Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 березня 2020 року

у справі № 640/10761/14-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо правових наслідків звільнення працівника за контрактом у період його тимчасової непрацездатності

Аналогічна правова позиція висловлена

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові

від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного підприємства «Південна залізниця», ПАТ «Українська залізниця, в якому просив:

1. визнати недійсним його звільнення з посади начальника ДП «Південна залізниця» незаконним;
2. визнати незаконним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 травня 2014 року № 514-р;
3. визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 03 червня 2014 року № 90-О;
4. визнати незаконним та скасувати наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 03 червня 2014 року № 702/ос;
5. визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) ДП «Південна залізниця» від 03 червня 2014 року № 201/ос;
6. поновити його на роботі на посаді директора Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з 03 червня 2014 року;
7. визнати діючим контракт № 4-ІV з начальником ДП «Південна залізниця», що є у державній власності від 28 травня 2013 року;
8. стягнути з ПАТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу;
9. стягнути з відповідачів 100 000 грн у якості компенсації моральної шкоди;
10. допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі на посаді директора Регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 28 травня 2013 року Міністерством інфраструктури України видано наказ № 77-0 про укладення з ним контракту № 4-IV на посаді начальника ДП «Південна залізниця» строком з 28 травня 2013 року по 27 травня 2018 року. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2014 року № 514-р його було звільнено з посади начальника ДП «Південна залізниця» за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з посиланням на невиконання ним умов контракту. Підставою для видання даного розпорядження стало звернення Укрзалізниці від 06 травня 2014 року №ц-1/279 до Міністерства інфраструктури України за результатами перевірки ДП «Південна залізниця» за період з 01 січня 2013 по 04 квітня 2014 роки та виявлення фактів неефективного використання і збереження державного майна ДП «Південна залізниця». Позивач стверджує, що процедура його звільнення з посади начальника ДП «Південна залізниця» проведена з порушенням норм трудового права, що відповідачами в порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнення проведено під час перебування його на лікуванні, тобто під час тимчасової непрацездатності.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Зокрема, визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДП «Південна залізниця»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДП «Південна залізниця» з 03 червня 2014 року. В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ДП «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено. Зменшено розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з ДП «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: ДП «Південна залізниця» та Кабінет Міністрів України вказують на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Висновки: оскільки працівника було звільнено у період його тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності, то правильними є висновки судів про поновлення позивача на роботі.

Ключові слова: трудові спори, порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника, підстави припинення трудового договору, порядок звільнення працівників, гарантії при звільненні працівників, підстави припинення контракту