Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 жовтня 2020 року

у справі № 915/36/20

Господарська юрисдикція

Щодо особливостей застосування судом приписів ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство

Фабула справи: ТОВ "Діонісій VN" звернулось до із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства (Далі - Кодекс, КУзПБ).

АТ "Райффайзен Банк Аваль" подано заперечення на заяву ТОВ "Діонісій VN" про відкриття провадження у справі про банкрутство, у яких останній стверджує про спірний характер заборгованості ТОВ "Діонісій VN" перед Банком, оскільки голова ліквідаційної комісії підприємства - боржника ОСОБА_2 повідомила про неможливість її визнання.

Ухвалою господарського суду відмовлено ТОВ "Діонісій VN" у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Постановою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Діонісій VN" задоволено. Ухвалу господарського суду скасовано. Заяву ТОВ "Діонісій VN" про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Діонісій VN" передано на розгляд господарського суду.

Мотивація касаційної скарги: АТ "Райффайзен Банк Аваль" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень п. 6 ст. 39 КУзПБ.

Правова позиція Верховного Суду: підставою для відмови у відкритті провадження у справі, приписами ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, у цій справі ініціатором відкриття провадження у справі про банкрутство є сам боржник - ТОВ "Діонісій VN".

Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство на підставі ч. 6 ст. 34 Кодексу, свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу оскільки сам боржник визнає ці обставини, тобто відсутній спір про право.

Водночас, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози, інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 Кодексу, перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з`ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Отже, суд під час розгляду заяви Боржника, яка подана в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 34 Кодексу, зобов'язаний перевірити додані до заяви документи на предмет їх відповідності вимогам Кодексу та іншим нормативно-правовим актам з метою встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин того, чи дійсно задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Проте, у цій справі, суд першої інстанції наведеного не врахував, та відмовляючи Боржнику у відкритті провадження у справі про банкрутство, безпідставно застосував приписи ч. 6 ст. 39 Кодексу, оскільки залишив поза увагою ініціювання цього провадження у справі про банкрутство саме Боржником, що свідчить про відсутність між останнім та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу в результаті визнання Боржником такого боргу, тобто відсутності спору про право.

Висновки: ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство боржником виключає можливість застосування судом до таких правовідносин приписів ч. 6 ст. 39 КУзПБ, як підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки цією нормою охоплюються відносини щодо ініціювання провадження у справі особою відмінною від боржника, тобто кредитором/кредиторами.

Ключові слова: наслідки неможливості виконання грошових зобов'язань боржника, умови прийняття справи про банкрутство до розгляду, процедура перевірки обґрунтованості вимог заявника