Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 25 жовтня 2018 року

у справі № 347/2250/16

Кримінальна юрисдикція

Щодо відмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень від необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень

Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Застосовано положення ч.5 ст.72 КК України.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, знаходячись у житловому будинку ОСОБА_3, в ході розмови із малолітнім ОСОБА_4, на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно взяв двома руками за верхній одяг підняв вверх та кинув на підлогу ОСОБА_4, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, а також тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_2 стверджує, що під час апеляційної процедури, суд у своєму рішенні не мотивував правильність кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст. 121 КК. На думку захисту, за встановлених обставин, правова кваліфікація дій ОСОБА_2 має бути за ст. 128 КК України. Крім того, суд не навів достатніх підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Правова позиція Верховного Суду: винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України доведено доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні , їм надано відповідну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як це встановлено вимогами ст.94 КПК України.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений із прямим або непрямим умислом (умисна форма вини).

Поряд з цим, кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але суб'єктивна сторона злочину є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень і вона проявляється у необережній формі вини.

Як установлено за результатами судового розгляду, ОСОБА_5, будучи дорослою, фізично здоровою людиною молодого віку, підняв малолітнього ОСОБА_4, якому було лише 9 років, кинув на підлогу, в результаті чого, останній вдарився головою та отримав тяжкі тілесні ушкодження. Із показань експерта ОСОБА_6 встановлено, що для спричинення таких тілесних ушкоджень потерпілому, необхідно було вчинити дію із значною силою, тому наступили такі наслідки. Такі дії беззаперечно свідчили про спрямованість умислу ОСОБА_2 на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тому його, дії за ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковано вірно.

Висновки: розмежування складів злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) від злочину передбаченого ст. 128 КК України (необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною стороною цих злочинів.

До того ж, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Ключові слова: відмежування складів злочину, елементи складу злочину, фактичні обставини справи, кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, конкуренція кримінально-правових норм