Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 22 січня 2019 року

у справі № 5028/21/8б/2012

Господарська юрисдикція

Щодо порядку оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, який виконує обов'язки ліквідатора відсутнього боржника

Фабула справи: ухвалою господарського суду порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Бобровицький райагротехсервіс" відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою апеляційного господарського суду, з посиланням на ст.ст. 3-1, 52 Закону про банкрутство, ст.ст. 129, 269, 270 ГПК України, апеляційну скаргу об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишено без задоволення, ухвалу господарського суду в частині стягнення з ініціюючого кредитора на користь ліквідатора оплати послуг арбітражного керуючого та відшкодування витрат ліквідатора залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в ліквідаційній процедурі майна боржника не виявлено, у зв'язку з чим відсутні грошові кошти для розрахунку з кредиторами та здійснення оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого за виконання ним обов'язків ліквідатора банкрута, а фонд оплати послуг арбітражного керуючого не створювався, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за недостатністю майнових активів банкрута, за рахунок яких можна б було відшкодувати оплату послуг та витрати арбітражному керуючому, така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів ініціюючого кредитора за відсутності коштів від реалізації майна боржника на проведення ліквідаційної процедури. При цьому, апеляційний суд зазначив, що будь-які рішення щодо неналежного виконання арбітражним керуючим обов'язків ліквідатора судом першої інстанції не приймалось та матеріали справи не містять, а комітет кредиторів визнав роботу ліквідатора задовільною.

Мотивація касаційної скарги: скаржник (ініціюючий кредитор у справі), з посиланням на ст. 288 ГПК України, ст.ст. 72,73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 45, 115 Закону про банкрутство, доводив, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заборонено використання коштів ПФУ на цілі, не передбачені цим законом. Також скаржник звернув увагу на те, що відповідно до ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених законодавством, та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. При цьому, скаржник зазначив, що апеляційним судом грубо порушено вимоги ч. 5 ст. 115 Закону про банкрутство, оскільки зазначеним законом не передбачено обов'язку кредитора відшкодовувати за рахунок кредиторів сплату грошової винагороди ліквідатору у випадках, якщо у банкрута відсутні активи і кредитори не створили відповідний фонд, а вимоги ліквідатора щодо стягнення грошової винагороди є такими, що погашені у зв'язку з відсутністю коштів та майна боржника.

У відзиві арбітражного керуючого на касаційну скаргу об'єднаного управління ПФУ зазначено, що ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" прямо передбачена така стаття видатків органів Пенсійного фонду України як "фінансування адміністративних витрат, пов'язаних із виконанням функцій, покладених на органи ПФУ".

Ліквідатор, з посиланням на ст.ст. 41, 115 Закону про банкрутство, ст. 43 Конституції України, зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку застосування ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство є неправомірним.

Правова позиція Верховного Суду: системний аналіз положень ст. 1, 3-1 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 дозволяє зробити висновок про те, що надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.

Ч. 12-14 ст. 3-1 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції) визначено джерела для задоволення вимог арбітражного керуючого (ліквідатора, керуючого санацією, розпорядника майна). Зокрема, за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, оплата послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу. В подальшому кредитори можуть створювати фонд для оплати послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого, формування якого визначається рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Суд зазначає, що в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених ст. 52 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, яка не передбачає створення комітету кредиторів, а отже, органу, до компетенції якого належить встановлення розміру оплати послуг арбітражного керуючого. Однак, право арбітражного керуючого на отримання винагороди за свої послуги нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не ставиться в залежність від підстав порушення (особлива чи загальна процедури банкрутства) чи обставин, пов'язаних із припиненням провадження у справі про банкрутство.

Якщо кредиторами не прийнято рішення про утворення фонду для оплати праці арбітражного керуючого, таке рішення приймається судом, з огляду на те, що законодавець не передбачає можливості безоплатного виконання повноважень арбітражним керуючим у справі про банкрутство.

Висновки: суд вправі самостійно встановити порядок оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, який виконує обов'язки ліквідатора відсутнього боржника.

Ключові слова: справа про банкрутство, арбітражний керуючий, ліквідатор, оплата послуг