Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 25 жовтня 2018 року

у справі № 741/1182/16

Кримінальна юрисдикція

Щодо розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України

Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 820 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння під час сварки, що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_4 один удар кулаком в область грудної клітки, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини посилання суду як на доказ - на показання свідка ОСОБА_3.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд не довів наявність у нього прямого умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що висновки суду в цій частині суперечать фактичним обставинам справи, а його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки вони носили необережний характер. Крім того, засуджений посилається на суворість призначеного йому покарання.

Правова позиція Верховного Суду: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб'єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Встановлюючи суб'єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), судам необхідно виходити з того, що ознаками суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій, і непрямій формі.

Висновки: розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об'єктивні, а й суб'єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб'єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Ключові слова: відмежування складів злочинів, елементи складу злочину, правильна кримінально-правова оцінка, відповідність фактичним обставинам справи, конкуренція норм