Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 03 липня 2019 року

у справі № 233/2929/17

Цивільна юрисдикція

Щодо порядку підтвердження особою її участі у бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що він брав участь у бойових діях, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України при здійсненні антитерористичної операції (далі - АТО), для отримання статусу учасника бойових дій.

Суд першої інстанції задовольнив заяву ОСОБА_1, мотивуючи своє рішення тим, що факт участі ОСОБА_1 у бойових діях при проведенні АТО підтверджується належними та допустимими доказами. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Як на правову підставу для розгляду справи судом і задоволення вимог ОСОБА_1 суди першої та апеляційної інстанцій посилаються на п.п. 11, 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 травня 2015 року № 200 (далі - Положення № 200), яким передбачено перелік документів, які дають право на визнання особи учасником бойових дій, зокрема у разі прийняття судом відповідного позитивного рішення. Таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.

Мотивація касаційної скарги: Міністерство оборони України зазначає, що вимоги заявника про встановлення факту його участі у бойових діях із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення не підлягають розгляду судом у порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю. Також вказує на те, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, у судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Порядок встановлення факту участі особи у бойових діях, в тому числі під час АТО на сході України, визначений Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок № 413). Відмова відповідного органу в установленні зазначеного факту може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: з аналізу норм Порядку № 413 та Положення № 200 вбачається, що встановлення факту участі особи в АТО є складовою процесу надання їй статусу учасника бойових дій, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (комісії, міжвідомчі комісії). Насамперед передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу учасника бойових дій, до комісії, а в разі відмови в наданні такого статусу особа має право звертатися до суду для оскарження рішення комісії, в тому числі щодо встановлення факту участі в АТО чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій. Під час вирішення комісією питання про надання особі статусу учасника бойових дій підлягають дослідженню ті самі обставини, на які ОСОБА_1 послався, обґрунтовуючи заяву про встановлення факту його участі у бойових діях.

Розгляд такої заяви судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію. При цьому заявник не навів обставин, які б свідчили про неможливість отримання документа, що посвідчує його участь у бойових діях в інший спосіб. Адже в силу положень Порядку № 413 та Положення № 200 показання певних осіб, визначених ними, входить до переліку документів, які підтверджують участь у бойових діях та надаються до відповідної комісії для підтвердження такої участі.

Зазначення у п. 14 Положення № 200 про те, що рішення суду, в якому встановлений факт участі в бойових діях чи інших подіях, що дають право на визнання особи учасником бойових дій, визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій, не означає, що такий факт може бути встановлений за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаний факт суд може встановити у випадку оскарження громадянином рішення спеціально уповноваженого органу, що має відповідну компетенцію.

Висновки: на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту участі у бойових діях та безпосередньої участі в АТО чинне законодавство передбачало позасудову процедуру підтвердження особою її участі в бойових діях з метою отримання статусу учасника бойових дій. Визначено орган, який уповноважений приймати таке рішення, встановлено перелік документів, необхідних для підтвердження участі особи в бойових діях. Перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу учасника бойових дій та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури. Проте особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у визнанні учасником бойових дій, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення, і під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту участі у бойових діях разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін.

З урахуванням наведеного зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Ключові слова: право на звернення до суду, позасудове встановлення юридичних фактів, правовий статус ветеранів війни, цивільна юрисдикція, адміністративна юрисдикція

Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця