open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 40/5005/7101/2011
Це рішення містить правові висновки

Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 лютого 2022 року

у справі № 40/5005/7101/2011

Господарська юрисдикція

Щодо правомірності застосування правила стосовно обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки

Аналогічна правова позиція висловлена

Великою Палатою Верховного Суду в постанові

від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17

Фабула справи: ТОВ "Галантос" звернулось зі скаргою на дії приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, в якій просив визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття ВП; визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про відкриття ВП.

Ухвалою господарського суду, яка залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні скарги ТОВ "Галантос" на дії приватного виконавця відмовлено у повному обсязі.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Галантос" зазначає, що ПАТ "Промінвестбанк" не мав права пред'являти приватному виконавцю дублікат судового наказу, а приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження, оскільки раніше виконання судового рішення здійснювалося відділом ДВС.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених ст. 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

П. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абз. 2 ч. 1 ст. 19 цього Закону).

Тобто, наведені положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Висновки: застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача прав та гарантій, установлених законодавством.

Ключові слова: примусове виконання судових рішень, умови здійснення виконавчого провадження, відновлення виконавчого провадження

Повний текст рішення
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: