Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 квітня 2020 року

у справі № 626/601/19

Цивільна юрисдикція

Щодо моменту виникнення підстави для захисту права особи у разі відмови розірвати договір оренди землі

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» (далі - ПАОП «Промінь») про розірвання договору оренди землі у зв`язку зі зміною власника.

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Мотивація касаційної скарги: ПАОП «Промінь» зазначає, що на момент звернення до суду із цим позовом строк позовної давності сплинув.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суть позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність і стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.ст. 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Установлено, що сторони у договорі оренди землі врегулювали спірні відносини відповідно до диспозитивних приписів ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» таким чином, що перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) є підставою для розірвання договору (п. 14.5 договору).

Отже, перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій кожна із сторін договору має право вимагати його розірвання, адресуючи цю вимогу іншій стороні. Іншими словами, відповідне положення договору закріплює відкладальну (суспензивну), а не скасувальну (резолютивну) умову у сенсі ст. 212 ЦК України, а сам факт зміни власника предмета оренди (орендованої земельної ділянки) є правозмінюючим, а не правоприпиняючим юридичним фактом.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Усі три вказаних категорії є складовими більш широкого поняття «підстав захисту суб`єктивного цивільного права».

Порушенням суб`єктивного цивільного права є протиправна дія (бездіяльність) особи, яка має наслідком припинення належного іншій особі суб`єктивного цивільного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково. Невизнанням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка являє собою заперечення існування суб`єктивного цивільного права іншої особи, але не має ознак порушення права. Оспорюванням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка полягає у запереченні належності або обсягу відповідного суб`єктивного цивільного права без ознак його порушення.

Висновки: зміна спірних правовідносин у вигляді виникнення на боці кожної із сторін договору оренди землі права вимагати його розірвання внаслідок зміни власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить, що будь-яке суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес сторони цього договору (у тому числі й позивача у справі) якимось чином порушені, не визнаються чи оспорюються.

Із наведеного випливає, що підстава для захисту права ОСОБА_1 виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання.

Ключові слова: право на звернення до суду, договір оренди земельної ділянки, перехід права власності на орендовану земельну ділянку