Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 травня 2019 року

у справі № 757/61865/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо порядку припинення трудового договору в разі смерті власника підприємства - єдиного учасника товариства

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Ревю» про припинення трудових відносин.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ не веде господарської діяльності, не має працівників, у зв’язку з чим позивач втратив заінтересованість у перебуванні у трудових відносинах з відповідачем. Враховуючи те, що єдиним учасником товариства є ОСОБА_2, який помер, що позбавляє позивача вирішити питання про розірвання трудового договору з ТОВ, позивач просив припинити трудові відносини з відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що питання щодо прийняття на посаду позивача ОСОБА_1 та його звільнення з цієї посади повинно вирішуватись загальними зборами та спадкоємцем єдиного учасника товариства ОСОБА_2.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що з моменту смерті єдиного учасника ТОВ спадкоємці до позивача не звертались, дії, пов'язані зі вступом до товариства, не вчиняли, зміни щодо власників товариства не зареєстровані, що унеможливлює вирішення спадкоємцями учасника товариства питання звільнення позивача.

Правова позиція Верховного Суду: згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Ст. 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя». (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини слід зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України, серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо. Позивач просив припинити трудові правовідносини з ТОВ на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - з ініціативи працівника.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Висновки: враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. На підставі цього недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає. З огляду на це, позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення його трудових відносин з ТОВ «Ревю» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України підлягають задоволенню.

Ключові слова: трудове законодавство, прогалини у праві, розірвання трудового договору за ініціативою працівника, порядок звільнення з ініціативи працівника, порушення трудових прав, право на приватне життя