Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 листопада 2020 року

у справі № 826/12913/17

Адміністративна юрисдикція

Щодо застосування штрафних санкцій, передбачених п.п. 4 та 6 ч. 2 ст. 2 Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»

Фабула справи: комунальне підприємство (далі - КП) звернулось з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу міської ради, в якому просило визнати неправомірними дії відповідача по проведенню позапланової перевірки КП; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу.

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову відповідача про накладення штрафу. В решті позовних вимог відмовлено.

Мотивація касаційної скарги: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу міської ради вказує на невідповідність висновків судів обставинам справи та порушення норм процесуального права, зважаючи на те, що, як стверджує відповідач, під час проведення перевірки він діяв на підставі та в межах своїх повноважень, а позивачем до перевірки не були надані документи, які в подальшому подані до суду.

Правова позиція Верховного Суду: за приписами ч. 8 ст. 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VІ) експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Водночас ст. 39 Закону №3038-VІ, який набрав чинності 12.03.2011, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей закон не містить застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

При цьому з дня набрання чинності у листопаді 1994 року Законом «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (далі - Закон №208/94-ВР), ст.1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, цей Закон не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у цьому Законі 24.10.2000 шляхом доповнення ч. 1 зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21.09.2000 №1988-111).

19.01.2012 згідно із Законом України від 22.12.2011 №4220-VI Закон №208/94-ВР викладено у новій редакції, п.п. 4 і 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачають, що суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації; експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Закон №208/94-ВР, зокрема положення п.п. 4 та 6 ч. 2 ст. 2 щодо накладення штрафу за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт та за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема розпочали відповідне будівництво та не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Ч. 8 ст. 39 Закону №3038-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом від 20.11.2012 №5496-VI, встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, обов`язок введення об`єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов`язок, не ввели об`єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Висновки: передбачені п.п. 4 та 6 ч. 2 ст. 2 Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» №208/94-ВР штрафні санкції можуть бути застосовані до суб`єкта містобудування лише у випадку вчинення ним відповідних порушень після 19.01.2012.

Ключові слова: темпоральна дія законодавства, дія норм права у часі, порушення законодавчих норм у сфері містобудування