open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 521/17654/15-ц
Це рішення містить правові висновки

Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 січня 2019 року

у справі № 521/17654/15-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо визнання договору купівлі-продажу удаваним

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_2, про визнання його покупцем за згаданим договором та про визнання за ним права власності на квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу спірної квартири. Основний договір купівлі-продажу повинен було укладено пізніше. Сторони не змогли посвідчити договір нотаріально, оскільки на квартиру було накладено арешт у зв'язку з розглядом справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру. На момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 мав непогашені заборгованості за кредитними договорами, тому на його прохання договір оформлено на товариша ОСОБА_2. Одразу після нотаріально посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 видав на ім'я дружини ОСОБА_1 довіреність на право розпорядження квартирою. Потім відповідач скасував видану довіреність та заявив про намір продажу спірної квартири.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду обґрунтовувалось тим, що договір купівлі-продажу квартири є удаваним в частині визначення особи покупця, оскільки зазначена квартира фактично придбана ОСОБА_1.

Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду обґрунтовувалось тим, що для визнання правочину удаваним необхідно враховувати, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Визнання правочину удаваним в частині укладеної угоди, зокрема, в частині покупця, суперечить приписам ст. 235 ЦК України, оскільки з підстав, передбачених цією нормою, угода може бути визнана недійсною лише у повному обсязі, а не частково.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції через те, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що обидві сторони договору діяли свідомо та їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю. На переконання заявника, висновок апеляційного суду про те, що визнання правочину удаваним в частині визначення особи покупця суперечить приписами ст.. 235 ЦК України, оскільки угода може бути визнана недійсною лише у повному обсязі, а не частково суперечить вимогам закону.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За правилами ч.ч. 1-3 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, − у письмовій формі.

Таким чином, при укладенні попереднього договору повинна була бути дотримана обов'язкова форма цього договору, яка є аналогічною основному договору, у досліджуваних правовідносинах − договору купівлі-продажу щодо нерухомого майна. Із системного аналізу наведених норм права випливає, що попередній договір купівлі-продажу мав укладатися у письмовій формі та підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зважаючи на наведене, попередній договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).

Щодо наявності правових підстав для визнання договору купівлі-продажу удаваним, то відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст..235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:

  1. факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним;
  2. спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;
  3. настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Правила ч.1 ст. 218 ЦК України стосується випадків, коли сторони заперечують сам факт укладення договору, натомість у справі, що переглядається письмова форма договору є дотриманою та не оспорюється сторонами, спірним питанням є виключно дійсність та реальний характер волевиявлення учасників та очікувані наслідки в результаті його укладення.

За правилами ст.ст. 212-214 ЦК України такий умисел може бути завуальований лише однією стороною, про що інша сторона може не знати, як і навпаки.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось з учасників.

Аналіз ч.2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.

Таким чином, укладаючи спірний правочин, ОСОБА_1 переслідував мету не допустити у майбутньому можливість банку задовольнити свої вимоги (захистити порушене право) шляхом примусового виконання вірогідного рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості, що не заперечується ним у позовній заяві. На переконання Верховного Суду, такі умисні дії позивача необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення права банку на задоволення вимог кредитора, що свідчить про наявність обставин, визначених ч.2 ст. 13 ЦК України.

Суд виходить з того, що неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини, як на підставу та умови надання захисту судом.

Висновки: помилковим є висновок апеляційного суду про те, що визнання правочину удаваним в частині визначення особи покупця суперечить приписам статті 235 ЦК України, оскільки удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось із учасників.

Суди зобов'язані виходити, зокрема, з того, що встановивши, що обов'язки покупця за договором купівлі-продажу виконав позивач, і він же скористався правами покупця, саме він домовлявся про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, а відповідач вдає з себе покупця, будучи лише формально зазначеним таким в договорі, суд визнає покупцем за договором позивача у справі.

Ключові слова: фіктивний правочин, звернення стягнення, купівля-продаж нерухомого майна

Повний текст рішення
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: