Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 25 квітня 2018 року

у справі № 399/374/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо припинення та спадкування права постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою у зв’язку зі смертю фізичної особи

Фабула справи: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у області про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акта на право користування землею.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 зазначає, що незважаючи на зміну земельного законодавства та законодавства про фермерські господарства, належне ОСОБА_3 право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства не припинилося.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

П. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 407 ЦK України (у редакції, на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

У цій справі апеляційним судом правильно зазначено, що ст. 1225 ЦК України не передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а ч. 1 ст. 407 ЦК України та ч. 1 ст. 102-1 ЗК України передбачено лише договірний порядок встановлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що спадкодавець користувався вищезазначеною земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акта на право постійного користування землею, тому позивач не позбавлений можливості звернутися до власника цієї земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування вказаною земельною ділянкою відповідно до ст. 407 ЦК України.

Встановивши, що між власником спірної земельної ділянки (органом місцевого самоврядування) та ОСОБА_3 не укладався договір, відповідно до умов якого передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, суд дійшов висновку, що згідно з вимогами ст. 407 ЦК України відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.

Висновки: право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Ключові слова: спадкування права користування чужою земельною ділянкою, підстави припинення права постійного землекористування, спадкування майна фермерського господарства, спадкова маса, підставі набуття права користування земельною ділянкою