Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 липня 2019 року

у справі № 910/1586/18

Господарська юрисдикція

Щодо вимог до умови про строк дії договору гарантії

Фабула справи: Казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - КП "Морська пошуково-рятувальна служба") звернулося до суду з позовом до ПАТ "РВС Банк" і ТОВ "НК Преміум" про визнання частково недійсним п. 1.4 договору про надання гарантії (далі - договір гарантії), укладеного між відповідачами, оскільки сторони у спірному пункті договору не визначили ані строку, ані терміну дії гарантії, що суперечить вимогам Закону України №922-VIII "Про публічні закупівлі" щодо надання тендерного забезпечення, тендерній документації замовника, положенням ст.ст. 3, 13, 203, ЦК України і Закону України № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - № 2664-III).

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю, визнано недійсним із моменту вчинення п. 1.4 договору гарантії, укладеного між ПАТ "РВС Банк" і ТОВ "НК Преміум", у частині вступу у силу гарантії з моменту повного грошового покриття принципалом на відповідних рахунках гаранта.

Справа розглядалася неодноразово.

Оскаржуваною постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що умовами договору гарантії не визначено часових меж події - здійснення принципалом грошового покриття на відповідних рахунках банку за гарантією. Умову договору в частині п. 1.4 договору, що гарантія вступає в силу з моменту повного грошового покриття принципалом на відповідних рахунках гаранта, не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні положень цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку.

Крім того, суд зазначив, що зміст оспорюваного п. 1.4 договору гарантії щодо вступу гарантії в силу з моменту розміщення грошового покриття принципалом в розмірі суми гарантії на відповідних рахунках банку-гаранта суперечить умовам правочину про те, що надана в межах цього договору гарантія є безумовною та безвідкличною, оскільки містить умову щодо вступу в силу гарантії.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ "НК Преміум" та ПАТ "РВС Банк" у касаційній скарзі просять рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема ст.ст. 203, 215, 217, 561, 638 ЦК України.

Правова позиція Верховного Суду: у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, бенефіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед бенефіціаром.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік таких вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Зважаючи на викладене, недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Гарантія ‒ це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах № 639 (далі - Положення №639).

Згідно з п. 5 розділу 1 Положення № 639 банк-гарант може надавати такі види гарантій: платіжні гарантії, гарантії повернення авансового платежу, тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції), гарантії виконання, гарантії повернення позики тощо.

Відповідно до п.27 Положення № 639 гарантія є чинною з дати її видачі, якщо в ній не зазначено інше. Датою видачі гарантії є день надсилання бенефіціару або банку бенефіціара, або авізуючому банку, або банкам-кореспондентам повідомлення з текстом гарантії чи дата, зазначена на поштовій квитанції, що свідчить про надсилання гарантії поштовим зв`язком, або день передавання її бенефіціару чи принципалу для подальшого передавання її бенефіціару.

Згідно з п. 3 глави 2 Положення № 639 гарантія має містити, зокрема, такі реквізити: термін дії або строк дії гарантії чи обставини, за яких строк дії гарантії вважається закінченим.

Згідно з п.7 ч. 1 ст.4 Закону №2664-III гарантія вважається фінансовою послугою.

Відповідно до ст. 6 Закону №2664-III передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, умови договору не містять строку внесення принципалом грошового покриття.

Висновки: умову договору гарантії про розміщення грошового покриття принципалом у розмірі суми гарантії на відповідних рахунках банку-гаранта не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 910/2863/18.

Ключові слова: свобода договору, чинність гарантії, забезпечення тендерної пропозиції, спосіб забезпечення зобов’язання