Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 квітня 2019 року

у справі № 712/2759/17

Кримінальна юрисдикція

Щодо критеріїв визначення правомірності необхідної оборони

Фабула справи: ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст.115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років. В строк покарання на підставі ч. 5 ст.72 КК України в редакції Закону від 26.11.2015 року № 838-VIII було зараховано строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а також відповідно до ч. 5 ст.72 КК України в редакції Закону від 18.05.2017 року № 2046-VIII строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Суд апеляційної інстанції залишив попереднє рішення без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що суд неправильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК та стверджує, що діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від насильства, застосованого потерпілим, що мало б бути враховано при призначенні покарання. Зазначає про порушення місцевим судом вимог ст. ст. 370, 374 КПК, вказуючи на неповноту та упередженість судового розгляду, порушення права на захист й обмеження у реалізації права сторони захисту на доведення в суді його невинуватості. На думку засудженого, всупереч вимогам ст. ст. 404-405, 419 КПК апеляційний суд в ухвалі неповно виклав доводи апеляційних скарг, поданих ним і захисником, не зазначив переконливих мотивів на їх спростування, при цьому не надав належної оцінки зібраним доказам за критеріями ст. 94 КПК, не допитав свідків і повторно не дослідив обставин, встановлених під час кримінального провадження.

Правова позиція Верховного Суду: до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо правозастосування ст. 36 КК (справи № 5-31кс14, № 5-34кс14, № 5-125кс15). У цих справах Верховний Суд України зазначав, що сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб'єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. В теорії кримінального права загально визнано, що суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, - це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.

Як зазначено у роз'ясненні, що міститься в пунктах 20 і 24 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7.02.2003 року № 2 відповідальність за ст.118 КК за вбивство в разі перевищення меж необхідної оборони настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, а також без ознак, передбачених ст.ст. 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

Висновки: необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, а мають протиправний характер і розцінюються як злочин.

Ключові слова: сутність необхідної оборони, право на захист, правомірність захисту, межі захисних дій, протиправність посягання