Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 02 липня 2019 року

у справі № 916/3006/17

Господарська юрисдикція

Щодо строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису

Фабула справи: ТОВ «Укркава» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - обласного управління (далі - Банк), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса міського нотаріального округу, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС), про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Укркава» посилається на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого ст. 88 Закону України № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) та пп. 3.1 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задовольнив.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше 1 року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі, укладеного на виконання умов кредитного договору, позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений ст. 88 Закону України № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність.

Мотивація касаційної скарги: ПАТ «Державний ощадний банк України» та приватний нотаріус вказують на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії. Стверджують, що остаточний термін повернення всієї суми кредиту, визначений сторонами у кредитному договорі не сплив, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Банк також вважає, що оскільки сторони в п. 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення ст. 88 Закону № 3425-XII та ст. 259 ЦК України.

Правова позиція Верховного Суду: ст. 88 Закону № 3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (ч. 1 ст. 88 Закону № 3425-XII, пп. 3.4 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону № 3425-XII безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.

Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.

Ст. 88 Закону № 3425-XII містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв (далі - ЦК УРСР 1963 року, яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового ЦК України у 2004 році строки, встановлені у ст. 88 Закону № 3425-XII, не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.

Згідно із ч. 1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Ч. 2 ст. 318 ЦК України визначає, що всі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ст. 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, § 48).

Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.

Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу.

Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років.

Висновки: строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17, щодо застосування положень ч. 2 ст. 88 Закону України № 3425-XII «Про нотаріат», зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до ст. 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін.

Ключові слова: принцип правової визначеності, договірні зобов’язання, кредитні правовідносини, безспірна заборгованість, умови вчинення виконавчих написів, обчислення строку позовної давності, фінансові установи