Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 липня 2018 року

у справі № 628/4025/13-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо розмежування умисного вбивства та перевищення меж необхідної оборони

Фабула справи: вироком суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.

Мотивація касаційної скарги: засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Указує на те, що він вимушений був захищатися від протиправних дій потерпілих, а тому діяв з перевищенням меж необхідної оборони. Зазначає, що суд не звернув уваги на висновки судово-медичної експертизи про наявність у нього тілесних ушкоджень.

Правова позиція Верховного Суду: питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України). Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілих суспільно небезпечного посягання не було, оскільки дії ОСОБА_4 не становили загрози для життя чи здоров'я ОСОБА_1, а дії ОСОБА_3 були спрямовані лише на припинення конфлікту, визначальним у поведінці ОСОБА_1 було не відвернення нападу чи захист, а бажання спричинити шкоду потерпілим (розправитися), помститися. Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілих, що передувала події, їх стосунки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_1 саме на вбивство ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та правильно кваліфікував його дії за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України, належним чином мотивувавши таке рішення та давши відповідну оцінку позиції ОСОБА_1 і його захисника.

Висновки: для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.