Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17

Цивільна юрисдикція

Щодо критерію можливості касаційного оскарження рішень апеляційного суду з питань забезпечення позову

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 та державного нотаріуса державної нотаріальної контори - про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту.

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Просив накласти арешт на будинок, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Суд першої інстанції постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та наклав арешт на ј частину будинку, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 стверджує, що позивач у заяві про забезпечення позову та суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові не обґрунтували, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Правова позиція Верховного Суду: перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у ч. 1 ст. 389 ЦПК України. Так, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (які не підлягають касаційному оскарженню); 2) ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у п. 3 ч. 1 ст. 353 цього кодексу (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

П. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об'єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим поширення п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, то і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права, змагальність сторін і рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (п.п. 1, 2 і 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 10 ЦПК України), одним із проявів якого є гарантування права на справедливий суд (справедливої судової процедури). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Така рівність прав гарантується, зокрема, тим, що у випадку вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача, судове рішення, яким вжиті такі заходи забезпечення позову, може оскаржити відповідачка. Причому для гарантій рівності сторін, змагальності та справедливої судової процедури важливо, щоби така можливість оскарження була як у випадку вжиття заходів забезпечення позову у суді першої інстанції, так і у випадку такого вжиття в апеляційному суді. Якщо допустити, що у касаційному порядку може бути оскаржена ухвала апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 389 ЦПК України) та не може бути оскаржена постанова цього суду, згідно з якою скасована ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та вжиті заходи такого забезпечення, дія принципів верховенства права, змагальності та рівності сторін буде обмеженою.

Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів, насамперед, відповідача в інтересах забезпечення належного виконання в майбутньому рішення суду щодо суті спору. Незважаючи на відмінність форми судового рішення, в якій апеляційний суд може вирішити питання про забезпечення позову, за юридичними наслідками постанова апеляційного суду, згідно з якою він скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та вжив певні заходи забезпечення позову, а також ухвала суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлена за наслідками розгляду відповідної заяви учасника справи, не відрізняються.

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки процесуальний закон допускає можливість касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову, то неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову лише на тій підставі, що не може бути оскаржена у касаційному порядку за п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України переглянута апеляційним судом ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову (яку відповідачка у цій справі і не оскаржує), не відповідатиме основним засадам (принципам) цивільного судочинства. Таке застосування приписів ЦПК України, за якого право на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, не залежить від того, чи забезпечив позов апеляційний суд, а залежить від того, чи зробив це суд першої інстанції, може на тривалий час позбавити відповідача чи інших осіб, прав, свобод або інтересів яких стосуються вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову, можливості судового контролю над цією постановою апеляційного суду. Більше того, за означеного підходу, якщо позов забезпечив суд першої інстанції, відповідач чи інші особи, прав, свобод або інтересів яких стосуються вжиті цим судом заходи такого забезпечення, мають право як апеляційного оскарження вказаного судового рішення, так і касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, який залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову. Натомість, не матимуть права оскарження, якщо суд першої інстанції позов не забезпечив, а його ухвалу скасував апеляційний суд і вжив заходи забезпечення позову.

Отже, до касаційного суду також можна оскаржити постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняті за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Висновки: критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду.

Ключові слова: оскарження рішень суду апеляційної інстанції, порядок оскарження судових рішень про забезпечення позову, предмет касаційного оскарження, повноваження апеляційного суду