укладення договору

Фабула справи: ПрАТ "АПК-Інвест" звернулось з позовом до ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" (далі - ТОВ “НВП “Полтавська паляниця”) про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення з неустойки. Спір виник через різне тлумачення Позивачем та Відповідачем моменту укладення Договору: 27.03.2018 чи 14.05.2018. Від визначення моменту укладення Договору безпосередньо залежить момент виникнення у Відповідача зобов'язання за Договором з поставки товару.

Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ “НВП “Полтавська паляниця” вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі заявлених у справі позовних вимог та доводів апеляційної скарги, допустивши припущення щодо можливого укладення договору поставки у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, тоді як Позивач наполягав на даті укладення договору саме 27.03.2018. Фактично судом апеляційної інстанції не встановлено доказів, якими підтверджується момент укладення договору поставки, а отже, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях.

Правова позиція Верховного Суду: сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, у п. 8.1. на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов`язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками. Верховний Суд зазначає, що термінологічно та за суттю використаний сторонами цього спору термін «набрання чинності» співпадає (є синонімічним) з терміном «укладення».

В той же час, позиція Позивача будується на аргументі, що Договір укладений і підписаний сторонами 27.03.2018, апелюючи при цьому до дати, вказаної в самому тексті договору, і саме з цієї дати на переконання позивача виникло відповідне зобов`язання Відповідача до 10.04.2018 здійснити поставку товару.

Однак під час судового розгляду цей аргумент Позивача спростовано судами обох інстанцій, якими в той же час встановлено, що вказана в тексті договору дата, на яку Позивач посилається в якості дати укладення договору, не співпадає з моментом фактичного підписання договору сторонами. При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції встановили, що з боку Відповідача договір був підписаний та переданий позивачу 02.04.2018.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив як неналежний єдиний наявний у справі доказ, яким Відповідач доводив підписання позивачем договору після 10.04.2018 - поштовий конверт та одночасно зазначив, що внаслідок ненадання Відповідачем інших доказів фактичного не підписання договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, факт виникнення зобов'язання з поставки товару до 10.04.2018 Відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

ПАТ "АПК-Інвест", як Позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення Відповідачем зобов'язань за Договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018. Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, а навпаки, спростовано твердження Позивача про підписання Договору сторонами 27.03.2018. У той же час, зробивши припущення про ймовірне підписання Договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на Відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов'язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації №1.

Висновки: у даному випадку суд апеляційної інстанції припустився логічної помилки, коли в обгрунтування свого рішення фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги та констатує, що Позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами Договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку Позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

Ключові слова: повноваження апеляційного суду, дискреційні повноваження, принцип диспозитивності, недоведеність обставин, підтвердження своєї позиції, подання доказів