Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 жовтня 2018 року

у справі № 760/4968/15-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо значення посткримінальної поведінки особи для розмежування ч.2 ст. 15, ч.1 ст.115 КК та ч.1 ст. 121 КК

Фабула справи: за вироком районного суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 01 січня 2015 року, приблизно о 22 год. 25 хв., знаходячись за місцем свого проживання в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_3, підійшов до ОСОБА_3, тримаючи в руці ніж, який в цей час спав на ліжку у вказаній кімнаті, та умисно завдав потерпілому один удар ножем у шию. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_3 отримав проникаюче колото-різане поранення шиї, крайове поранення внутрішньої яремної вени, поранення заднє-бокової стінки глотки, поранення четвертого шийного хребця справа, з проникненням в спинномозковий канал, що є тяжким тілесним ушкодженням (за критерієм небезпеки для життя). Суд кваліфікував дії ОСОБА_2 як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий прокинувся, а також внаслідок того, що йому було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу. Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Мотивація касаційної скарги: у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК та призначити за цим законом більш м'яке покарання. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що судом не враховано, що він не мав умислу на вбивство ОСОБА_3, а також не взято до уваги надання ОСОБА_2 медичної допомоги потерпілому, оплату ліків. Вважає, що в його діях відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК , а с спрямованість його дій не свідчить про умисел на вбивство.

Правова позиція Верховного Суду: при відмежуванні ч.2 ст. 15, ч.1 ст.115 КК від ч.1 ст. 121 КК судам для з’ясування та встановлення умислу особи необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати не тільки спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, а й поведінку особи після вчинення нею певних дій, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. У даному кримінальному провадженні судами помилково були кваліфіковані дії ОСОБА 2 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого. При цьому посилання судів не те, що винна особа нанесла удар потерпілому ножем, коли той спав, в життєво важливу ділянку тіла з такою силою, що кінчик ножа застряг і зламався в шийному хребті, що свідчить тільки про наявність прямого умислу на вбивство, тобто засуджений розумів суспільну небезпеку свого діяння, передбачав суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого та бажав їх настання є помилковим, оскільки судом не враховано поведінку винного після вчинення злочину та його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій, які свідчили про те, що він вчинив всі необхідні дії, які залежали від його волі та не мав наміру вбивати потерпілого.

Висновки: при відмежуванні ч.2 ст. 15, ч.1 ст.115 КК від ч.1 ст. 121 КК судам для з’ясування та встановлення умислу особи необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати не тільки спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, а й поведінку особи після вчинення нею певних дій, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.