Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 березня 2019 року

у справі № 753/11543/17

Кримінальна юрисдикція

Щодо складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України

Фабула справи: за вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч.1, пунктом 2 ч.3 ст.76 КК України.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Мотивація касаційної скарги: захисник зазначає, що апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, оскільки ця обставина була зазначена при встановленні об'єктивної сторони злочину як порушення, яке знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою. Наголошує, що з урахуванням всіх обставин справи, даних про особу засудженого, стану його здоров'я, позиції потерпілої, виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначене апеляційним судом покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.

Правова позиція Верховного Суду: за наслідками судового розгляду, проведеного в порядку ч.3 ст.349 КПК України, суд ухвалив щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Зі змісту сформульованої у ст.286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв'язку з цим суди зобов'язані ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у цій статті порушення; які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

При цьому слід враховувати, що за змістом ст. 286 КК України, цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у чч.ч.1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв'язку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проявив неуважність до дорожньої обстановки, а саме наявності попереду нього аварійно небезпечної ділянки та заокруглення проїзної частини вліво, не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля, рухаючись зі швидкістю, яка значно перевищувала максимально допустиму швидкість на даному відрізку дороги, не впорався з керуванням і на заокругленні проїзної частини виїхав за її межі на узбіччя та скоїв наїзд на перешкоду (дерево), внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер.

Однак при такому формулюванні обвинувачення за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд не виклав об'єктивну сторону цього злочину. Так, узагальнено перелічивши допущені засудженим порушення правил безпеки дорожнього руху, суд у вироку не встановив, порушення яких саме конкретних правил перебуває у причинному зв'язку із наслідками, що настали, тобто з виникненням ДТП та заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть.

Отже, надаючи правову оцінку діянню засудженого з огляду на встановлені фактичні обставини, суд не з'ясував та не зазначив у вироку обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та які, незважаючи на розгляд кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, мають бути встановлені в рішенні суду, адже зазначені положення лише визначають обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які суд зобов'язаний з'ясувати.

Слід зазначити, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов'язковим зазначенням усіх ознак об'єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв'язок між діянням і наслідками) має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань, зокрема передбачених ч.4 ст.67 КК України. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Висновки: встановлення причинного зв'язку між діянням, що полягає у порушенні конкретних правил безпеки дорожнього руху і наслідками, що настали, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 286 КК України, зокрема і ч. 2 вказаної статті.

Ключові слова: наїзд на перешкоду, порушення правил безпеки дорожнього руху, спричинення потерпілому смерті