Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 19 вересня 2019 року

у справі № 756/8323/16-а

Адміністративна юрисдикція

Щодо набуття статусу інваліда війни особою, яка брала участь у ліквідації аварії на ЧАЕС

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення районної в місті державної адміністрації про визнання дій Управління щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними; зобов'язання встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Постановою районного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.

Мотивація касаційної скарги: Управління посилається на те, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» немає. Крім того, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Наказом ЧАЕС № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» встановлено п.2: для організації виконання задач по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань цивільної оборони та керування ними при проведенні рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт утворити служби цивільної оборони ЧАЕС. П.7 - утворити формування цивільної оборони. П.7.1 - спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем.

Листом від 06.12.1982 року №672с Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці СОЮЗАТОМЕНЕРГО (м. Москва) «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення у випадку аварії на АС» у п.5 роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або у складі звичайної цехової структури, або структури цивільної оборони, на розсуд директора АС. Переведення роботи персоналу в структуру цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО».

Отже, співставляючи факт перебування 26.04.1986 позивача на роботі та наказ № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», суди дійшли висновку про автоматичне безальтернативне залучення позивача до ліквідації аварії на ЧАЕС у складі формування цивільної оборони.

Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Формування Цивільної оборони чисельністю 600 осіб, створеної на ДСП «Чорнобильська АЕС» не свідчить про участь позивача у цьому складі, а висновки судів щодо відсутності однозначної вимоги про обов'язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.

Висновки: документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п.1 ч. 1 ст. 9 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Ключові слова: встановлення статусу ліквідатора, інвалід війни, соціальний захист, пільги ліквідатора, Чорнобильська катастрофа